Понеділок, 19 листопада

Ера новітніх бабусь

Моїй подрузі 39 років. Нещодавно вона наважилася вивчитися на пілота легкомоторного літака. До того вона відправлялася в тривалі походи морем під вітрилами. Видиралася на якісь височенні гори в Африці. Танцювала танго з якимись фантастичними чоловіками десь у Буенос-Айресі. Ех, чого вона тільки не робила… Хіба що ніколи не плакала.

Я так і не змогла згадати, чи бачила хоч раз її сльози. А життя її було не таким вже й простим. Я б так точно мала б уже від таких драм ревіти від безсилля. А вона від цього всього наливалася якоюсь продуктивною злістю і дійсно перевертала гори. Так, колись, коли вона створила свій перший сільськогосподарський бізнес, за кілька днів сама навчилася вправлятися зі трактором, бо найнятий тракторист вислухав завдання та сказав, що це «слішком сложно». Коли раптово помер її чоловік і вона лишилася серед купи боргів, справ і з малою донею на руках, їй було 22 роки.

А тепер вона сидить, витирає сльози й каже: «Привіт, я тепер бабуся. Уявляєш? Я бабуся! У мене внучка, 3 500 г, 56 см, довгонога, й очі величезні. Я бабуся, а навіть спиці в руках не вмію тримати». Вона розчулено плакала, а я сміялася. Бо саме зараз їй розкажу, що сучасні бабусі, вони дещо інші.

Сучасні бабусі здебільшого молоді. Вони з того покоління, яке народжувало дітей рано, починало жити дорослим життям уже в 18. Як каже моя інша подруга: «Ми з того покоління, коли одна сорокалітня – вже бабуся, а інша – молода мама». І так воно насправді й є. Звичайно ж, сучасні 40-річні бабусі – це зовсім інші бабусі; вони, звісно, можуть і шкарпетки плести, і компоту наварити, і пиріжків спекти… Але водночас стрибають із парашутом, легко вправляються за кермом кількох видів транспорту, подорожують, мають дивовижні хоббі та захоплення. Я й справді буває бачу на майданчику бабусь, які майже мої однолітки. І це прекрасно. Вони летять із гірки разом з онуками, із радістю ввалять гол онукові та дозволяють онучці валятися горілиць у пилюці; вони ще й самі можуть поряд лягти. Звичайно, мені складно визначити, чи то мама, чи бабуся. Отак нещодавно сказала Надійці: «Іди запитай у Міланчиної мами». А «мама» Міланки регоче та й каже: «Ви не повірите, я бабуся».

Сучасні бабусі вони не занурені вже настільки в онуків і в життя дітей. Вони, здебільшого, жорстко відстоюють межі своєї свободи. Від них якраз можна почути: «Я, звичайно, сьогодні посиджу з онучкою, але май на увазі, що сьогодні в мене ще спортзал, завтра – навчання, післязавтра –робота, а потім – побачення». Вони змушують рахуватися зі своїми потребами та бажаннями, вони живуть своїм життям.

Мама моєї подруги не питає внуків, чи вони поїли й у шапці. Вона їздить із ними по світу та вчить розпалювати вогонь в екстремальних умовах. Її внуки не знають, що таке бабусині пиріжки, і не бачать у цьому трагедії – ті пиріжки можна купити в магазині поряд із домом, а от усі можливі способи розпалювання вогню ніхто їм, окрім бабусі, не покаже.

Моя подруга пофарбувала свою модну та сучасну зачіску в блакитний колір на знак підтримки внучки, якій мама заборонила пофарбувати пасмо волосся. Мій друг витратив свою зарплату на квитки на рок-концерт для внучки.

І це не божевілля. Це нормальне життя у світі порозуміння та любові, у світі поваги. Там, де бабуся рахується з почуттями внуків; там, де внуки цінують кожну бабусину хвилину; там, де діти не народжують дітей, щоби перекинути їх батькам, а тому що хочуть бути самі батьками.

Моїй подрузі 39. І вона стала бабусею. Сьогодні вона заплакала, мабуть, уперше за все життя. Заплакала, бо не знає колискових, не вміє в’язати шкарпетки та пекти пиріжки. Та чи потрібне це сучасним бабусям? Я ж точно знаю, що сльози ті були від розчулення; вона плакала, бо побачила, що її доня виросла, стала самостійною та сама стала мамою; вона тішилася тим маленьким згорточком із рожевим носиком. А я порадила їй ніколи не кидати курси пілотів легкомоторних літаків. Бо пиріжки можна купити в будь-якому магазині, та не кожна бабуся навчить тебе літати попід хмарами.

Сучасні бабусі інші… зовсім інші. Вони подорожують, вони постійно вчаться, вони живуть своїм повноцінним, активним, цікавим життям; часто можуть розказати казку кількома мовами, й для внуків там є місце… багато місця та багато любові. Не плачте, красуні. Те, що у вас народились онуки, – лиш іще одне підтвердження, що ви живете цікавим й активним життям. А ранні онуки – це не ознака вашої передчасної старості, а лише ознака того, що у вас попереду ще багато сил і часу, щоби навчити онуків любити життя!

Татуся Бо

Залишити коментар