Понеділок, 13 липня

Чому книжки збирають пилюку, та до чого тут медіа?

«Навіщо вам стільки книжок? Я повикидала всі, що дісталися мені від батьків. Вони ж тільки пилюку збирають», — випадкова гостя в моєму домі загнала мене в глухий кут цією фразою. Усе б нічого, але вона говорила це при синові, який мав піти в перший клас. Цікаво, що б вона сказала, якби побачила бібліотеку італійського письменника і філософа Умберто Еко (помер у 2о16 році) із 50 тис. книг.

Ставлення до книг і читання як такого для мене, особисто, багато свідчить і про людину зокрема, і про соціум загалом. Ми часом хизуємося, що українці багато читають. Але ми не знаємо напевне, чи справді багато вони читають, бо останніми роками не проводилося відповідних досліджень, а видавці не дуже охоче розкривають інформацію про тиражі та обсяги продаж. А обмежені тиражі української літератури, яка видається, невеликий обсяг книжкового ринку, відсутність мережі книгарень у регіонах — факти, які дещо спростовують цю тезу. Питання також не лише в тому, скільки читають, але що читають і як.

Сьогодні видавці в один голос говорять про необхідність масштабної кампанії з популяризації читання. Це те, що може, з-поміж іншого, пожвавити книжковий ринок. Бо, як відомо, попит породжує пропозицію.

Ба більше. Кампанія з популяризації читання може об’єднати всі регіони, адже ця ідея має абсолютну підтримку як на Сході, так і на Заході. Принаймні, про це говорять результати соціологічного дослідження, яке провела компанія Pollster  на замовлення Українського інституту медіа та комунікації з 21 серпня по 2 вересня 2018 року (методом онлайн-анкетування було опитано 1 001 респондентів віком 18 років і старше, які мешкають у 120 містах в усіх областях України).

Отже, підтримують думку про те, що кампанія з популяризації читання позитивно вплине на розвиток українського книжкового ринку, переважна більшість опитаних містян — 78,6 % (на Заході таких 88,1 %, у Центрі — 81,8 %, на Півдні — 80,9 %, на Сході — 71,5 %), тоді як не підтримують — 13,7 %. Ще 7,7 % не змогли відповісти на це запитання.

Чому це питання не є справою тільки книговидавців, а не менш важливим, ніж боротьба з корупцією, завданням, у вирішення якого має включитися держава, громадянське суспільство, медіа? Зі мною можуть не всі погодитися, але багато конфліктів у нашому суспільстві (і тут я маю на увазі не лише війну), через які проходить сьогодні Україна — від обмеженості кругозору як еліт, так і простих громадян. Обмеженість кругозору — це недостатність знання про світ, один про одного, про інші регіони, яке поповнюється не лише в процесі життєвого досвіду, але й через читання в принципі. Окрім того, в основі здатності опиратися інформаційним маніпулятивним упливам — критичне мислення. Критичного мислення не буває без читання. Коло замкнулося.

Зараз не аналізуватиму роль держави в цьому процесі (адже це тема окремої аналітичної публікації), а скажу кілька слів про медіа, бо їх голос в популяризації читання може бути доволі вагомим. У певний період свого життя я активно спостерігала за німецькими медіа. Мене завжди дивувало, як багато уваги різні німецькі видання приділяють книгам та культурі загалом. А на ZDF (німецький суспільний мовник) більше 10 років виходила програма «Літературний квартет» із ведучим Марселем Райх-Раніцьким, яка була надзвичайно популярною. У нас все навпаки — багато років поспіль, коли виникала необхідність у тієї чи іншої медіакомпанії оптимізувати витрати, жертвували, як правило, відділом культури. Якщо говорити про телепростір, то з-поміж загальнонаціональних телеканалів, хіба на «1+1» недовго були програми про книги. У 2007-му на «Першому національному» з’явилася програма «Книга.ua», яку згодом закрили, але зараз, на щастя, відродили на UA:Першому. До речі,  на UA:Культура є низка програм, пов’язаних із книжками («Українська читанка», «Книжкова лавка», «Уроки української літератури», «БібліоFUN»), але поки що канали «Суспільного» мають невелику аудиторію. Основні ж медіагрупи, які мають велику аудиторію, вважали і вважають цю тему нерейтинговою.

Я переглянула телепрограми першої п’ятірки загальнонаціональних телеканалів — нічого про книги не знайшла. У газетах та журналах про книги теж пишуть небагато. Є кілька сайтів, як-то «ЛітАкцент», «Буквоїд», «Читомо», але вони мають обмежені ресурси, а відтак і можливості. «BBC Україна» проводить щороку конкурс «Книжка року». Та цього, вочевидь, недостатньо.

На жаль, медіа, у першу чергу телеканали, не бачать свого інтересу в тому, аби створювати програми про книги та просувати читання як таке; головний аргумент — це комерційно не вигідно. А про соціальну відповідальність йдеться дуже рідко. Як їх зацікавити? Як видавництвам знайти спільну мову з медіа? Віднайдення відповідей на ці запитання може дати в майбутньому хороший результат для всіх. У першу чергу — для суспільства. Бо суспільством, яке не читає, легко маніпулювати.

Відтак ми переходимо в політичну площину. Але проблема навіть не в тому, що будь-якій владі зручно мати неосвічене, а відтак легко маніпульоване суспільство. Сьогодні проблема в іншому — знання не є ключовим критерієм для просування по кар’єрних сходах, у тому числі й в політиці. Відтак попит на знання (у тому числі й отримані через читання) дуже малий. Цю ситуацію треба змінювати, бо це питання виживання країни в цілому в мінливому світі нових технологій та інновацій.

Діана Дуцик

Залишити коментар