Понеділок, 19 листопада

Тоді як тисячі мешканців сіл і селищ використовують найменший шанс, щоб перебратися до міста, посилюється зворотна тенденція – замінити гамір мегаполісу на рустикальну романтику. Життєва філософія дауншифтингу, або пониження передачі, уповільнення шаленого бігу людини у замкненому колі заробляння-витрачання грошей, набуває популярності в сучасному світі та в Україні зокрема. Все більше людей, переважно фрілансерів та представників творчих професій, втікають із великих міст: хтось на Гоа, хтось у Дагаб або в інші екзотичні місця, а хтось у майже покинуті села в українській глибинці. Вони це роблять для того, щоб більше приділяти уваги духовному та творчому розвитку, спілкуванню з рідними, єднанню з природою. Можливість працювати віддалено, через інтернет, а також популярність екологічного способу життя, зеленого туризму, попит на продукти органічного виробництва (харчі, косметика, одяг тощо) сприяють тому, що все більше молодих (і не дуже) сімей в Україні змінюють міський спосіб життя на сільський. Ми спробували розібратися у викликах та особливостях українського дауншифтингу і, сполучивши корисне з приємним, відпочити кілька днів у гостях у симпатичного молодого подружжя з Одеси.

Шість років тому Юра та Іра вирішили покинути місто-мільйонник з усіма його принадами та недоліками й оселитися в тихому селі Концеба на півночі Одеської області, у Савранському районі.

200 кілометрів по трасі Одеса-Київ, поворот на кільцевій на Саврань, ще з годину уповільненим ходом (проблемне дорожнє покриття!) і ми на місці. Господарі щиро вітають гостей. Ми розташувалися на обід у дивовижній альтанці в саду, критій очеретом.

Ірино, як ви тут опинилися? Що стало поштовхом?

Наші друзі дуже агітували за переїзд до села, ближче до природи. Ми, наслідуючи їхній приклад, теж почали їздити по Україні, дивитися різні місця. У нас уже народився на той час старший син, і було дуже незручно жити в однокімнатній квартирі, ще й разом із мамою. А купити житло в Одесі не було можливості. До того ж хотілося затишку, тиші, чистого повітря і поменше сусідів. Я втомилася щодня спускати дитячий візочок сходами і гуляти з дитиною по запилених гамірних вулицях. Мріяла про те, що син буде цілий день на свіжому повітрі, а я наглядатиму за ним і водночас поратимуся по господарству. Отже, ми з чоловіком почали замислюватися над тим, щоб поселитися у приватному будинку.

Як ви вибрали місце? Чому саме Концеба?

Ми з чоловіком багато де побували, вибирали, що припаде до душі, їздили по багатьох селах. Тут сподобалася природа і розташування будинку поряд річечка Савранка і ліс. Неподалік протікає Південний Буг у цьому районі він стелиться між похилих зелених берегів. Савранщина напевно, найзеленіший район Одеської області. Тут багато змішаних лісів, річок і джерел, літо не таке спекотне, як на півдні, а зима справжня із глибокими снігами.

Розкажіть, як ви обживалися?

Спочатку ми жили в Концебі лише в теплий сезон. На осінь і зиму поверталися до Одеси. Будинок потребував ремонту коли ми його купили, це була справжня «розвалюха». Сусіди дивувалися, нащо нам та халепа, крутили пальцем біля скроні. У стіні біля самої землі була величезна тріщина, миші снували по хаті, заважали вночі спати своїм шарудінням. У нас було облаштоване ліжко з піддонів, і було страшнувато, коли вони шкреблися прямо під нами. А ще сильно тягло холодом по підлозі. Але потроху все було зроблено, і зараз у будинку дуже комфортно. Кілька років тому ми переїхали сюди остаточно, і тут уже в нас народилася друга дитина.

А як взимку? Як ви опалюєте хату?

У нас є пічка. Також обладнана тепла підлога. Але коли вимикають електрику, то від неї мало зиску. Готую також на плиті, що палиться дровами, або на електричній. Газ сюди не підведений.

Інтер’єр виглядає дуже елегантно в оздобленні використані природні матеріали. Господар будинку власноруч змайстрував вішак для одягу з необрізної дошки і сучків природні вигини і колір деревини є найліпшою прикрасою. Абажур для лампи зроблений із глиняного горщика. Стіни побілені вапном так здоровіше і зберігається відчуття справжньої сільської хати. У ванній кімнаті висить дзеркало зі старовинною віконною рамою зі ставнями із залишками старої червоної та зеленої фарб. Подібні рами ми бачили і в деяких інших старих будинках у Концебі може, їх робив якийсь місцевий столяр.

Прагматичне запитання як щодо витрат на світло, воду, опалення? Чи вигідніше тут жити, ніж у місті?

Не можу сказати, чи дешевше, але однозначно комфортніше. Адже в нас тепер так багато життєвого простору! Будинок можна за потребою розширювати: коли народився молодший син, ми добудували для нього кімнату, а заодно і кабінет для чоловіка. До того ж вода у нас із криниці, можна сказати, безкоштовна. Хіба що коли немає електрики (а тут таке часто трапляється), то і води немає не працює насос.

А як щодо продуктів? Ви щось вирощуєте на городі?

Ні, мені простіше з’їздити раз на тиждень на закупи до Саврані. У мене і так повно клопоту з дітьми, а на городництво не хочу витрачати сили. Хочеться більше часу присвячувати вихованню, спілкуванню, творчості, бути вільними кудись поїхати, а не обтяжувати себе господарством. Із тих же міркувань не заводимо свійських тварин. Життя в селі не обов’язково має бути пов’язане з важкою працею на землі. А мед, молоко та яйця можна купити у сусідів так усім зручніше.

Молоко ми купували «у хазяїна» за 15 грн літр ще й мали змогу подивитися, як він доїть корівку. Як ми дізналися пізніше, цей чоловік також переїхав колись давно до Концеби з півночі, де важко працював усе життя фактично дауншифтер «радянського розливу».

А як у вас складаються стосунки із місцевими?

Не дуже. Ми для них диваки з міста. Вітаємося, звісно, коли зустрічаємося на вулиці, можемо про щось загальне поговорити, але такого близького спілкування не відбувається. Місцеві мешканці дуже консервативні.

У Концебі ще живуть кілька сімей, які переїхали з міста, їхні долі складаються по-різному. Хтось розлучився і створив нову сім’ю, хтось повернувся до міста, хтось усамітнився. Ми підтримуємо дружні стосунки з усіма, але не так часто бачимося. Кожен має свої справи.

До питання консерватизму: колись село Концеба було заселене наполовину козаками, наполовину кріпаками, і ще у 80-ті роки ХХ століття жителі пам’ятали, хто з якої родини походив! Будь-яка вада чи дивакуватість певної особи пояснювалася тим, що «він же з кріпаків»!

Ще одна деталь. Привернула увагу цікава будівля стара автобусна зупинка, споруджена в 10 метрах від дороги. Ніхто не пам’ятає, щоб вона працювала за призначенням. У 90-ті роки тут був облаштований «батискаф» ятка, яка збанкрутіла, бо ніхто не хотів відхилятись від узбіччя аж на 10 метрів і підходити до неї! Так вона і стоїть без діла як артефакт, об’єкт ленд-арту).

Ще одне матеріалістичне запитання: а як люди взагалі тут заробляють на життя?

Мій чоловік Юра  програміст, він може працювати будь-де, де є електрика та інтернет. Один наш знайомий оформлює ресторани, робить фонтани. Хтось їздить по різноманітних еко- та етнофестивалях, продає свої вироби або проводить майстер-класи, щось таке. Для креативних людей це не проблема.

Продовжуючи тему про спілкування чи старший син адаптувався до оточення? Він ходить до школи чи на домашньому навчанні?

Так, він ходить до школи, але він так само почувається там чужим. Напевно, це є найбільшим недоліком у нашій ідилії. Він обізнаний, начитаний хлопець, і саме це створює перепону в спілкуванні з однолітками. Сільським дітям не приділяють так багато уваги, бо батьки постійно працюють, а факультативних занять, гуртків немає, хіба що в районному центрі Саврані. Відчувається, на жаль, що їхній інтелектуальний та культурний рівень значно нижчий. Мій син просто нудьгує на уроках, бо він уже наперед знає програму.

Щодо культурного життя села під час прогулянки впав в очі сільський будинок культури, в якому була також бібліотека. Він стоїть зачинений, спустошений. Всередині зберігається кукурудзиння.

Проте, є дві церкви на лівому та правому березі річки (Концеба витягнута вздовж Савранки по обидва боки). Місцеві мешканці періодично влаштовують хресні ходи до джерела з цілющою водою кажуть, що вона покращує зір та лікує суглоби. Ще на дозвіллі можна порибалити або сходити в ліс по гриби. Ось нібито і все. На фото інша криниця, але вода в ній, як на наш смак, нічим не гірша.

Як ви розважаєтеся, як проводите час, особливо взимку?

Зимою найважче трішки нудьгуємо. Самі собі придумуємо розваги. Граємо в настільні ігри, читаємо, щось майструємо.

Я люблю стріляти з лука, мені Юра подарував. Син Ілюша самодостатній цікавиться динозаврами, може годинами гратися з ними в саду, знає всі їхні назви. Буває, що їздимо у справах до Одеси це також пригода. Іноді гуляємо в лісі або їздимо на Південний Буг купатися.

У теплий сезон до нас постійно навідуються гості, цікаві, творчі люди це відрада для душі. Якось у нас гостювали хлопець і дівчина з Одеси, які хотіли навчитися у місцевих майстрів крити дахи очеретом. Це ціла наука, і вона потроху занепадає. У селі й досі є багато хат під стріхами. Очерет дуже екологічний і дешевий матеріал, чудово тримає температуру: взимку забезпечує тепло, а влітку прохолоду.

То ваша прекрасна альтанка зроблена за технологією місцевих майстрів?

Ні. Наші друзі так і не змогли переконати нікого, щоб їм передали ремесло, пропонували гроші за навчання, але… Це до питання консервативності, герметизму жителів Концеби. Може, недовіра до незнайомців, може, нерозуміння цінності власних знань та умінь, а може, просто лінь і косність, хтозна?

Так а що ж альтанка? Це ж осердя вашого обійстя! Напевно, влітку ви весь час тут проводите.

Саме так. У мене тут облаштована кухня, підведено воду. До речі, зливається вода з мийки безпосередньо під дерева, тому я не користуюся агресивними мийними засобами. А альтанку звели якраз оці наші друзі, хоча технологію накриття очеретом вивчали у голландців.

Отакої… До питання екології куди ви викидаєте сміття?

Органічні відходи у компостну яму, все, що можна спалити, спалюємо, а пластик, батарейки і бляшанки відвозимо аж до Одеси і здаємо на утилізацію. У Саврані такої послуги немає, принаймні ми про неї не знаємо.

Чи розглядаєте варіант повернутися в місто?

Хто знає, як буде? Зараз нам добре тут.

Час у Концебі спливає абсолютно непомітно. Хотілося би тут залишитися на довше. Можливо, і собі прикупити будиночок?

Наразі просторе обійстя з добротною хатою, господарськими спорудами, з городом, скільки бачить око, коштує вдвічі дешевше, ніж кімната в одеській комуналці. Є над чим поміркувати, а поки час вертатися в цивілізацію набирати обертів. Може, колись і виникне потреба їх знизити?

Текст: Дар’я Гармидер

Фото: Юлія Крижевська

2 комментария

  1. Дякую, Даринко! Дуже цікаво і є над чим подумати! Вашим друзям побажання, щоб все у них склалося якнайкраще!

Залишити коментар