Середа, 21 листопада

Країна робить перші кроки в запровадженні системи реабілітації хворих. Від початку цього року головний принцип реформи медичної галузі, «гроші ходять за пацієнтом», набув реального змісту в організації санаторного етапу реабілітації хворих. Уряд запропонував схему, яка спочатку враховує побажання людини. У тристоронньому договорі пацієнт на першому місці, далі Фонд соціального страхування, через який держава забезпечує йому відшкодування витрат на лікування, і санаторій, у якому є відповідне реабілітаційне відділення. Opinion дізнався, чи готова курортна галузь до таких новацій.

Нехай заголовок до цих нотаток не збиває з пантелику тих, хто добре знає цілющу силу моршинських вод: курорт залишається лідером у лікуванні печінки, жовчовивідних шляхів, підшлункової залози, кишківника, шлунку, цукрового діабету. А от своє нинішнє поважне 140-річчя зустрічає подальшим поступом, створивши кілька реабілітаційних відділень. Зокрема й кардіологічне. Двері до таких новацій прочинила постанова Фонду соціального страхування про порядок відшкодування витрат за надані соціальні послуги з лікування застрахованих осіб та членів їх сімей після перенесення захворювань і травм у реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів, яка набула чинності з 1 січня цього року. Тож, якщо після консультації з лікарем, хворий сказав: «Я хочу в Моршині лікувати серце» — ніхто йому не заперечить, а «гроші підуть за ним».

Після операції – реабілітація

Що це означає? Те, що це справжня революція в охороні здоровʹя. Із реабілітацією в Україні існує не просто проблема, а катастрофа. Відомо: навіть після найвдалішої операції, інших складних станів людину потрібно тривалий час приводити до тями, повертати до нормального життя. І це точно не справа дільничного терапевта, під нагляд якого її зазвичай передають разом із випискою.

Тим часом головний лікар санаторно-курортного комплексу «Моршинкурорт» Олег Мельник зазначає: «У Польщі, Чехії, Угорщині, досвід яких ми вивчали, одразу після операції хворому надають направлення на реабілітацію в санаторій».

На що, скажімо, мають розраховувати «сердечники»? Їм треба створити умови, щоби серце, яке погано функціонує, мало змогу відновитися. Зокрема, забезпечити психологічний спокій, провести мінімальні процедури, спостерігати за тиском і пульсом, позбавити турбот. До речі, показані їм і мінеральні води, особливо багаті на іони кальцію, магнію, калію. Саме ці мікроелементи у значній кількості містить моршинська вода. І найвагоміший аргумент: людина не почувається покинутою напризволяще.

«Із певних регіонів направляють до нас, у кардіологію, більше людей, ніж у колишні спеціалізовані санаторії, завдяки тому, що ми надаємо якісні послуги, – наголошує Олег Мельник. – Бо не ті вже часи, та й громадяни інші – навіть за безкоштовно будь-куди не поїдуть. І це добре, бо виникла конкуренція. Адже й таке було: умовно, з піонерського табору створили санаторій, передовсім на папері, запустили рекламу, до них приїхало 500 чоловік. Що вони там робили – невідомо. Нині пацієнт узгоджує питання реабілітації з лікарями, а ті, у свою чергу, радяться з нашими медиками. Відзначаємо, що вже приїжджають люди за власні кошти, яким порадили наші відділення ті, хто був тут безкоштовно. Так, за вісім місяців цього року курс реабілітації в нас пройшло 1 800 осіб. Найбільше – із традиційними для курорту хворобами, зокрема цукровим діабетом. Це для нас не дивина — таких пацієнтів виходжували здавна, тільки називалося це по-іншому. Скажімо, після видалення жовчного міхура організм значно швидше адаптувався до функціонування без нього. Потішило те, що нас обрали майже 300 пацієнтів із кардіологічними патологіями, стільки ж – із неврологічними. Ще 300 — із травматологічними проблемами, хоч відділення створено тільки вісім місяців тому. Це реальний стрибок (іншого слова, здається, не підібрати) — показник того, що стоїмо на правильному шляху.

Новації не проблема, коли є медична база

То чому Моршину виявилося геть не складно долучитися до новацій? Ще 10 років тому тодішній головний лікар «Моршинкурорту», ідеолог його сучасного оновлення Богдан Аксентійчук сказав, заглядаючи далеко наперед і переконуючи в перевагах страхової медицини: «За статистикою 40-50 % дорогого стаціонарного ліжкового фонду займають люди, які не потребують такого лікування, а могли б ефективніше оздоровлюватися в реабілітаційних відділення наших санаторіїв. Моршин – курорт такого рівня». Тож, передовсім, устиг за недовгий час, що йому залишалося бути з нами, почати докорінну реконструкцію бальнеолікарні, звести в одну структуру раніше розпорошені по всіх пʹяти санаторіях, які входять до оздоровниці, медичні підрозділи. Нині, зайшовши в окрему семиповерхову будівлю лікувально-діагностичного центру, пацієнт може дізнатися про свій організм, здається, все. І це, передовсім, заслуга головного лікаря закладу Ніни Половинко. Її дітище зразкове не тільки завдяки новітній апаратурі, про поповнення якої вона піклується постійно, кадровому складу, а й функціонує як бездоганний механізм.

Ми приходимо о сьомій ранку разом із лаборантами забору крові. Дивно, але не відчуваю жодного дискомфорту, коли в мене беруть її з вени. Роблю комплімент сестричці. «Зважте й на те, що в нас німецькі системи», — відповідає на це. І такі якісні одноразові матеріали всюди. Ще одна, особливо важлива для нервових пацієнтів деталь: у корпусі повністю відсутні звичні лікарняні запахи, які зазвичай спонукають обходити такі заклади десятою дорогою.

Загалом, лабораторія зранку здатна обслужити до 150 людей. Все відлагоджено так, щоби відпочивальники встигли й мінеральну водичку попити, і поснідати. А 40 її працівників тим часом займаються біохімічними, клінічними, імунологічними, цитологічними дослідженнями. Тут навіть беруть на аналізи зразки шкіри, волосся й нігтів, щоби зʹясувати чи є грибкові захворювання.

Повторюся, про відвідувачів тут намагаються дізнатися якнайбільше, а потім контролювати стан організму людини. Адже від початку курорт позиціонувався як лікувальний – тутешня вода з надзвичайно високою мінералізацією й має вживатися тільки під патронатом лікаря, наголошує Ніна Феліксівна. Тому пацієнт має зробити УЗД, виключити каміння жовчного міхура і нирок, зробити частково біохімію, тобто визначити активність процесу в самих печінкових клітинах, також лікар має бачити ситуацію в підшлунковій і нирках. До відома: за півроку формується камінчик у жовчному міхурі, за рік у нирці.

«Займаємося діагностикою серцево-судинних захворювань, — розповідає Ніна Феліксівна в черговому кабінеті, де кардіограму знімає найновіший апарат. — Бо люди приїжджають із кардіостимуляторами після інфарктів, шунтування, стентування. На жаль, обманюють нас, хочуть багато процедур. А може наступити зупинка серця у ванні, бо теплова процедура з тим несумісна. Думає, нажив болячок за 30 років, а тут вилікує їх за 10 днів. Інколи робимо в процесі лікування кардіограму кілька разів. Досвідчений лікар й апаратура дає змогу на найскладнішому рівні поставити діагноз».

Водночас тішиться ставленням іноземців до лікування, а їх дедалі більшає. «У мене є такі пацієнти, що Карлові Вари, Баден-Баден поміняли на Моршин. Приїжджають навіть із Австралії, Канади, Німеччини, Еміратів; навідуються болгари, чехи, словаки. Вони слідують усім настановам лікаря», — розповідає далі.

Постійне збільшення хворих зі складними захворюваннями спонукає працівників до удосконалення. Вищі категорії мають 22 лікарів і майже 90 % середнього медперсоналу. «Лікар не може бути добрим — він має бути кваліфікованим», — любить повторювати Ніна Феліксівна.

Загалом у корпусі працюють 15 вузьких фахівців – від психотерапевта до стоматолога. Без роботи ніхто не сидить; інколи візит до одного з них залучає до консультації кількох інших.

«Є такі пацієнти, які ще не були ні в ендокринолога, ні в терапевта, а скаржаться окулісту на погіршення зору. Ми вперше бачимо зміни в судинно-очному дні й тоді спрямовуємо їх до цих фахівців, — розповідають нам в офтальмологічному кабінеті. — Частина пацієнтів перебуває на межі неврології та психіатрії – важкі ситуації на роботі, у родині призводять до втрати зору, а ми з цим розбираємось і направляємо до невропатолога чи психіатра». Тут навіть підбирають окуляри не всліпу, змінюючи скельця, — від такого дідівського методу давно відмовилися, а на найсучаснішому апараті, який не дає похибок. Знаю напевне: у столиці чимало пацієнтів про такий і не чули.

Конференція звірила годинник

Тож закономірно, що науково-практичну конференцію, яку «Моршинкурорт» організував у рамках святкування свого 140-річчя, було присвячено питанням медичної реабілітації. І моршинцям було що на ній сказати та кого послухати. Своїми напрацюваннями приїхали поділитися й зарубіжні фахівці, й наші науковці, які не припиняли досліджень впливу курортних чинників на оздоровлення організму, і ті нечисленні колеги з санаторних комплексів, які змогли вижити в складні часи, відбитися від рейдерських захоплень, перепрофілювання на модні спа-заклади з тайськими масажами та програмами схуднення. На жаль, там уже нічим не допоможуть мільйону онкохворих, 49 % із яких мають працездатний вік. Я не залякую – ці цифри озвучувалися з трибуни. А, скажімо, клінічний санаторій «Роща», що на Харківщині, який дає надію хворим не сприймати цю хворобу як вирок, тільки один у країні. Тим часом завідувачу кафедри онкології та дитячої онкології Харківської медичної академії післядипломної освіти, дійсному члену європейської й американської профільних товариств професору Олександрові Дудніченку знадобилися роки ходіння по кабінетах, щоби створити тут відділення терапевтичної онкології та реабілітації. І тільки нині така діяльність ліцензована. А пропонувалися назагал гуманні речі — науковець обстоював ідею медикаментозного лікування онкохворих у санаторних закладах, піклуючись ще й про якість їхнього життя.

«Нашим хворим треба створити такі умови, щоби вони не відчували приреченості. В умовах онкологічного стаціонару цього зробити неможливо. Від самого вигляду такої лікарні, білого халату в них починається нудота. У санаторії вони позбавлені таких емоцій, бо перебувають серед різних людей, у тому числі й здорових, навколо чудова природа.

У відділення реабілітації я намагаюся брати хворих із супутніми захворюваннями. Скажімо, один із моїх пацієнтів, скрипаль за фахом, 10 років тому переніс інсульт, унаслідок чого права верхня кінцівка не функціонувала. А цього року в нього виявили рак легенів. Він дізнався про наш санаторій і запитав, чи можна тут пройти хіміотерапію. Я кажу: “Ми так і робимо“. Через тиждень його дружина повідомила мені: “Сталося диво. Уперше за 10 років мій чоловік взяв у праву руку виделку». А дива, власне, не було. Просто після хіміотерапії ми одразу проводимо реабілітацію. Це говорить про те, що якби нашому пацієнту 10 років тому проводили реабілітацію, рука відновилася б. Зазначу й таке: хіміотерапію хворим із супутньою патологією, інсульт, ніхто не проводить, бо це протипоказано. Ми беремося, бо в нас є команда – кардіолог, реабілітолог, яка займається онкологічними хворими, й інструктор ЛФК, який займається реабілітацією тільки онкологічних хворих.

До слова: набрати таку команду не проста формальність. Адже в медичних вишах країни тільки два роки тому ввели спеціальність реабілітолога. Велика заслуга в її запровадженні Українського товариства фізичної та реабілітаційної медицини і його голови Олександра Владимирова. Нині завдяки зусиллям цієї організації перекладається на українську так звана “Біла книга з реабілітації“, де докладно описано дії фахівця в кожному конкретному випадку».

Запитую в Олега Мельника, як в «Моршинкурорті» долають кадровий дефіцит.

«Раніше реабілітологів випускав тільки Інститут фізкультури, — відповідає. – Це трохи інше, але все ж таки. Парадокс у тому, що вони не могли ніде працевлаштуватися, бо професія належала до сфери соціального забезпечення. Але яке це соціальне забезпечення, коли людині треба повернути працездатність? Це лікувальний процес. Тож у нас також були такі випускники, тільки оформлені на інших посадах. Ми їх направили на одне навчання, інше. А цього року ввели посаду реабілітолога. Хоча “правильні“ дипломи побачимо не скоро: цьогоріч Івано-Франківський виш набрав бакалаврів, а Львівський католицький університет – магістрів.

Згодом чекатимуть таких фахівців і в лікарнях, до яких теж дійде черга створювати реабілітаційні відділення. У будь-якому випадку в одній із доповідей на конференції наводилися вдалі приклади застосування ранньої реабілітації від моменту, коли людина прийшла до свідомості та перестав діяти наркоз».

Не так все погано

Із ще однією бідою під назвою цукровий діабет, у бранцях якої вже один мільйон хворих, а ще два – у групі ризику, усіма силами бореться ще одна наша славна оздоровниця – «Миргородкурорт». Тут понад 15 років працюють базові у країні Школа повноцінного життя з діабетом та Центр санаторно-курортної реабілітації дітей та підлітків, а також відділення для дорослих. Навіть європейські партнери миргородців визнають, що такого комплексу сучасного обладнання й ефективних методик рідко коли зустрінеш. А починали тут реабілітаційний напрямок із відкриття першого такого відділення для ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. Нині, розповідає мені заступник гендиректора Миргородкурорту з медичних питань Наталія Бутенко, їх уже 18. Серед останніх — для оздоровлення учасників АТО. «Наявність міцної медичної бази (тут теж діє потужний лікувально-діагностичний центр – прим. ред.) дає нам змогу індивідуально підходити до кожного пацієнта, не зважаючи на його діагноз, контролювати стан під час лікування, а також складати індивідуальні програми лікування. Особливим попитом користується відділення кардіології. Бо давно працюємо зі столичними інститутами: Інститутом серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова та Інститутом кардіології імені академіка М. Д. Стражеска».

На жаль, таких комплексів, які впродовж років розбудовували медичну базу, нині небагато. Однак є наукові розробки курортного лікування, є досвід кращих, є підтримка профільного міністерства, і, головне, зацікавленість практиків. Тільки зазначають: реабілітація хворих – справа не з дешевих, і уряд має на це зважати.

Текст: Наталя Ліщинська

Залишити коментар