Понеділок, 19 листопада

«Стоїть гора високая, попід горою гай…», – подейкують, що одну зі своїх найвідоміших поезій, яка згодом стала народною піснею, Леонід Глібов написав саме тут, в альтанці садиби Лизогубів, що знаходиться в селищі Седневі Чернігівської області. Щоправда, поряд із неймовірними легендами та вражаючими краєвидами з осіннього туману постають і цілком реальні та навіть критичні проблеми, на вирішення яких залишається не так вже й багато часу.

Колись цю територію під майбутнє обійстя придивився козацький полковник Яків Лизогуб. І посперечатися з таким вибором навряд чи вийшло б: неймовірні краєвиди та високі схили берегів річки Снов, вочевидь, вже тоді створювали дійсно особливу та дещо навіть містичну атмосферу. Під керівництвом Якова розпочалося створення парку, а згодом садиба перетворилася на вражаючий архітектурно-парковий ансамбль, який сьогодні приваблює туристів з усього світу. Утім, тут, на Чернігівщині, історія тісно переплітається з легендами, створюючи якусь іншу, особливу реальність, у якій сумніви відходять на другий план.

До садиби Лизогубів нерідко навідувалися відомі українські митці та діячі культури. І хоча сперечатися з історією – марна справа, це аж ніяк не заважає місцевим мешканцям із покоління в покоління передавати історії, що, здається, роблять це місце ще більш сакральним. Так, до прикладу, чи не кожен турист може почути про Шевченківську липу, під якою Кобзар написав поему «Відьма». Є й альтернативна версія, за якою липу посадив сам поет. Якщо ж пройти трохи далі, можемо натрапити на «Богданів дуб», під яким нібито проводив наради український гетьман Богдан Хмельницький. Свою вигадану історію має навіть кам’яниця Лизогубів, перший поверх якої захований під землею. Місцеві дітлахи полюбляють розповісти, що звідси простягаються таємні підземні ходи, котрі ведуть до самого Чернігова. Вірити в подекуди надзвичайні історії чи намагатися відшукати правду – особистий вибір кожного. Та іноді ця правда лежить на самій поверхні, як от з деревом, яке начебто посадив Кобзар. Насправді, коли поет приїздив до маєтку Лизогубів, липі було вже близько 600 років.

Та навряд чи навіть найбільш неочікувана легенда про Тараса Шевченка здатна зацікавити гостей садиби більше, ніж розташована на схилі височенного пагорбу альтанка Глібова. Екскурсоводи часто розповідають, що саме тут український поет та байкар написав свою елегію «Журба». Засумніватись у цих словах складно: ось під самими ногами камінь із написом про те, що тут Леонід Глібов любив відпочити, трохи далі пам’ятник письменнику. Ця гра на межі реальних історій та легенд ніяк не заважає, радше навпаки викликає здоровий азарт, створює своєрідну лотерею, програш у якій видається чимось неможливим або, принаймні, безболісним.

Насправді ж, як розповідають місцеві, альтанка є символом кохання, свідченням непростої боротьби за власні почуття, подарунком, який для своєї дружини зробив Ілля Лизогуб. До цього парі довелося добряче поборотися за можливість бути разом: батько Єлизавети намагався всіляко завадити стосункам молодят і навіть пообіцяв залишити доньку без спадку, якщо та вирішить пов’язати своє життя з Лизогубами. Однак це зовсім не налякало закохану пару, і вже через 25 років Ілля вирішив зробити дружині подарунок, який сьогодні відомий нам як альтанка Глібова. Ця історія підштовхує до певних сумнівів: наскільки доречно пов’язувати споруду з іменем байкаря, якщо перш за все ротонда є символом боротьби за власне кохання? Утім, час завжди вносить свої корективи.

Та попри свою привабливість для гостей та цікаву історію альтанка має й цілком реальні, на цей раз не вигадані ані місцевими, ані часом, проблеми. Цієї весни гора, на якій розташовується символ кохання та улюблене місце відпочинку Глібова, посунула вниз, а під спорудою з’явилися небезпечні тріщини. Активісти почали бити на сполох: пам’ятка архітектури національного значення перебуває у справжній небезпеці.

Попри швидку реакцію місцевої влади, поки що вирішити проблему так і не вдалося. Експерти наголошують: сама альтанка перебуває в хорошому стані, а ось зсув дійсно може стати критичним. До цього переліку додаються й перепони щодо власників землі. Територія садиби Лизогубів поділена таким чином, що парк, більшість будівель та споруда, яка опинилась у небезпеці, мають різних власників. І поки ті, хто, здавалося б, має докласти всіх зусиль, аби врятувати пам’ятку, відхрещуються від своєї відповідальності, ризики втратити улюблену споруду гостей зростають із кожним днем.

Бюрократична машина – це зло, яке здатне нашкодити не лише людині. Локальна влада обіцяє, що ділянка схилу над річкою й сама будівля будуть укріплені. Залишається не так вже й багато. Або ж, не так вже й мало: дочекатися розробки відповідної документації. Існує і другий варіант – розібрати альтанку та перенести її заради порятунку в інше місце. Однак такий розвиток сюжету, що є цілком нормальною практикою в інших країнах, сподобався далеко не всім місцевим депутатам.

Сьогодні ж альтанка обнесена попереджувальними стрічками, а безпечним візит до неї, за словами місцевої селищної влади, може виявитися хіба що для невеликих туристичних груп. У схожих ситуаціях уся містичність розвіюється, відходить на другий план. Суперечки щодо правильності назв, правдивість легенд та перевірка слів екскурсоводів – усе це здається відверто далеким та несвоєчасним. Таким, що лише відволікатиме від реальних ризиків та викликів, зменшуватиме увагу та погіршуватиме й без того не найкращі справи. Бо поки що вигадані історії живуть поряд із небезпекою, відгородитися від якої вдається хіба що червоними стрічками.

Текст: Дмитро Журавель

Фото: Андрій Казун

Залишити коментар