Субота, 24 серпня

Книжки для дорослих дітей: п’ять новеньких фентезі

«Світле» фентезі все частіше стає орієнтованим на підліткове читання. Зрештою, жанр, у якому стверджується світотворча сила уяви, — ну що цьому жанру вартує на час читання затерти позначку в паспорті про вік? Юні дорослі та дорослі юнаки і книжки для них. А ще це дуже економно. Купуєш одну книжку, а читає її вся родина – і діти, і батьки, і домашні звірятка.    

У міру просвітництва, у міру дидактизму, обов’язків авантюрно-пригодницький сюжет, обов’язкові герої, які дорослішають під впливом екстраординарних обставин – і звісно, нові світи, в ідеалі: продумано-альтернативно-магічні. Трішки змінена реальність, яку ще можна впізнати, але вона спокушає новизною. А от наскільки ця магія дієва, уже залежить від майстерності фантазера.

Фантазер цей – не автор, до речі, а читач – юний дорослий.

Марина Макущенко, «Темний бік будинку» («Видавництво старого лева»)

Книжки для дорослих дітей: п’ять новеньких фентезі

Фото: starylev.com.ua

Ярці чотирнадцять років. Їй мало б бути років 200-300 — домовики дорослішають повільно, аж поки не знайдуть собі власного житла. Ярка ж живе з татом-мамою і братом. Але виглядає неприродно дорослою, будучи для духа неприродно юною. І щодо надприродного, то так, мала ця – київський домовик. Та дещо специфічний. Вона народилася від Дому й людини. Таких звуть Покручами за фактом походження, сили ж Ярини – не є домовиковими, а русалчиними. Домовики можуть гратися з фізичними вимірами, і не можуть покидати Дому під страхом смерті. Ярка зникати не уміє, гуляє, де заманеться, ще напускає Туману – активує найпотаємніші жахи людей та інших істот.

Але мета в житті у всіх тут одна: захистити будинок від руйнування, що його спричиняють люди, котрі перестали вірити в Духів. Найдавніша магія проти пластикових вікон. Я б ставку на переможця робити не ризикнула. Тим більше в добротному міському фентезі.

Та того мало. У місті з’явилася потужна Нічниця-чистокровка. Останній раз таке було 100 років тому, і всім відома історія Києва початку ХХ століття, коли майже повністю оновився склад мешканців міста. Які, між іншим, принесли в квартири своїх домовиків чи просто відцуралися від духів. Ярка мусить протистояти новому потужному ворогу.

Яра з родиною мешкає у «Першому». Це будинок Підгорьского на Ярвалі; час звернути увагу на ім’я Ярослави. Стартове зіткнення малої з її супротивником стається у «Чотирнадцять-Бе» – доходний дім, де є нині театр Сузір’я; ще одна пригода – у маєтку Лібермана на Банковій. Легендарні Шоколадний, Дім Удовиці, Дім із химерами теж наявні, один із них оберігає Яркин друг. І, звісно, що в історії про архітектурно-інфернальний Київ розмови не буде без «Тринадцятого» – Андріївський узвіз, 13 себто. У цьому романі там розташована штаб-квартира київських домових духів.

Історія цих будинків в «Таємному боці» – це така собі історія домовиків Києва. До речі, так зветься книжка, яку весь час читає названий батько Ярослави. Але важить, зрештою, тільки людська історія. Домовики виконують виключно бажання Дому, до якого належать. Люди (і деякі «гібридні» нелюди) мають свободу обирати. Будинки ж в романі потраплять в пригоди не менш карколомні, ніж дівчата-покручі та юнаки-домовики. І навіть у Спілці письменників, що на Банковій, 2, щось цікаво-літературне відбудеться, нарешті.

Попри очевидну просвітницьку мету (і очевидну юну аудиторію книжки), головна тема роману Макущенко для фентезі хоч і типова, але дуже непроста етично. Тут міркують про механізми ксенофобії (а потроху її ж і практикують, що напівкровка Ярка добре на собі відчує). Нічниця нищить будинки за системою – за слідами злочинів НКВС. Але її на те нацькував інший персонаж, який керується своїм тваринним антисемітизмом (до речі, реальна біографічна людина). І вимальовується ще один маршрут: слідами єврейських погромів. Долі нелюдей зі світу Макущенко визначають геноциди та злочини проти людяності (саме людство, отже). Власне, питання головне в книжці звучить так: що саме ми назвемо людяністю? І чи достатньо цієї опції бути наявної в істоті, щоб та претендувала бути людиною?

А уявляєте, щоби хтось добровільно захотів бути людиною за наявності інших варіантів?

Наталія Матолінець, «Варта у Грі» («АССА»)

Книжки для дорослих дітей: п’ять новеньких фентезі

Фото: day.kyiv.ua

Варта – ім’я. Так зветься 25-річна львівська магічка, активна учасниця молодшого шабашу магів, відьом і алхіміків. А «під прикриттям» – офіціантка модної кав’ярні на ім’я Аґата, удочерена дитина шанованих батьків.

У цьому ігровому фентезі львівське інферно розділене на два крила – світлі й темні, «пітьмавих» і «світляків». Різниця між ними полягає в тому, що одні харчуються позитивними емоціями людей, інші – негативними. Розподіл влади між темними та світлими визначає Гра — серія змагань, які судить спеціальне журі раз на 100 років. Перемога в Грі означає, що переможці посядуть більшість у правління Центральноєвропейського Конгломерату. Процедура ж виглядає так: з’являється мітка, що скидається на каналізаційний люк, наприклад, її треба полити кров’ю наперед призначеної жертви серед темних чи світлих. Чия кров пролилася – той клан програв.

Варта належить до темних, і є дуже потужною. Але воліє триматися осторонь від Гри. Аж допоки в місті не з’являється кучерявий празький красунчик Златан, і не примушує її до того. А ще по ходу і Златанів виявиться кілька, і кожен – таємничий, красивий, небезпечний. Відьма-подруга наворожить Варті зустріч із трьома могутніми чоловіками, кожна з яких закінчується смертю. Ну що? Гра почалася. Варта вступає у Гру.

Магічна гримуча суміш «голодних ігор» і передвиборчих перегонів до парламенту. І чистота намірів, і чистота гри така ж сама, як в ТБ-шоу й політиці. Спів-довіра та спів-порядність – на мінімумі, тобто. Усі керуються одною настановою: «Виживе сильніший». А цей лозунг, зокрема, і про еволюцію (тема поступу не-людства для «Варти» важлива).

Глобальне завдання Гри полягає в перерозподілі не влади, а енергії. Коли кров магічної істоти заливає 12 мітку, вивільняється сила, за рахунок якої істоти живуть наступні 100 років. Златан має теорію: ця сила – не дар, вона є побіжним продуктом демона, якого в такий спосіб викликають. Цьому демону можна загадати  бажання, за яке доведеться заплатити; можна і проклятим відтак залишитися і теж на 100 років. Проти влади демона свого часу поставали напівлегендарні Вартові. Златан помиляється: демонів в магічному світі Матолінець немає. А от щодо Вартових, то назвисько Варти чи не достатньо прозора вказівка на розв’язку?

Але назад до вибуху енергії. Вивільнення енергії у фіналі Гри таки підозріло нагадує Великий Вибух. Тільки цей уже магічний світ формується, як спроба поєднати ідеї Творця та Великого вибуху. Наче старий жарт: спочатку вибух, потім акт сотворіння, потім мавпа стала людиною; краще б у зворотному порядку. Темні та світлі між собою різняться менше, ніж маги від людей. Вони мають мету, ціль у житті. Навіть якщо за неї править перемога в наївному дещо квесті. Люди тут щодня ходять на нелюбу роботу та печуть булочки для родини. Тримаються рутини, і чекають, певно, коли ж воно все вибухне.

Варта побіжно згадує, що уміє харчуватися болем від розбитих мрій — це поживна страва. Перемога у Грі для магічки може означати тільки одне – постає нова дилема: бути щасливою чи бути голодною. Та зрештою магія в світі Матолінець – завжди й буквально молода, позаяк чаклуни, народжуючи дітей, магію передають їм. Тож попереду довге життя, аби вирішувати моральні дилеми.

Роксолана Сьома, «Суміжні світи» («Легенда»)

Книжки для дорослих дітей: п’ять новеньких фентезі

Фото: legend-book.prom.ua

2016 рік. Порядна галицька пані Казя живе в щасливому шлюбі та виховує доньку-першокласницю Зосю. Казимирою її назвали на честь діда-лемки. Родинна історія там взагалі непроста та плутана: дід був греко-католицький священиком, як посібник «бандам» УПА пройшов Явожнівський концтабір у 1946-му, бабця-полька, капелюшкова пана змолоду, на старість перетворилася на страхітливу відьму, теж не від солодкого життя. Від діда Казя успадкувала пантеїзм – таку собі віру в Абсолют, яким би Іменем Бога це наразі не називалося (священик був, так).

Віра ця Казимирі знадобиться. Вона часто питається тут: «Чому нас вчить релігія?», не бачачи в питані протиріччя. По-перше, Казя відчуває присутність надприродних істот – скажімо, у її квартирі на Сихові жив домовик, та по всіх її тимчасових хатах колобродили всілякі барабашки. По-друге, езотерика є безпосередньо її професією, хоча вона це чомусь зве психологією. Виступає жінка з популярними лекціями про передсмертний досвід, що вона його пережила й сама колись в автокатастрофі. Казін курс зветься «Люби. Молись. Живи вічно». І нарешті, як уже видно з назви роману, жіночці випаде пострибати між світами, поки що в делегованих мареннях-галюцинаціях.

Містичне фентезі-таймтревел про Волинську різню, згадка про яку виникне уже спочатку в антипольській-антисемітській промові Казі (ні, це не жарт), а власне сюжет роману розкаже про культурні передумови трагедії (ні, це все ще не жарт). Патетичний містичний роман про міжетнічну ворожнечу та класову ненависть. Авторці «Світів» не болить розважати й зацікавлювати читача (дрібно!), їй, як і всім найгіднішим представникам масукрліту, болить за Україну.

1935-й. Кшиштоф, чия родина практично володіє «містечком Ж.», на свої 40 сивих років придумав пригоду: закохався в покоївку Ганну. Панна його пристрасть поділяє. От і спаровуються вони по всіх панських кімнатах, поки дружина Кшиштофа опікується алебастровими копальнями та родить йому одне за одним дітей (із 15 — живі 8). Саме ця історія відгукнеться в наші часи Казі та її теж не-від-цього-світу Зосі.

Казя працює вночі над планом чергової лекції й раптом чує пронизливий жіночий крик. Зося прокидається від нічного жахіття з синцями на шиї: її уві сні намагалася убити якась жінка. А от що тут насправді коїться, доведеться набратися терпіння та чекати. Бо Казі кортить довго міркувати про переваги кремації, а її чоловік розлого повідомить про любов мужчин до жіночих ніг, а Ганна розкаже душевну історію про перше місячне, а Кшиштофова проведе екскурс у історію «руського мармуру», Казимира – екскурсію Жовклою тощо.

Зрештою, відсутність динаміки закидати «Світам» було б нечесно. Динамічним є уявлення про множинність світів, яким фентезі живиться. Ідеться ж про романтичне двомирря: два суміжні світи, не більше. От є світ реальний, і мені в ньому погано. А от є світ уявний, доступний лише почасти, і мені в ньому теж погано. І от є я – між двох світів, і на цій межі, у цій точці переходу мені зле як ніколи. Зрештою, для осмислення української історії така концепція прекрасно надається: де б і що б не робилося – все на гірше. Отож і залишається «Світам» головна тема для імпровізацій: туга за Абсолютом і терапевтична ідея «смерть тіла – це тільки початок життя душі».

Марина Смагіна, «Кімната» («КМ-Букс»)

Книжки для дорослих дітей: п’ять новеньких фентезі

Фото: styler.rbc.ua

Книжки про щасливих людей нудні. Інша річ – історії про те, як люди стають щасливими. Це крутіше – історії про те, як людей роблять щасливими. Марина Смагіна написала книжку з розряду «теплих історій до кави» (кава тут таки достолиха!), але вигадливіше і в кількох часопросторових вимірах. Містечкова Амелі береться рятувати паралельні світи від самоти. І містечко теж тут є, Південне Степове, куди приїздить на канікули Яна.

Але містечко якесь сильно неординарне.

У «Кімнаті» є одне по суті фантастичне припущення. Спогади матеріальні. Їхню матеріальність зберігають речі — так формується сила, здатна «проривати» виміри. На третьому поверху старої будівлі з рипучими дверима є темна квартира. Там жила стара, яка збирала загублені речі й тягнула їх до себе в окрему кімнату. Нині ту захаращену квартиру купив Янин дядько, і попросив дівчину протягом літа дати ладу з мотлохом. Яна знаходить у кімнаті окрему коробку з речами, які вирішує повернути власникам.

Відеокасета, музична шкатулка, залізничний квиток, гербарій, жіночий портрет – у кожної речі є своя історія про любов. І до тих історій додаватимуться балакучі коти, старі й малі, що живуть між вимірами, привиди й мандрівники в часі. Та зрештою, все в цьому місті якесь… конфабулятивне. Цим словом звуть хибні спогади про події, які не відбувалися. Герої Смагіної не мають надприродних збірностей, але от такий антиконфабулятив не завадив би. Не все, що тут пригадують, аж таке безвинне.

Там-от, є дівчина, яка «зависає» між вимірами. Тому не здатна бачити сни. Їй радять носити флакон із піском — пісок її приземлить. Пісок і сон тут же наведуть на думку про Піщаної людину, що сипле в очі пісок, щоб дитина заснула швидше. У Смагіної теж пісок має буквально навіяти сни, так, але в світі, де все існує за логікою сну. І у такий спосіб остаточно зруйнуються бар’єри між світами. Той флакон із піском дівча подарує хранительці-Яні, до речі.

Вольове пригадування рідко пов’язане із приємними спогадами. Коли нас змушують щось пригадати, ми згадуємо щось погане. Приємних же спогадів не відшуковують, на них випадково натрапляють. Тому метафора загублених речей, які нагадують про те, як бути щасливим, у «Кімнаті» добре працює. Гарні спогади в романі – це теж свого типу сон-у-сні. І вони чомусь дуже  неспокійні.

Ну от, колись життя підкинуло тобі ідеальне побачення. І ти загубила його телефон. Аж номер знайшовся. Питання: ти йому нарешті подзвониш? Що почуєш у відповідь? А що, як того чоловіка взагалі не існує? Він представився Оле Лукойє! Він – брат-близнюк Піщаної людини. Ще одна з історій – про втрату. Щоб ми не сильно засмучувалися серед кави-ванілі-кориці, її розкажуть найгірше й навіть не назвуть ту втрату вголос. Хто ж у тієї пані помер? Чому в мармеладовому романі зберігається такий рівень напруги, коли йдеться про померлих?.. Я б тому «заплющ оченята» («оле лукойє» буквально) з ідеального побачення теж не дзвонила. У кімнаті зі старим мотлохом завжди темно, у Степовому – завжди жах як гаряче. І всі навколо шукають бодай якогось світлого спогаду. Здається мені, до чистилища на ім’я Степове можна маршруткою доїхати від Миколаївського вокзалу.

Книжка про примусово щасливих людей. Амелі зустрічає Твін Пікс.

Бонус-трек:

На відміну від попередніх творів, цей роман – не український. Книжка перекладена з польської. А в польські жанровій прозі традиції фентезі потужні й достатньо впливові. І не Анджеєм Сапковським одним живі. Отже.

Анна Каньтох, «Таємниця покинутого монастиря» («АССА»)

Книжки для дорослих дітей: п’ять новеньких фентезі

Фото: http://bookforum.ua

Відразу по війні в Польщі (яка під владою «червоних») з неба упали ангели. Це диво комуністична влада розцінила так: Ватикан заслав своїх диверсантів, і ангелів почали ув’язнювати та вбивати. Прозора алегорія червоного терору, і малоцікава, насправді. Цікаве почнеться далі.

Ніні 13 років, п’ять років тому вона на власні очі бачила падіння ангела, й у брехні про Ватикан не вірить. Утім, і віру в Бога вона втратила, бо ангели на землі давно уже, а нічого на краще не змінилося. Але ця дівчина – обрана. У неї насправді є певні здібності для того: начитана в авантюрних романах, вона має незлецький хист аналітики. Ангел же, що переховується по сусідству, дає їй завдання: рушити в монастир поблизу Маркоти та пожити там певний час, розважаючись, сказав він. Ангели або уміють брехати, або мають саркастичне почуття гумору. Ніні в монастирі не до розваг буде.

Там їх зібралося більше десятка таких: ясновидців, аналітиків, силачів, відчайдухів, які один за одним починаються зникати. А ангел, що мав би їх захищати, скидається на те, що сильно в тих зникненнях замішаний. У монастирському садку є купа засохлих дерев, які місцеві звуть Диявольським колом і яке так само причетне до зникнення обраних. І на сам монастир накладені чари: люди його забувають, щойно про нього згадали. А тут ще нарешті монастирський ангел-опікун озвучує місію, що ті діти мають реалізувати. Один із них має стати ватажком воїнства христового, при чому критерії відбору абсолютно нікому не відомі.

Детективна книжка про героїчне підпілля «на ландшафтах» християнського фентезі.

Уже десь на перших десятках сторінок буде важливий ключ-підказка до сюжету. Крила в янголів – нематеріальні, створені з якоїсь, либонь, енергії. Не кожен ті крила бачить, не кожному їх показують. І от наступна сцена, де перелякана Ніна шукає дороги до монастиря, майже біжить у темряві, захекана та збуджена – і «страх надавав їй крила». Енергія, створена зі страху, у цьому романі значить неабияк. Якщо щось і має тут божественне походження, то саме страх, а не віра. Втратити віру через сумнів виявляється напрочуд легко. Втратити страх через переконання в його реальних підставах пробували? Так отож.

Кожного дня в цьому світі посилюється магія. Щодня в потенційних Обраних з’являються й розвиваються надприродні здібності. Кажуть, магію у світ принесли ангели. Так кажуть навіть тоді, коли уже не певні, що крилаті істоти – таки посланці неба. Фраза «світ змінюється» набуває все тривожніших змістів. Після Другої світової минуло вісім років — дорослішає генерація, яка нічого, окрім війни не пам’ятає і яка не знатиме нічого, окрім комуністичного терору. На цьому тлі потвора, яка живе в Диявольському колі уже й не здається такою невідворотно страшною, бо страх – це те, із чим цим дітям доведеться зжитися назавжди.

Між іншим, в оригінальній назві роману йдеться про таємницю саме диявольського Кола, а не проклятого монастиря. Із монастиря є вихід, із кола – ні.

 Ганна Улюра

Залишити коментар