Понеділок, 13 липня

У день професійного свята військовослужбовців Opinion вирішив дізнатися, що саме читають наші бійці на «нульових позиціях». Перше, на що звернули увагу, – на війні практично ніхто не хоче читати про… війну.

Напередодні  Дня захисника України автор Opinion побував у зоні проведення Операції Об’єднаних сил, зокрема відвідав лінію фронту в промзоні поблизу Авдіївки, а також поспілкувався з військовими ЗСУ на передовій довкола Красногорівки, частково окупованого селища Зайцеве, яке бойовики дуже часто обстрілюють, і Волновахи.

Попри регулярні обстріли й системні порушення з боку російсько-окупаційних військ «Мінських домовленостей», українські військові зізнаються: навіть на лінії фронту трапляються години затишшя. І дуже важливо вміти раціонально провести цей час. Кожен його використовує по-своєму: чимало військових, які несуть службу практично в кількох сотнях метрів від окопів бойовиків, ховаються у теплі бліндажі й намагаються максимально виспатися. Більшість – слухає радіо чи дивиться телевізор (щоправда, тут переважають пропагандистські телеканали – російські або «ДНР». З українських легко можна впіймати «5-й канал», «UA: Перший», UATV). Але практично на кожних бойових позиціях, де доводилося побувати, у бліндажах є книги. А в деяких – навіть міні-бібліотеки.

«Про Архипа Тесленка дізнався на фронті»

«Я дуже люблю читати. Це відволікає від дурних думок, взагалі заспокоює. Інколи – навіть трохи розважає. Ще ніколи так багато книжок не читав, як тут, за два роки війни, – говорить військовослужбовець ЗСУ Владислав. – Вже перечитав практично всю українську класику – Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку… Хто такий Архип Тесленко – дізнався лише тут, на фронті. Випадково в одному зі зруйнованих будинків валялася його збірка, яка називається просто “Твори”. Російську літературу принципово не читаю. Хоча цього добра у зруйнованих будинках достатньо. Із сучасних українських авторів прочитав Сергія Жадана “Депеш Мод”. Довго сміявся і навіть різні приколи з книги побратимам розповідав. А от про війну нічого читати не хочу – ні про Другу світову, ні про нинішню війну з Росією. Якось доволі банально і неправдоподібно все описано, якщо чесно. Може, це я все занадто прискіпливо сприймаю. Словом, не тягне читати про війну».

«Зараз я перечитую братів Cтругацьких»

«Для багатьох “на передку” по-новому відкривається Тарас Шевченко і його “Кобзар”. Чесно, я вже двічі перечитав. Причому не банальні речі зі шкільної програми, а щось інше – значно серйозніше, – говорить військовослужбовець ЗСУ Олександр. – От правду кажуть люди, що Шевченко був пророком. Ви подивіться, у скількох творах він попереджав про москалів. Думаєте, це просто так?

Зараз я перечитую братів Стругацьких. Так, це радянські фантасти, але, погодьтеся, із далеко нерадянським мисленням. Їхні твори значно випередили час, і деякі речі, які ще донедавна вважалися фантастикою, вже є нашою реальністю».

«Наша головна зброя – це знання»

«Що таке фронтова бібліотека? Це книги, які ми знайшли у покинутих будинках. Але, на відміну від “сєпарів”, ми їх не палимо в буржуйках і тим паче не складаємо біля туалету. Ми їх читаємо, – говорить військовослужбовець ЗСУ Дмитро. – Знаєте, коли з боку “ДНР” почали активно обстрілювати ці місця, де ми зараз стоїмо, тут практично не залишилося жодного незруйнованого будинку. Коли люди втікали подалі, то останнім, про що вони думали, були бібліотеки. Забирали все найнеобхідніше – документи, гроші, коштовності… Тому, якщо судити з домашніх бібліотек місцевих, тут завжди був дух України. Так, у бібліотеках місцевих достатньо російської класики, але переважна більшість – українські книги. Причому, що мене дуже здивувало, можна знайти чимало історичних праць – про козацтво, про Київську Русь. Саме таку документалістику, а також науково-популярні видання я люблю читати. Коли ти начитаний – ти озброєний. Як би банально це не прозвучало, але наша головна зброя – це знання. І власне вся ця війна почалася далеко не 2014 року, і триває вона зовсім не за територію – а за голови наших простих українців».

«Спокійніше на душі від казок»

«Ти головне не смійся… Добре? – перед тим як відповісти на запитання, просить військовослужбовець ЗСУ Андрій. – Я зараз перечитую українські народні казки. Навіть не знаю, звідки ця книга взялася – хтось приніс у бліндаж. Я побачив, почав гортати і що називається – «залипнув». Деякі казки тричі перечитував, наприклад, «Лисичка-сестричка і вовк-панібрат», «Коза-дереза», подобається мені ще «Котигорошко». Хлопці якось побачили, що я читаю казки, і почали жартувати – так, по-доброму. Я відповів, що вивчаю їх на пам’ять, щоб малій дома розповідати. Моїй донечці Насті зараз три роки. Це так, власне, і є. Але крім цього, мені самому якось спокійніше на душі від казок… Буває, лежимо перед сном… І хлопці запитують: “Ну, і чим там закінчився твій “Пан Коцький”?” Запитують так, ніби по приколу. Я починаю розповідати – і в бліндажі тиша. Слухають…»

«Вражений В’ячеславом Липинським»

«Спеціально просив, щоб волонтери привезли книгу “Чому нації занепадають?”. От саме зараз її читаю. Випадково на неї натрапив в інтернеті. Читав цього ж видавництва книгу “Чому Азії вдалося”. Непогана, але очікував більшого. Не знаю, може, хотів почути конкретної відповіді, як діяти нам, в Україні, – говорить військовослужбовець ЗСУ Іван. – Тут, “на передку”, я вперше прочитав “Листи до братів-хліборобів” В’ячеслава Липинського. По суті, це ідеологічно-державницький трактат. Прочитавши його, є про що подумати. Художню літературу не люблю. Хоча книгу Тані Малярчук про Липинського я прочитав би. Вже, власне, попросив знайомих, щоб передали. А загалом, якщо чесно, коли є вільний час – просто лягаю спати. Виспатися, відпочити і ні про що не думати – це розкіш, яку собі тут дозволити можеш нечасто».

Текст: Вадим Петрук

Залишити коментар