Понеділок, 19 листопада

Нічне життя у багатьох українців асоціюється з алкоголем, бійками та галасом. Однак у Львові група «нічних амбасадорів» руйнує цей стереотип, намагаючись перетворити багатовікове місто на цілодобову атракцію для місцевих жителів та туристів. Opinion поспілкувався з лідером організації Чадом Зоратлі, якого називають «нічним мером Львова», та дізнався, чи може темрява бути другом.

Чад Зоратлі приїхав до Львова з грецьких Афін у 2008 році на навчання. За освітою Чад дитячий психотерапевт, за покликом – івент-менеджер. На відміну від «колег по цеху» він ставить на меті не комерціалізацію власних заходів (та заробіток), а, насамперед, розвиток вже рідного міста Львова. Разом із однодумцями він кооперується із «денною владою» задля організації нічних фестивалів, показів і концертів.

Тебе часто називають «нічним мером Львова». Що це за посада?

Є денний мер, який відповідає за все місто, за якісь серйозні речі, дороги та комунальну власність, а нічній мер – це людина, яка гарантує якісне, гарне та безпечне нічне життя у Львові. Але називати мене мером не дуже правильно, бо це егоїстично. Ми з командою однодумців Night ambassadors розвиваємо нічне життя Львова. Наприклад, ми беремо якусь локацію: це може бути школа, бібліотека, старовинний сад чи навіть церква. І там ми організовуємо зустрічі, концерти, фестивалі та вечірки. Ми придумали концепцію, аби місто було цікавим 24 години на добу.

Гадаю, як це відбувається і у «справжніх» політиків, ти теж не одразу обійняв цю посаду?

Так, все почалося 10 років тому, коли я приїхав до Львова, аби завершити інтернатуру. У мене була спроба працювати в лікарні, але мені не сподобалося. Там платили 700 грн, а працювати доводилося вночі. Цих грошей вистачало лише на проїзд у транспорті. Через цю безвихідь я почав думати, що я міг би робити. І почав організовувати різні івенти. Спочатку доєднався до компанії Wiz-Art, потім потрапив до команди The Room Wine Bar, далі була серія вечірок Ganok. Тоді я старався з усіма дружити, вивчив українську мову і відразу шукав однодумців. У бізнесі, особливо у креативному, не можна працювати наодинці. Я часто бачу, що український бізнес не звик до синергії, але є позитивні тенденції.

За дев’ять років неабиякий прогрес. Тепер ти влаштовуєш нічні заходи по всій країні та, найголовніше, з’єднуєш різні світи: чиновників, «денних» жителів, які не терплять нічного галасу, та тусовщиків.

Спочатку треба зрозуміти, що нічне життя – це зовсім не алкотреш, галас чи бійки під вікнами. Це про людей, в яких завершився робочий день і які хочуть відпочити, поспілкуватися, побути у своєму соціумі. І, звісно, аби при цьому грала якісна музика. У цьому плані з «денним мером» у нас робота йде легко, адже ми презентуємо якісний продукт, а от із пенсіонерами, що живуть у центрі, складніше – їм складно пояснити, що місто не має зупинятися о 10-й вечора. І ми зі свого боку також встановлюємо на свої заходи фейс-контроль, аби не було п’яних чи агресивних людей. Також ми комунікуємо з мешканцями навколишніх будинків та пояснюємо, чому це важливо.

Якщо цивільним можна щось пояснити, то правоохоронцям – зась. Кілька років тому Україною прокотилася хвиля обшуків нічних клубів. То поліція прийде, то військкомат.

Це ненормально, коли приходять агресивні люди нехай і у формі, хапають тебе за одяг і кудись ведуть. І потім же їм довелося за ці випадки вибачатися. Це був доволі нервовий період і для наших івентів. Одна жінка навіть намагалася нам зірвати вечірку, адже її син воював на Донбасі. А в нас 700 людей на локації, і ми фізично не можемо вигнати всіх. Ми приглушили музику і не знали, що нам робити…

Але потім зрозуміли, що люди мають право відпочивати. До нас приходять і колишні солдати, і поліцейські, співробітники прокуратури. Раніше я мріяв робити вечірки на фронті для військових, аби вони могли розслабитися, але туди просто не було доступу, ідею довелося поховати.

І чому ж це важливо?

У Львові, Києві, Одесі та будь-яких інших мегаполісах є величезна проблема, що міста після 10-ї просто засинають. Людям нікуди йти – страждає туризм. Поліція також не орієнтована на відпочивальників, а лише на дорожньо-транспортні пригоди чи крадіжки. А іноземний турист, наприклад, втрачає паспорт – і в райвідділі в центрі міста, а його ніхто не може зрозуміти. І людину можуть взяти і просто депортувати.

Я вважаю, що в кожному великому місті необхідно створити нічні маршрути: через пам’ятки, архітектурну спадщину, клуби, бари, ресторани Тобто створити умови, щоб потік людей був цілодобовим. З боку поліції необхідні загони, які стежитимуть, аби туриста ніхто не ображав, не дурив тощо, а з боку влади – аби не заважали розвивати цей напрямок.

І влада не заважає?

У нас мер – теж молода людина, тож все ж таки є розуміння. Ми пояснили, що людина не повинна після роботи одразу бігти додому та лягати спати. У неї можуть бути зустрічі, прогулянки, відпочинок. А ще й туристи. Ми намагаємося зробити так, аби приїжджий відпочивальник якнайдовше затримався не у готелі, а у місті – на фестивалях, на вечірках.

Про локацію вечірок: ботанічний сад імені Франка, п’ятизірковий «Банк готель» у центрі Львова, Будинок вчених. Це не дуже схоже на нічний клуб.

Для мене дуже важливо обрати класну локацію. Іноді це займає декілька тижнів, щоб знайти місце, домовитися з дирекцією, з мерією. Іноді директори необхідних нам будинків чи місць думають, що вони королі, і не хочуть йти нам назустріч та дати локацію на один вечір. Навіть після довгих пояснень, що це для розвитку туризму, це на благо міста. Ми хотіли зробити вечірку у львівському аеропорту до Дня авіації, і це було надзвичайно складно, адже йшлося про 300-400 людей, а це охорона, прикордонники, СБУ. Тому такі питання доводиться вирішувати через мерію та приносити вже папірець із підписом.

А яку реальну користь може принести вечірка у житловому кварталі?

Наша аудиторія – на 90 % молодь, але ми працюємо для всіх львів’ян. Якось на вулиці Лесі Українки, у кінці, де немає жодних закладів, ми прикрасили будинки декораціями для своїх івентів. Місцевим мешканцям так сподобалося, що вони просили не знімати їх взагалі. Тепер ми хочемо зібрати кошти і створити там арт-простір – просто у центрі Львова.

Гаразд, а як вибір нестандартної локації впливає на відвідуваність?

Дайте мені класну локацію – і я привезу два автобуси людей. Ще й розкрутимо це все через соцмережі. Ми робили в Одесі вечірку та легко зібрали два вагони львів’ян. Завдяки соціальним медіа відбувся справжній бум у розвитку нічного життя. Раніше про виступи, місця взагалі не можна було знайти інформації, а тепер ти можеш онлайн дивитися, що відбувається на якомусь концерті в Києві. Тому звичайною локацією нікого не зацікавиш. Доводиться вражати.

Здається, люди самі хочуть бути враженими?

Саме тому я створив проект Table. Це зустріч у форматі вечері, але люди не знають, куди вони їдуть, та не знають інших учасників. Ми створюємо зустріч, реєстрація триває 15 хвилин. За кілька годин СМС-кою надсилаємо локацію, всі мають приходити вчасно. Ми забираємо у людей телефони та наливаємо їм вино. Вони представляються та починають спілкуватися. І виходить три години знайомств творчих та цікавих людей. Часто гості після цього навіть забувають забрати телефони назад (сміється).

Зважаючи на життя у такому форматі, час на «денне життя» залишається?

Вистачає. Ця відповідальність за молодь, за нічне життя, за місто мене надихає. Не забувай, що я за освітою терапевт-психолог, і мені важливо розважити людей. А їхній фідбек приносить мені неабияке задоволення. Звісно, жити у такому ритмі нелегко, але я кажу «take it easy» та продовжую працювати.

Розмовляв Костянтин Руль

Фото: Євгенія Львова

Залишити коментар