Вівторок, 20 листопада

Нещодавнє зґвалтування восьмирічної дитини, яке відбулося на Одещині, неабияк сколихнуло суспільство й вкотре підштовхнуло до закликів збільшити покарання для ґвалтівників та зробити так, аби кожен мав вільний доступ до «переліку» педофілів. Opinion дізнався, яким є покарання сьогодні, чи дійсно його варто збільшити, які шанси на вдалу роботу «реєстру педофілів» в Україні, чи слід казати про медичне втручання, які зміни пропонує новий законопроект та як вберегти свою дитину від трагедії. 

Яке покарання загрожує ґвалтівникам сьогодні та чи варто його збільшувати?

У коментарі для Opinion Катерина Левченко, урядова уповноважена з питань гендерної політики, разом із Мариною Легенькою, адвокатесою та директоркою департаменту правової допомоги ГО «Ла Страда-Україна», пояснили: сьогодні максимальним покаранням для ґвалтівників — 15 років позбавлення волі, що притаманно для багатьох європейських країн. Однак в українському законодавстві це питання регулюється одразу декількома статтями Кримінального кодексу.

«Кримінальним кодексом України, станом на сьогодні, передбачається відповідальність за насильницькі дії сексуального характеру щодо дитини відповідно до статті 152 “Зґвалтування“, де відповідальність передбачається за зґвалтування неповнолітньої особи від 7 до 12 років, а малолітньої особи від 10 до 15 років позбавлення волі. Та статті 153 ККУ “Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом“, де відповідальність за подібні статеві зносини з неповнолітньою особою від 3 до 7 років, а малолітньою від 10 до 15 років. Максимальне покарання, 15 років позбавлення волі, є притаманним для багатьох європейських країн. Однак є держави, у яких передбачається довічне позбавлення волі як найвища міра покарання, зокрема: Італія, Кіпр, Велика Британія, Латвія, Молдова.

Водночас, відповідно до змін до ККУ, які набудуть чинності з 12 січня 2019 року, ці дві норми будуть об’єднані в одну “Зґвалтування“, де максимальне покарання буде 15 років, але при цьому законодавець зґвалтуванням визнає також вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням у тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета вчинені щодо особи, яка не досягла 14 років, незалежно від її добровільної згоди, та встановлює відповідальність від 8 до 15 років позбавлення волі. Щодо відповідальності за зґвалтування неповнолітньої особи, то покарання залишено те саме — від 7 до 12 років.

Окрім того, нині статтею 155 Кримінального кодексу України передбачена відповідальність за статеві зносини з особою, яка не досягла 16-річного віку. Тобто в Україні криміналізовані будь-які статеві зносини з особою, яка не досягла 16-річного віку, вчинені повнолітньою особою, та дані діяння можуть каратися позбавленням волі до 8 років. Важливим є питання неупередженого ставлення правоохоронних органів до постраждалих від сексуального насильства. А також зміна законодавства, щодо притягнення особи до відповідальності за зайняття проституцією з 16-річного віку», – переконані експертки.

Однак, свої зміни в чинне законодавство може додати законопроект № 6607 «Про внесення змін до деяких законів України щодо впровадження Єдиного реєстру осіб засуджених за злочини проти статевої свободи та недоторканності малолітньої чи малолітнього та посилення відповідальності за злочини, вчинені проти статевої свободи та недоторканності малолітньої чи малолітнього». Як пояснила Opinion Олена Дроздова, кандидатка юридичних наук, адвокатка та директорка АБ «Дроздова та партнери», проект закону дійсно має благородну мету, однак при детальному аналізу стає зрозумілим: є чимало підводних каменів та аспектів, які потребують допрацювання. Зокрема, йдеться і про збільшення покарання.

«Визначення нового розміру покарання за зґвалтування неповнолітніх та малолітніх, який тепер залежно від віку потерпілого та наслідків варіюватиметься від 10 до 20 років. Не зрозуміло, чим навіяні такі зміни, адже за кордоном, куди так часто люблять поглядати наші законотворці, строк за аналогічні злочини як правило не перевищує 15 років. Лише в деяких державах, які здебільшого належать до країн третього світу, за зґвалтування (навіть не важливо кого) можна потрапити у в’язницю на 20, 30 років, а то й довічно. Ну, а можна й бути засудженим до смертної кари, що також свідчить про рівень правового розвитку таких держав.

Триваліше перебування винного у в’язниці навряд зможе виправити його деформовану свідомість. Скоріше лише надовше продовжить термін ізоляції від суспільства та збільшить статті видатків із держбюджету на його утримання. Депутати повернули голову не в той бік — нам потрібно копіювати не розмір санкції, а систему консультаційних, реабілітаційних та психологічних центрів допомоги й моніторингу, які допоможуть вирішити проблему ще до проявів сексуального насилля», – пояснює Дроздова.

Чи є в Україні необхідність створювати реєстр педофілів?

Катерина Левченко переконана, що подібний реєстр допоможе уникнути ситуацій, коли ґвалтівник, відбувши покарання за свій вчинок, матиме можливість працевлаштуватися на будь-яку роботу з дітьми. Інше питання: робити цей список відкритим чи закритим, адже не варто забувати і про можливий тиск на особу.

«Створення подібного реєстру дозволить уникнути влаштування на будь-яку роботу з дітьми особами, які вчинили сексуальні злочини щодо них. Такий реєстр, зокрема, необхідний і задля попередження подібних злочинів. Дискусійним є питання про закритість чи відкритість його, оскільки він дійсно може спричинити тиск на особу. На мою думку, потрібно зробити реєстр з обмеженим доступом», – ідеться в коментарі.

Натомість адвокатка Олена Дроздова наголошує, що якесь із рішень суду може виявитися помилковим чи фіктивним, може скасовуватися. Але після внесення імені до подібного реєстру клеймо «педофіл» переслідуватиме невинну особу постійно, як мінімум, серед кола користувачів цієї бази даних. Ряд питань виникає й щодо відповідальності за поширення інформації з імовірного реєстру та прозорості процедури внесення даних – чи справді вона відображатиме реальний стан речей.

«Тут неможливо не погодитися з думкою директора Харківської правозахисної групи Євгена Захарова, який, відстоюючи позицію абсолютної безкорисності реєстру, зауважив, що, обвинувальний вирок суду з урахуванням усієї корумпованості та недосконалості судової системи України не може бути підставою для внесення інформації про особу до такої бази. Так чи інакше, вироки можуть бути фіктивними, можуть скасовуватися, переглядатися, але якщо вже чиєсь ім’я буде занесено до такого реєстру, то чи буде він відкритим чи закритим, а все одно клеймо “педофіл“ супроводжуватиме особу постійно, навіть серед обмеженого кола користувачів цієї бази даних.

Також потрібно одразу ж розглядати питання про те, як і хто відповідатиме за поширення інформації з реєстру та використання її для цілей, не передбачених законом, і як узгодити його функціонування з положеннями закону України “Про захист персональних даних“. Існує обґрунтований ризик того, що, обламавши палку з одного кінця, вона вистрілить із іншого – посипляться численні позови від засуджених, які стали жертвами знущань та принижень. По-друге, закрадаються сумніви, чи справді внесення таких відомостей стане на заваді при тому ж працевлаштуванні особи чи вирішенні питання щодо її виїзду за кордон, оскільки можливість “домовитися“ з посадовцем нікуди не зникає, і питання тут уже не в реєстрах, а в добросовісності та чесності тих, хто приймає остаточне рішення. Також цікаво, наскільки прозорою має бути та буде процедура внесення даних до реєстру: чи справді вона відображатиме реальний стан речей, і там будуть лише імена всіх ґвалтівників, незалежно від їхньої посади, соціального та матеріального становища», – наголошує адвокатка.

Медичне втручання – альтернатива покаранню?

На переконання Катерини Левченко та Марини Легенької, подібні питання мають вирішуватися спеціальною медичною експертизою. Утім доцільним було б розглядати як варіант застосування гормонотерапії, що могло б знизити сексуальний потяг особи.

«Необхідність медичного втручання має встановлюватися психолого-психіатричною експертизою. Водночас, можливо доцільно було б розглядати питання медичного лікування з застосуванням гормонотерапії, яка б знижувала гормональну активність і , як наслідок, сексуальний потяг», – коментують експертки.

А ось адвокат Роман Попов, розмірковуючи над цим питанням, наголосив, що подібні ідеї є недоречними, оскільки особа може бути виправданою. У такій ситуації ніхто не зможе повернути здоров’я.

«Медичне втручання не варто застосовувати як спосіб покарання, адже у випадку виправдання особи (ситуації ж бувають різними) ніхто безпідставно засудженому здоров’я не поверне», – впевнений фахівець.

Однак саме такий варіант «добровільного покарання» разом зі збільшенням терміну покарання та створенням реєстру розглядається в законопроекті № 6607. Олена Дроздова запевняє: йдеться лише про добровільну згоду. Але сам законопроект має недопрацювання: наголошуючи на добровільності медичного лікування, автори документу передбачають… арешт за ухилення від процедури.

«Добровільне медичне лікування – така собі кастрація, яку пропонують застосовувати до осіб, хворих на педофілію, замість відбування частини строку засудження. Наголошуємо, що лікування матиме місце лише за наявності добровільної згоди засудженого — тобто особа й сама визнає себе хворою, бажає вилікуватися за допомогою певних медичних процедур і свідомо дозволяє лікарям це зробити. І знову ж таки, промах – одразу за нормою про добровільне медичне лікування йде норма, яка передбачає покарання у вигляді арешту за ухилення від цих добровільних (!) процедур. При цьому арешт призначається максимум на два роки. Здається, це непогана лазівка, щоби скоротити загальний термін відбування покарання, і передбачений строк у 20 років реально зменшити до 12», – впевнена Дроздова.

Як говорити з дитиною на цю тему та яким чином можна попередити трагедію?

Катерина Шевцова, практична психологиня, пояснила Opinion, що у нашому суспільстві існує беззаперечна роль старшого в родині та соціумі. Часто діти, що стали жертвами насилля, боялися ослухатися вказівок дорослого. Постулат «старий завжди правий / знає краще» вкорінюється у свідомість із найменших років, бо, на думку експертки, є зручним для швидкого впливу на людину. Для того, аби вберегти дитину від трагедії, потрібно регулярно пояснювати їй, що далеко не всі дорослі – чесні, розумні та ввічливі. Окрім цього, психологиня склала план дій та тем, які необхідно регулярно обговорювати в родині.

«1. Потрібно регулярно моніторити у ЗМІ випадки насильства над дітьми. Це дасть вам уявлення про те, якими методами діють насильники чи не з`явився в якомусь із районів вашого міста педофіл тощо. Про ці випадки можна розповідати дітям. Звичайно, молодшим школярам не треба давати читати текст статті у ЗМІ з подробицями зґвалтування чи фото. Потрібно попередити малюка про головне, що коли він йде на прогулянку чи зі школи, до нього може підійти незнайома людина та запропонувати кудись піти / спробувати затягнути силою у машину / кущі/ під`їзд. Сказати, що нещодавно такий випадок вже стався в такому-то районі чи місті. Це проілюструє дитині, що небезпека не примарна.

2. Потрібно поступово привчити дитину до розуміння того, що на вулиці вона має слідкувати за тим, що відбувається навкруги. Іти вулицею граючи в телефон чи з навушниками у вухах не можна. Дитина просто не встигне зреагувати, якщо на неї хтось нападе чи спробує затягти в машину. Поясніть, що у таких випадках потрібно голосно кричати та бити кривдника по статевим органам, колінним чашечками та іншим больовим точкам. Потренуйтеся з дитиною вдома – нехай вона хоча б приблизно відпрацює ці способи самозахисту. Це потрібно і для того, щоб у випадку, коли до дитини хтось чіплятиметься, вона мала в голові план дій і не впала у ступор.

3. Поясніть дитині, що небезпечними можуть бути навіть знайомі люди (сусіди, знайомі батьків, що приходять в гості тощо). Якщо знайомі кличуть дитину до свого дому, посилаючись на те, що “мама прохала тебе піти зі мною“, дитина повинна одразу вам зателефонувати й розповісти про це.

4. Відносини в родині мають бути довірливими. У 40 % випадків діти соромляться розповісти батькам про сексуальні домагання з боку старших. Це відбувається через те, що діти вважають винними у цьому себе, а не тих, хто до них чіпляється. Тобто це діти з інтернальним локусом контроля (вони вважають себе причиною усіх негараздів). Варто пояснити малюку, що це не так і він має усе розповісти батькам, аби вони його захистили.

5. Поясніть дитині, що кривдник може бути будь-якої статі, віку та зовнішності. Ще однією проблемою є стереотипні уявлення дітей про злочинців. У кіно, мультфільмах, іграх кривдник завжди виглядає брудним, злим, агресивним тощо. Зазвичай, це чоловік. Проте в реальному житті насильник може бути гарно вдягненим та ввічливим. Іноді це може бути навіть жінка чи пара.

6. Відпрацюйте з дитиною можливі зони ризику (тобто місця, де на неї можуть напасти зненацька). Однією з таких зон є під`їзд багатоповерхівки (навіть якщо у вас домофон чи кодовий замок). Кривдник може причаїтися в кутку за дверима, на сходах чи біля ліфту. Отже, перш ніж зайти до під`їзду дитина має подивитися чи не стоїть хтось усередині біля дверей, не заходити з незнайомцями в ліфт тощо.

7. Іноді діти соромляться вчасно закричати чи втекти. Пояснюйте малюку, що краще виглядати дурним і підняти хибну тривогу, ніж бути зґвалтованим чи вбитим», – наголосила психологиня Катерина Шевцова.

Текст: Дмитро Журавель