П'ятниця, 20 вересня

Поки чиновники захоплюються стартом Нової української школи, вчителі молодших класів звертають увагу на непомірні навантаження.

Нова українська школа (не в тестовому режимі, як було торік, а вже по всій Україні) відпрацювала перший місяць. І якщо досі нарікали, передусім, на те, що не вдасться вчасно придбати необхідне для старту НУШ обладнання, поставити сучасні одномісні парти, а в Подільську на Одещині навіть примудрилися розпиляти парти навпіл, щоб вийти в такий спосіб із ситуації, то вересень, як той лакмусовий папірець, оголив і решту проблем.

Одна з найголовніших – готовність педагогів: зрозуміло, що без готовності самого вчителя, який має працювати по-новому, реформа, навіть з одномісними партами й модерновим освітнім простором, виявиться черговою мильною булькою. Тож Opinion вирішив з’ясувати, на що саме слід звернути увагу, щоб досить успішний початок не перетворився на пшик.

Отже, цьогорічні першокласники відучилися місяць – і вже маємо перші результати впровадження Нової української школи по всій країні. Днями, після сюжету на одному з телеканалів, і батьки, й учителі обговорювали неочікуваний візит міністра освіти й науки Лілії Гриневич у дві київські школи: 194-у й 75-у. Причиною для цих відвідин стало повідомлення батьків про те, що у 194-й школі тільки один перший клас із чотирьох, які є в школі, працює за програмою НУШ, та й то там ні парт нових не було, ані простір освітній ніхто особливо для малюків організовувати не поспішав. Натомість 75-а школа стала позитивним прикладом.

Браком парт проблеми не вичерпуються

«Цей сюжет і ця таємна поїздка міністра стала можливою, бо батьки не мовчали, що в їхній школі (№ 194 в Києві) саботують НУШ. Сподіваюся, для директора будуть наслідки, рішення залежить від місцевої влади, – написала на своїй сторінці у Фейсбуці радниця міністра освіти і науки, співзасновниця громадських організацій «Батьківський контроль» і «Смарт-освіта» Іванна Коберник. – І респект школі № 75. У сюжеті про це не сказали: школа загнивала і в ній було дуже мало дітей, хоча це центр Києва, поки на конкурсі не перемогла нинішня директорка. Сарафанне радіо дуже швидко рознесло інформацію по району про позитивні зміни, й у школу прямо посеред навчального року з інших (формально більш престижних) шкіл перейшло 100 (!) дітей. Бо там не лише НУШ в першому класі, а й повага до всіх дітей і взагалі здорова атмосфера».

Проте браком передбачених вимогами НУШ парт і навіть неналежною організацією освітнього простору не вичерпуються всі вузькі місця, з якими сьогодні мають справу всі, хто так чи інакше дотичний до цієї реформи. Батьки, з якими поспілкувалася, готуючи цей матеріал, в один голос заявляють: далеко не скрізь учителі сприйняли саму ідею НУШ, та й, зрештою, у педагогічних вищих навчальних закладах досі готували вчителів по-старому. Чи зуміють? Чи впораються? Чи захочуть? Ці та інші питання, навіть якщо вони не звучать уголос, просто бринять у повітрі.

Прогресивні вчителі були й раніше, просто обмаль

«НУШ не народилася з повітря: Міністерство взяло за основу кращі практики наших прогресивних учителів, які – хто п’ять, хто вісім, а хто й десять років – вже давно працювали за власними методиками, фактично на свій страх і ризик апробовуючи їх, можна навіть сказати, що нелегально, – пояснює у коментарі Opіnіon мама першокласниці Юлії з Борисполя, що на Київщині, експертка фонду «Відкрита політика» Інна Ковалів. – На той час, коли українська система освіти була продовженням авторитарних підходів до навчання, ці вчителі були білими воронами. Їх по всій Україні було не дуже багато, але вони були, розробляли власні методики, знаходили один одного та спілкувалися, обмінюючись досвідом. Тому коли настав час віддавати доньку до школи, ми віддали її у звичайний клас, але до вчительки, яка працює за новими методиками вже дев’ять років. Це дослідно-орієнтоване навчання, спрямоване на формування у дітей потрібних для реального життя компетентностей, у неї вже давно апробоване».

Звісно, цікавлюся, як сприйняла школу донька. «Дуже добре, – каже пані Інна. – Поки що їй усе цікаво, вражень багато, подобається. Загальні уроки веде одна вчителька, англійську мову, яка теж уже почалася, – зовсім інша. Разом вчимося вчитися по-новому». Проте, запевняє мама першокласниці, далеко не всі вчителі в Україні за помахом чарівної палички зміняться не те що у вересні-жовтні, а навіть за рік чи два. «Звична для всіх авторитарна система насправді простіша, – каже вона. – Так, як було раніше, вести урок легше, ніж знайти підхід до кожної дитини. Простіше, ніж сісти на килимок, щоб нарівні дивитися дитині в очі, а не згори, як це було досі, розумієте? Мені нова система, передусім, подобається тим, що в ній немає узурпаторства, яке було притаманне радянській школі та практично трималося в наших школах упродовж усіх років незалежності. Вчителі повинні ставати ближчими до дитини, не змушувати дітей зазубрювати матеріал, як це було досі, але кожен вчитель однаково викладатиме по-своєму».

Свого часу мені довелося кілька років пропрацювати вчителькою в одній із київських шкіл – викладала українську мову та літературу. Оскільки за фахом я журналіст, з методиками викладання, які майбутні вчителі вчать у ВНЗ, була не знайома, просто будувала свої уроки так, як це робили ті мої вчителі, уроки яких не тільки подобалися, але й давали позитивний результат (у наш час це були участь і перемоги у предметних олімпіадах). Тож мої п’ятикласники вже у третій чверті (а це було в середині 90-х минулого століття) чудово навчилися правильно ставити розділові знаки, використовуючи у реченнях дієприкметникові й дієприслівникові звороти (вчили їх на той час аж у сьомому класі). Секрет був у тому, що класи, де я викладала українську, були з математичним ухилом – і ми разом із дітьми на уроках, щоб вони у творах не робили помилок, створили спеціальні схеми-формули, які й дали змогу майбутнім фізикам не осоромитися перед ліриками.

Скільки часу треба для перезавантаження вчителя?

Тож, як мовиться, було б бажання. Самі освітяни зазначають, що дуже важливо, щоб учителі молодших класів, на яких лягло основне навантаження, сприйняли ідею нової школи як власну філософію. «Головне, аби вчитель передав усю концепцію, філософію та ідею реформи своїм вихованцям, – сказав у коментарі Opinion директор департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради Сергій Воронов. – А освітні середовища – то лише позитивні умови для кращого передання матеріалу. Тож мені здається, що ключовим стане робота вчителя в умовах Нової української школи».

З одного боку, у Міністерстві освіти і науки України не стомлюються розповідати, як у кілька етапів готували цих учителів до роботи в умовах НУШ. Так, з лютого до кінця травня вони проходили 4-місячний курс дистанційного навчання на порталі EdEra. Водночас із середини лютого упродовж трьох тижнів на базі інститутів післядипломної освіти тривала настановча сесія для вчителів – у кожній області своя і у свій час. Окрім цього, було три очні сесії, найдовша з яких проводилася у травні-червні й тривала аж… п’ять днів. Виникає логічне питання: де гарантія, що за такий короткий проміжок часу можна перезавантажити фахівця, якого перед тим не один рік вчили в університеті, готуючи за стандартними програмами?

Тож Opinion вирішив адресувати свої запитання, яких щодо освіти накопичилося чимало, міністрові освіти й науки Лілії Гриневич, проте у прес-службі Міністерства нам сказали, що у пані міністра час розписаний щонайменше на місяць уперед – і навіть не внесли наше видання у бодай якийсь план на інтерв’ю. Натомість у відповідь на запит у прес-службі МОН зазначили, що всі вчителі початкової школи, що взяли перший клас у 2018-2019 навчальному році, пройшли підвищення кваліфікації. Загалом йдеться про 41,5 тис. педагогів, з яких 22 тис. класоводів та 19,5 тис. учителів іноземних мов.

«Реєстрація для проходження онлайн-курсу триватиме й надалі, курс завжди залишатиметься відкритим і безкоштовним, – пояснила виданню начальниця управління з питань інформаційної політики та комунікацій МОН Тетяна Голубова. – Він доступний цілодобово сім днів на тиждень, причому не тільки для педагогів, а й для всіх, хто хоче з ним познайомитись. Кожен може проходити його у власному темпі й зручному форматі, а в разі потреби – повертатися й переглядати окремі модулі курсу». Як зазначили у МОН, головне – не скасувати всі ті знання, що вчителі отримували протягом п’яти років у закладах вищої освіти й потім через безпосередній досвід навчання дітей, а змінити взаємодію вчителів з учнями з авторитарної на партнерську.

Отже, основний акцент під час підвищення кваліфікації вчителів, каже Тетяна Голубова, робився саме на методики навчання дітей у початковій школі, а це не потребує багато часу. До речі, на підтримку впровадження таких методик виділено чималі гроші, і 40 % із мільярда пішло на закупівлю дидактичного матеріалу для роботи з дітьми активними методиками навчання.

«Вчителі також отримали методичний супровід. Наприклад, на перший місяць навчання МОН підготувало дуже детальні методичні рекомендації, які розписують активності з дітьми буквально на кожен урок. Так і вчителі почувають себе впевненіше в адаптаційний період, і батьки отримують краще розуміння, чим саме діти мають займатися в школі, – йдеться у відповіді на запит. – Усі ці матеріали розіслано на школи. Там, де немає можливості роздрукувати матеріали чи відсутній інтернет, місцеві органи самоврядування доставили матеріали вчителям у паперовому вигляді». У профільному Міністерстві переконані, що зміна цінностей кожного вчителя – це праця багатьох років. А щоб вони стали незворотними, потрібно продовжувати над ними систематичну роботу.

«Це просто треба пережити…»

Цікаво, а що кажуть самі вчителі, на плечі яких лягла левова частка навантаження? У Фейсбуці є чимало сторінок, що об’єднують нині освітянську спільноту. Мені, щоб зрозуміти, що вчителям молодших класів, які взяли першачків, сьогодні украй несолодко, вистачило знайомства зі сторінками двох груп: «Батьки SOS» і «Шкільний інспектор». «SOS!» кричать не тільки батьки, але й учителі.

«У мене в класі 37 учнів, я інколи згадую про те, що треба ще й для сім’ї щось робити, – пише Ірина Кравченко, вчителька з Бердичева. – Донька сердиться, що мама забула про неї (їй тільки три з половиною роки). Дуже хочеться вже канікул…»

За словами Yaroslava Kovrizhko Yerega з міста Сарни, «…підготовка до уроків дещо змінилася. Але якщо у класі більше 20 учнів (а їх 30 і більше), то неможливо зробити багато чудових речей, навіть ранкового кола (я маю на увазі повноцінну роботу). Шкода… І нещодавно я зрозуміла: якби кожному вчителю просто дали у кабінет те, що обіцяли, то кожен учитель мовчки без шуму впровадив би чудову і дієву реформу освіти. А так… шкода і дітей, і вчителів, і батьків».

Natali Vlasenko з Чернігова додає: «Ми всі працюємо, як можемо, як уміємо, бо хто не може або не хоче, не залишається в цій професії. Але у мене постійно одне бажання: побачити хоч би одного чиновника, який би провів один день в першому класі за всіма вимогами НУШ, від першого до п’ятого уроку. Тоді б ми поговорили…» Їй вторить Ірина Теслюк: «Один учитель в класі не може виконати всього, що хтось навигадував. Треба бути самотнім і відданим тільки професії». А Лена Янцен із Кам’янця-Подільського ще й уточнює: «Щоб працювати по НУШ, необхідно: розлучитись, дітей десь, напевно, повіддавати бабусям-дідусям, а хто в селі, то і все господарство збути однозначно. Бо реально часу не вистачає. У мене таке враження, що я на каруселі, й вона не зупиняється. Хоча є й плюси: діткам на уроках цікаво, і вони із задоволенням ходять до школи».

Читаючи пости колег, Олена Єфімова додає: «У мене, дякую долі, третій клас. А колеги плачуть у прямому сенсі цього слова. Приходять на роботу на 7:30, щоб устигнути приготуватись, йдуть, коли в мене закінчується друга зміна, інколи і о 20:00. Робочий день по 12-14 годин… Жесть…» «Раніше були вихідні дні, – скаржиться Tamara Kosovan з Токмака Запорізької області, – тепер треба думати і готувати тему на наступний тиждень. Осередки в класах вимагають, а місця вільного мало. Вчитель слідкує за дітьми, за килимками, сам переставляє парти для роботи в групах».

Виявляється, і з новими партами – там, де їх завезли і поставили, – не все гаразд. «Мені складно з новими партами, – повідомляє Оксана Веремчук. – Вони легкі і мобільні, але з них усе злітає. “Лего” падає, діти плачуть і складають конструктор на стільцях. Роботу в групах організувати складно, бо дітям незручно спілкуватися і щось разом на тих партах складати. Підставки постійно летять на землю. Матеріал подати, як плануєш, теж тяжко. Я розчаровуюсь…» Натомість Марина Зорька з Києва пише про протилежне: «Легкі? Навпаки, важкі! Стільчик дитина не може підсунути, сидячи на ньому. Сидять на краєчках, замість стільців підсовують парти. Відповідають сидячи, бо вибратися з-за парт нереально… Постійно відпадають деталі: болти з парт і стільців, заглушки пластикові… А підставок під книги нам узагалі не дали».

За словами Світлани Замошник, «обіцяного багато, а до місця дійшло мало. Найнеобхіднішим держава не забезпечила. Зарубіжну фабрику “Лего” підтримали, а власні друкарні – ні. От і сидимо з кубиками, та без підручників! Вчителі працювати готові, але з чим? І за інклюзію розмов багато, а по факту? Без згоди батьків ні про яку інклюзію немає й мови. Але хто із батьків готовий до інклюзії? Ось і маємо те, що маємо. Дитина, якій необхідна спрощена програма, вчиться “на повну” і не встигає. А вчитель тягне! І витягне!! Бо за чужих дітей дбає, а за своїх забуває». Пані Світлана, сама мама трьох дівчаток, одна з котрих вчиться у неї в першому класі, додає, що зовсім не має часу на власну дитину. «Це пережити треба, – ділиться вона з колегами, – перед сім’єю, перед дітьми відчуваю себе винною. А ті оченята досі переді мною: дитина ні істерики не закотила, просто стояла і мовчки чекала, поки мамі стане “коли”. І не дочекалася, сама напросилася на ласку від мами, якої явно бракує».

Чи є «учні» в новому Законі про освіту?

Є перекоси і в інший бік. Скажімо, радник міністра освіти Іванна Коберник відзначає так звані фантомні болі освітян чи чиновників, які по-своєму розуміють реформу. «Сьогодні дізналася, що в деяких школах сказали в підписах зошитів писати не учень / учениця, а здобувач освіти, посилаючись на новий Закон “Про освіту”, – обурюється вона у соцмережі. – Не знаю, хто це придумав, і не знаю, як викорінити ось цю вигадливість в ускладнені життя на рівному місці. Тільки ставити кожного окремого ініціативного бюрократа на місце.

Тому перше: єдиних стандартів підписування зошитів не існує. Як саме їх підписувати – вирішує вчитель. Тому будь-які посилання на закон, президента і навіть райвно – безпідставні. По-друге, навіть слово “учень / учениця” зайве. Достатньо назви предмету, школи з номером, класу і прізвища та імені. Чи хтось може подумати, що це прізвище директора на зошиті? Ну, і по-третє. Якщо хтось наполягатиме, що учнів у новому законі нема, а є здобувачі освіти, покажіть йому (їй) текст закону».

«Ми не розраховували, що буде стільки першачків»

Чи знають чиновники про проблеми вчителів? Саме цим Opinion поцікавився у директорки департаменту освіти і науки Київської облдержадміністрації Віри Рогової. Поспілкуватися з Вірою Борисівною ми змогли тільки близько опівночі – з роботи того дня керівниця освітян столичної області змогла піти близько 10-ї вечора. «Не знаю, хто як, а я так точно знаю, – сказала вона у коментарі нашому виданню. – Проблеми, звісно, є, але ж упровадження Нової української школи не можна вимірювати одним днем, одним місяцем чи навіть і одним роком. Поступово все владнається. Що ж до вчителів, то так сталося, що на Київщині цього року маємо більше першокласників, аніж очікували: станом на серпень їх було близько 26 тис., станом на сьогодні – більше 26 тис.. Тож багато класів, особливо у містечках і селах поблизу Києва, переповнені, та й учителів бракує»…

Директорка освітнього департаменту КОДА зазначає, що з 68 млн грн освітньої субвенції, яку цього року було виділено області на потреби НУШ, на підвищення кваліфікації вчителів пішло 17 млн. «Нині в нас майже 2,5 тис. фахівців, яких залучено до викладання в перших класах, – уточнює Віра Рогова. – Це не тільки вчителі початкових класів, а й учителі фізкультури, мистецтва, ті заступники директорів шкіл, котрі працюють у початковій школі. Що ж до саме вчителів перших класів, то в області пройшли відповідне навчання 1 300 чоловік. Але саме через те, що маємо більше дітей, аніж очікували, у нас є потреба донавчити певну кількість педагогів».

Очільниця департаменту зазначає, що торік на Київщині вдалося реалізувати масштабний проект із впровадження НУШ: по всій країні працювало 100 навчальних закладів з експериментальними першими класами, чотири з них припало на Київську область. Окрім цього, в області стали пілотними на регіональному рівні ще 56 шкіл – це, передусім, опорні й базові школи у сільській місцевості. Тож область тепер має 60 шкіл, де на засадах НУШ працюють не тільки перші, а й другі класи, що є експериментальними.

Цікавлюся у співбесідниці, чи вірить у те, що всі вчителі за отой короткий проміжок часу, упродовж якого вони навчалися новим методикам викладання у початковій школі, зуміють змінитися і, головне, чи вони цього захочуть? Адже, як видно з дописів у соцмережах, їм не так просто перебудувати свою роботу. «Розумієте, – пояснює Віра Рогова, – ми дитину маємо підготувати до життя. Щоб вона, використовуючи потім набуті компетенції, могла знайти у ньому своє місце. Тому й інтегрований підхід, і діяльнісний, і компетентнісний, і особистісно-орієнтований підходи – це та основа, що має входити сьогодні у Нову українську школу. Базу вчителі насправді мають хорошу, а на основі цих підходів формується підготовка вчителя. Що ж до того, чи справді зміняться… Знаєте, я хочу вірити в це. І це справа кожного педагога. Якщо він розуміє, у чому суть змін, він повинен змінюватися. Звичайно, за короткий проміжок часу повністю вчителя не зміниш. Але ж упровадження НУШ – це ж не один вересень. Ми будемо до цього йти 12 років, і робити висновки про Нову українську школу тільки за результатами одного місяця неправильно».

У МОН створюють механізм сертифікації педагогів

І хоч один місяць справді навряд чи може бути показовим, питання контролю роботи вчителя початкової школи теж важливе. На перших етапах впровадження реформи Міністерство освіти і науки України тримається радше підтримувального підходу до роботи з педагогами, пояснили Opinion в управлінні з питань інформаційної політики та комунікацій МОН, тож потрібно заохотити ініціативу, а також дати змогу кожному проявити себе в межах реформи.

«Цьогоріч кожен, хто розпочав роботу з першим класом, мусив пройти обов’язкове підвищення кваліфікації, – зазначає начальник цього управління Тетяна Голубова. – По суті, воно було допуском до навчання дітей. Нині також створюється механізм зовнішньої незалежної сертифікації вчителів, яка перевірятиме, чи володіє педагог методиками, потрібними для навчання дітей у Новій українській школі».

Спочатку зовнішня сертифікація матиме заохочувальний характер, уточнюють у МОН: пройшовши її, педагог отримуватиме 20 % надбавки до зарплати. Поступово проходження сертифікації стане обов’язковим для кожного вчителя, який хоче навчати дітей у школі, й замінить собою систему атестації вчителів. «Однак слід додати, – каже Тетяна Голубова, – що у питаннях, які стосуються порушення прав учнів чи інших серйозних ситуацій, розбирається Державна служба якості освіти, яку з 2019 року буде підсилено інститутом освітнього омбудсмена, який також братиме участь у вирішенні конфліктних та інших непростих ситуацій».

Хай там як, але перший крок, найголовніший і водночас найскладніший, відзначають як експерти, так і батьки першокласників, таки зроблено.

«Узагальнивши й проаналізувавши величезний масив інформації про початок утвердження НУШ, яку отримав із мережі, офіційних меседжів, від численних друзів і знайомих, – ділиться власною думкою щодо цього освітянин Ігор Лікарчук, – можна зробити певні висновки. Висновок перший: запуск НУШ відбувся. Візьму на себе сміливість стверджувати, що відбувся успішно. Нагадаю, що це перша за всі роки незалежності системна реформа освіти, яка розпочалася. Були програми, стратегії, концепції, але початку системних реформ не було. Сьогодні такий початок відбувся. Я не очікував шаленого успіху й переможних реляцій. Їх апріорі ще не може бути. Але початок є». А нам залишається сподіватися, що після вдалого початку, що буде й вдале продовження.

Текст: Лариса Вишинська

Залишити коментар