Середа, 28 жовтня

Коли опиняєшся в цій місцині, здається, що час втрачає свої звичайні властивості. Варто пройти крізь ворота цього старовинного парку, як дивним чином пірнаєш в інший вимір, а часові хвилі легенько підхоплюють тебе й несуть крізь віки та простір на кілька століть назад. Це Кам’янський державний історико-культурний заповідник. 

Тут сьогодення переплітається з давниною, звуки стають лункими й надзвичайно виразними, а повітря набуває особливої чистоти та прозорості. Тут надихалися краєвидами Пушкін і Чайковський, мріяли про світле майбутнє декабристи, гостювали герої війни 1812 року… І коли вдивишся в далечінь алеї, здається, що ось зараз тобі назустріч вибіжить заклопотана дівчина-служниця з панського маєтку, а якщо дослухаєшся – почуєш звуки старого рояля Петра Ілліча Чайковського, тихі й щемні, як вересневі вітри.

Тут на роялі Чайковського грали відомі українські композитори, Герої України Мирослав Скорик і Валентин Сільвестров. У парку керував симфонічним оркестром видатний український диригент Стефан Турчак. У Зеленому будиночку дуже любить виступати всесвітньовідома українська скрипалька Мирослава Которович. Кам’янськими краєвидами надихалися поети Максим Рильський і Андрій Малишко, письменник Григір Тютюник.

Про що шепочуться дерева

Давидівський парк був закладений наприкінці ХVIII столітті. І хоча складається враження, що тутешні кремезні клени й акації бачили Пушкіна та Чайковського, насправді — все зовсім не так. Стародавніх панських дубів тут лише два — вони чудом залишилися після великого вирубування Давидівського парку, що влаштувала в помісті радянська влада відразу після революції 1917 року. Червоних комісарів, напевно, дратували прекрасні місцини, у яких поєднувалися абсолютно дикі куточки, де навіть не косилася трава, і дуже сучасні на той час квіткові клумби та оранжереї з рідкісними деревами й квітами. Давидівський парк був облаштований прекрасними альтанками, де зручно було відпочивати під час тривалих прогулянок, а тінисті алеї спускалися аж до річки Тясмин, що вражала своїми краєвидами. Невипадково тут було улюблене місце відпочинку родини Давидових і їхніх гостей. А Пушкін згадував ці місцини у своєму знаменитому романі у віршах «Євгеній Онєгін»:

«Но там, где ранняя весна

Блестит над Каменкой тенистой…»

А Чайковський, натхненний кам’янськими красотами, створив тут цілу низку творів, зокрема й один всесвітньовідомий — «Лебедине озеро».

«Знаєте, у ті часи тут було надзвичайно багато бузку — дуже красиві й духмяні сорти, — розповідає заступниця директора Кам’янського державного історико-культурного заповідника Таміла Чупак. — Цей кущ був улюбленим у родині Давидових. Ним також дуже захоплювався Чайковський. Особливо йому подобалися вишукані персидські сорти. Зараз в парку є багато бузку, але персидський чомусь не приживається».

Сучасний парк, звісно ж, відрізняється від того, яким його бачили Пушкін і Чайковський, але тим не менше він — прекрасний. Старі кремезні клени й дуби тут тихенько перешіптуються з липами й акаціями, тягнуться до сонця духмяні туї, навіть узимку зеленіє розкішний самшит, а дикий виноград стелиться кущами й дереться високими стовбурами якнайвище до крон височезних дерев. «У нас дуже гарно ранньої весни, — розповідає пані Таміла. — Тут дуже багато первоцвітів. Фіалки, ряст, калюжниці, барвінок — все зацвітає майже одночасно, і землю вкривають кольорові килимки. У травні зацвітають конвалії. Їх дуже любив Чайковський, і вони завжди квітнуть на його день народження, 7 травня».

Слід зауважити, що Давидівський парк входить до Державного реєстру національного культурного надбання України.

Цікавинки Зеленого будиночку

На початку ХІХ століття в мальовничому куточку родинного парку Давидови збудували невеличкий будиночок для відпочинку. Віконниці й одвірки його було пофарбовано зеленою фарбою, тож жителі маєтку назвали його «Зеленим». Частина будівлі була відведена під панську бібліотеку, частина — під більярдну, в одній із кімнат стояли столики для ігор у карти й шахи – все, аби комфортно було відпочивати. Гості Давидових приходили до Зеленого будиночку й за натхненням. Пушкіну подобалося писати тут вірші, Чайковський облюбував місцинку в невеличкій башточці й частенько працював там. Навіть декабристи під виглядом розважальних вечірок проводили тут наради, мріючи про здолання царського режиму.

Сьогодні Зелений будиночок має статус Літературно-меморіального музею Пушкіна й Чайковського. Тут організовуються літературні читання та музичні вечори при свічках. Але просто завітати сюди та відчути особливу атмосферу цього місця — цінно. Адже давні речі, що належали людям, які тут жили й творили, мають особливу енергетику. Ось у спеціальній скрині — дуельні пістолети. Працівники музею розповідають, що такі ж було використано під час дуелі Пушкіна з Дантесом. Виявляється, такі набори на той час про всяк випадок були в кожній дворянській родині. Чоловіки відстоювали свою честь винятково ставлячи на кін власне життя. Ось пісочниця — цікава річ, схожа на вишуканий сервіз. Її використовували при письмі. У ті часи чорнило мало властивість довго сохнути. І в дворянських родинах могли дозволити собі цілий ритуал: після завершення письма аркуш із вологим написом посипався із спеціальних кришталевих відеречок піском, той у свою чергу вбирав у себе зайве чорнило, та його обережно змахували. А ось ваза-курильниця для пахощів оздоблена в східному стилі. Нею користувалися на кшталт сучасної арома-лампи, обкурюючи ароматними травами кімнати будиночку. Тут зберігаються особисті столові прибори членів родини Давидових, книги, чернетки…

Але за словами Таміли Чупак, не всі експонати музею належали Давидовим. Адже після приходу радянської влади садиба була розграбована та мала жалюгідний вигляд. Однак в 1937 році, на сторіччя з дня смерті Олександра Пушкіна, у Кам’янці було оголошено про створення музею і місцеві жителі почали зносити те, що колись було поцуплене. Люди приносили книги, посуд, канделябри, вази… Отже довести, що належало саме Давидовим, дуже важко. Та незважаючи на це, належність більшості експонатів таки доведена.

Легенда про Кам’янський грот

Кам’янський грот — штучна печера, створена руками давидівських кріпосних селян. Вона знаходиться через дорогу від тої частини парку, де розташований Зелений будиночок. У парку порожньо, і поодинокі місцеві жителі щиро дивуються меті нашого пошуку. Тож знаходимо ми грот якось випадково. Він випірнув нізвідки — був зачинений, отже так і залишився для нас таємницею. Хоча місцевий перехожий, який йшов повз, завірив, що всередині нічого цікавого немає: лише порожня кімната зі стелею у вигляді купола. Хоча ззовні споруда таки є справжньою родзинкою парку. І всередину неймовірно хочеться потрапити, аби відчути, як воно було тут у давнину…

А в ХІХ столітті штучні кам’яні гроти було прийнято створювати для дворянського відпочинку. Улітку, коли на дворі було спекотно, пани збиралися в гроті за пляшкою прохолодного вина, а ввечері, за словами місцевих жителів, частенько використовували споруду для романтичних зустрічей. Одна з місцевих легенд розповідає, що грот таємним ходом пов’язувався із Зеленим будиночком. Інша оповідка говорить, що потаємний хід від гроту веде аж до Зеленого млинка — невеличкої будівлі, де збиралися декабристи. Але мета створення тих ходів достеменно невідома. Адже прогресивні люди, які належали до таємних товариств і збиралися на засідання та наради під виглядом різноманітних святкових заходів, що влаштовувалися в маєтку Давидових, переслідувань тут не боялися. Хоча, хто знає…

Кам’янські спогади про Пушкіна й Чайковського

Звісно, Пушкін й Чайковський одночасно в Кам’янці не бували, адже належали до різних поколінь. Олександр Сергійович жив у першій половині ХІХ століття, а Петро Ілліч – у другій половині ХІХ століття. За словами музейників, від місцевих жителів про великих митців залишилося чимало спогадів.

Документально зафіксовано, що Пушкін у Кам’янці бував двічі: із листопада 1820 року під час свого південного заслання — він прогостював тут близько чотирьох місяців, і в листопаді 1822 року — два тижні.

Старожили розповідали, що писати Пушкін любив у більярдній Зеленого будиночку. Він влягався прямо на більярдний стіл і… творив. По всій кімнаті валялися аркуші паперу, списані рукою Пушкіна, у яких розібратися міг лише сам автор. Тому Давидови розпорядилися під час гостювання поета закривати більярдну кімнату на ключ, аби слуги ненароком не переплутали Пушкінські чернетки й не завадили творчому процесу митця.

Чайковський жив у Давидових протягом 28 років, і помістя вважав своїм домом. Він не мав власного будинку, тож знайшов прихисток у своєї сестри Олександри, що була одружена з Львом Давидовим, власником Кам’янського маєтку. Маючи можливість просто жити й насолоджуватися красотами місцевих краєвидів, незважаючи на наявність натхнення, Чайковський працював щодня не менше п’яти годин на день. При цьому композитор не любив, коли його відволікають, і мав звичку, якої дуже соромився: голосно собі підспівувати. Тож Давидови забороняли слугам заважати Петру Іллічу під час роботи, а дітям не дозволялося навіть гуляти поряд із місцем, де працює композитор.

І взагалі Чайковський обожнював український народ і народну творчість. Одна з його симфоній написана на тему українських пісень і натхненна танцювальною жартівливою піснею «Занадився журавель до бабиних конопель», яку наспівував буфетник Давидова. Коли Чайковський зіграв у Петербурзі варіацію до цієї пісні, вишукане музичне товариство було вражене. Слід зауважити, що така любов Петра Ілліча до української пісні й лірики була цілком природною, закладеною на генному рівні, адже композитор мав українське коріння. Доведений факт, що його прадідом по батьковій лінії був український козак Омельницької сотні Миргородського полку — Федір Чайка.

«Лебедине озеро»

За словами пані Таміли, хто б не приїздив із тих містечок, де колись бував Чайковський, усі говорять, що саме в них композитор надихнувся на створення балету «Лебедине озеро». Насправді, це легко пояснити, адже садиби з озерами, на яких плавали лебеді, у ті часи були практично в кожній дворянській родині. Отже, надихнутися лебединим сюжетом можна було де завгодно. Проте написанню «Лебединого озера», замовленого композитору Большим театром, передувало створення невеличкої дитячої постановки «Озеро лебедів», яка була написана для дітей Олександри Давидової саме в Кам’янці. Там же відбулася і прем’єра дитячого балету, головні ролі в якому виконували маленькі племінниці автора. Тож коли композитор творив «Лебедине озеро», то переніс у нього теми зі свого дитячого балету. Цікаво, він тоді міг уявити, що його твір стане всесвітньо відомим?

А лебедів у Кам’янці дійсно завжди було багато. Неподалік містечка є навіть село Лебедівка, знамените водоймами, на які завжди зліталися прекрасні птахи. За словами працівників музею, у минулому році на Тясмині поблизу Давидівського парку теж оселилася велика родина лебедів — 21 птах. Коли настали холоди, вони залишалися на водоймі й довго не відлітали, навіть коли річка почала вкриватися льодом. Лебедів кормили, і, щоби вони не замерзли, працівники заповідника влаштували їм халабуду. Але коли вдарили люті морози, птахи таки полетіли. Та цього року не повернулися. Люди кажуть, що та родина лебедів оселилася на водоймі біля села Косарі. Утім, це лише чутки…

Звуки роялю Чайковського

У Зеленому будиночку, в кімнаті Чайковського, — тиша. Утім при бажанні, тут можна почути звуки унікального музичного інструменту — рояля видатного композитора. Тембр інструмента — м’який і приємний. Мелодії «Лебединого озера», «Ранкової молитви», «Вальсу квітів» несуть слухачів далеко-далеко, в інший час, коли клавіш цього інструменту торкалися пальці маестро. І простір навколо насичується дивною енергією краси і світла. Зіграти на роялі всесвітньо відомого композитора – велика честь для будь-якого музиканта. Саме тому в Кам’янці 16 років поспіль проводиться Всеукраїнський дитячий музичний конкурс пам’яті П. І. Чайковського, і діти-переможці мають можливість прийти до музею й зіграти на роялі, на якому грав і творив великий композитор. Це дуже хвилююче, отже юні таланти мають натхнення на нові звершення.

Будинок із добрими привидами

«Зелений будиночок — споруда досить непроста: має свої таємниці, — розповідає Таміла Чупака. — Коли залишаєшся тут наодинці, особливо за інструментом Петра Ілліча, чуються дивні звуки. Здається, що будинок живий. Можливо, це дух композитора. Адже кажуть, що душа людини там, де була її любов. А в маєтку Давидових його дійсно любили й поважали». У кімнаті з роялем, на стіні, висить оригінал прижиттєвого портрета Чайковського, роботи місцевого художника Боніфатія Сагурського; тут звучать твори композитора, читаються прекрасні вірші — тож не дивно, що в приміщенні особлива енергетика. «У цьому будинку можна почути кроки, кряхтіння, сопіння, — ділиться пані Таміла. — А під роялем навіть чується, як хропе старенький домовик. Чому старенький? А що ви думали – живе з ХІХ століття. Але тут не страшно. Духи Зеленого будиночка дуже добрі, і творчим людям тут хочеться творити. Знаю по собі. Ця аура захоплює». І дійсно, опинившись у Зеленому будиночку, здається, що він живий. Напевно, так і має бути, допоки тут звучить старий рояль і декламуються прекрасні вірші.

P.S: Довгі роки Літературно-меморіальний музей О. С. Пушкіна і П. І. Чайковського підтримував зв’язок із нащадками Давидових, що проживають у Росії; майже щороку вони приїздили в Кам’янку, аби навідатися в Зелений будиночок. Але з 2013 року, внаслідок військових дій, що були розв’язані Росією на Сході України, зв’язок із Давидовими не підтримується…

Текст: Юлія Вовкодав

Фото: Таша Лучезарова

Залишити коментар