Вівторок, 20 листопада

Бути зіркою

Є вічні сюжети, які Голлівуд залюбки експлуатує незалежно від епохи. Наприклад, цілковито архетипічна історія Попелюшки. Попелюшка, звісно, може мати різні імена й навіть бути чоловіком, але фабула незмінна: людина з низів, долаючи неабиякі перешкоди, проривається до успіху.

Якщо подібний сюжет зупиняється на тій вершині – тоді це казка. Якщо ж історію розказують далі – то це вже реалістична драма. Власне, до другого варіанту й тяжіє «Народження зірки» – повнометражний режисерський дебют відомого актора, чотириразового номінанта на премію «Оскар» Бредлі Купера (нар. 5 січня 1975, Філадельфія).

Насправді це вже четверта картина з такою назвою після фільмів 1937, 1954 й 1976 років. Зав’язка одна й та ж сама: нікому невідоме дівча (але, як правило, з талантом і цілеспрямованістю) знайомиться з чоловіком-знаменитістю. Він виводить свою протеже до слави в кінематографі або на естраді, а його кар’єра занепадає. Попелюшка стає зіркою, тоді як «принц» добиває себе алкоголем.

У різний час жіночу роль грали відомі на ту мить акторки. Цього разу партія дісталася поп-співачці Леді Гага, відомій, насамперед, своїми танцювальними хітами й ексцентричними костюмами, але аж ніяк не кінематографічними здобутками (хоча «Золотий глобус» за роль у серіалі «Американська історія жахів» у неї вже є (2016)).

Бути зіркою

Кадр із фільму «Народження зірки»

Згідно зі сценарієм Еріка Рота, який далеко відійшов від оригіналу 1937 року, Купер грає кантрі-співака Джексона Мейна, чия кар’єра приречена через алкоголізм і прогресуючу глухоту. В нічному закладі на Манхеттені він випадково зустрічає дівчину з неймовірним голосом – її звуть Еллі (Леді Гага). Вона працює офіціанткою, спів – це її хобі. На велику сцену їй шлях закритий, передусім, через нестандартну зовнішність – наприклад, великий ніс. Іронія в тому, що Леді Гага саме з такою зовнішністю досягла того, чого досягла. Але в «Народженні зірки» злою мачухою є неназвані менеджери звукозаписувальних компаній, які прагнуть підігнати всіх під один стандарт. Мейн-Купер бачить у своїй новій подрузі особистість. Важливо ще те, що в цьому фільмі значно посилені феміністичні мотиви: Еллі – жінка з характером, різка й незалежна, цілковито несхожа на більш чи менш традиційних героїнь у попередніх версіях.

Звісно, головне відкриття тут – Леді Гага. По-перше, її вокальне обдарування: виявилося, що в неї глибокий і виразний блюзовий голос. Через це перша третина фільму – це суцільна насолода не тільки для очей, але й для слуху: розкішний дивертисмент, що повністю поглинає увагу.

Бути зіркою

Кадр із фільму «Народження зірки»

А друге – звісно, це акторський талант Стефані Джерманотти (справжнє ім’я співачки). Її виконавський діапазон здається безмежним. Вона здатна й на комічні інтонації, й на справжню драму; її пластика, виразність обличчя, жестів, очей дозволяють передати найменші відтінки характеру Еллі.

Купер, зі свого боку, працює більш стриманими фарбами, але цієї мінімальності цілком досить, аби так само переконливо відтворити ламану, нервову, розпачливу природу його персонажа.

Власне, не буде перебільшенням сказати, що на цьому дуеті тримається весь фільм. Точніше – не весь, а ті його частини, де леді Гага і Купер ведуть таку собі емоційну дуель: зірка, що сходить, і зірка, що згасає.

Проблеми виникають ближче до фіналу. Картина зсувається в бік мелодрами. Тут якраз і відчувається, що досвід Купера в режисурі значно поступається його акторському доробку: починаються прямолінійні рішення, спрямовані на найшвидші реакції глядачів, у виконавців рясно течуть сльози, сильна й самостійна Еллі раптом перетворюється на зарюмсану панянку. Це було би переконливо, якби її лінія була емоційно відповідною (як у стрічках 1937 чи 1954 років, наприклад), а так подібне завершення виглядає просто поза логікою існування героїні Гаги на екрані.

Бути зіркою

Кадр із фільму «Народження зірки»

Та все ж «Народження зірки» рятує те, що це в своїй суті стовідсотково акторське кіно. Хай і сантименти у фіналі, хай і банальності в режисурі – але роботи Купера і особливо Гаги варті усіх нагород, і вже зараз зрозуміло, що лишаться в історії.

Несолодка доля – бути зіркою. Насправді мало які фільми кажуть про це чесно. У Бредлі Купера і Стефані Джерманотти це вийшло: екранна балада, солодко-гірка, як справжній блюз.

Дмитро Десятерик, «День» – спеціально для opinionua.com

Залишити коментар