Понеділок, 19 листопада
Першокласники досі чекають підручники й парти, вчителі страшенно втомлюються, а батьки не можуть відкараскатися від прання килимків.

На старт реформи загальної середньої освіти – Нову українську школу – через різні субвенції в 2018 році держава передбачила близько 2 млрд грн. З них майже половину спрямовано на обладнання для початкової школи: 40 % цих грошей – на закупівлю дидактичних матеріалів, ще 40 % – на придбання сучасних меблів і 20 % –  комп’ютерного обладнання. Освітню субвенцію, уточнили Opinion у Міністерстві освіти і науки України, надано місцевим органам самоврядування на засадах співфінансування: 70/30 – для шкіл в містах обласного значення, 90/10 – для шкіл у районах та об’єднаних територіальних громадах і 95/5 – для шкіл у гірській місцевості й на лінії зіткнення.

До початку навчального року були серйозні проблеми з освоєнням цих коштів. Причому найбільші складнощі із закупівлями (нульові показники за кількома напрямами) мали Миколаївська, Житомирська, Івано-Франківська й Херсонська області. Кращою ситуація була на Сумщині й Одещині, де зуміли освоїти понад половину передбачених грошей. Проте, хоч уже минуло півтора місяця навчального року, і зараз є школи, де першачки ще й досі не мають не те що нових парт, а й підручників. І цим, на жаль, усі проблеми із впровадженням НУШ не вичерпуються.

«У сільських школах проблема ще й у кількості дітей»  

Хоч, як кажуть, перший млинець завжди глевкий, та зроблено найважливіше – перший крок. Тож Opinion вирішив і надалі відслідковувати, на що слід зважати передусім, аби НУШ не перетворилася на чергове розчарування суспільства. Найбільше інформації, звісно, у соцмережах. Там виплескують свої болі й учителі, і батьки, і просто небайдужі люди, що переймаються майбутнім української освітньої системи. Так, на сторінці групи «Батьки SOS» у Фейсбуці є таке повідомлення Віри Коткової: «Що робити, якщо в школі замість класу (перший клас НУШ) дали порожню кімнату? І все. Парти? Держава не надала: беріть поки що ті, які є, старі. Шафи? Ні, не знаємо. Техніка? Є, але встановити може тільки якась фірма, якої нема. Тому техніку не дамо, поки фірма не прийде. Підручники? Держава не надала: нічого не знаємо. Беріть ті, що за старим стандартом. Дидактичні матеріали? Тільки для другого класу: такі держава надала. “Лего“ нема куди поскладати? Ваші проблеми. А ще ця кімната знаходиться посеред старшої школи, і діти елементарно не можуть продертися до туалету крізь натовп старшокласників. Питання: як вплинути на ситуацію швидко і ефективно, щоби навчальний процес таки відповідав стандартам НУШ?»

Якщо про проблеми кажуть у міських школах, де розв’язувати їх значно легше, то що відбувається у сільських, та ще й далеко від центру? Так, у Закарпатському центрі розвитку місцевого самоврядування зазначають, що в місцевих об’єднаних територіальних громадах є 1162 першачки, які навчаються у 64 перших класах. Причому в 18 класах вчиться менше 10 учнів, а в окремих класах за партами по троє-п’ятеро дітей. З одного боку, невелика кількість учнів у класі – запорука того, що вчитель не обійде увагою жодної дитини, проте гроші на НУШ виділяли, якраз виходячи з кількості майбутніх першокласників. Як і скрізь по країні, на Закарпатті теж нині очікують доукомплектації, а найбільшою проблемою тут вважають саме брак сучасних парт для НУШ: їх немає більше ніж у половині класів.

Якщо хтось думає, що закарпатські школи далеко від Києва і тому мають такі негаразди, то він помиляється. Не скрізь є нові парти і під боком у столиці. «У нашому районі не встигли завезти нові меблі для перших класів, підручники доотримували ще у вересні, тобто все, як і скрізь: виробники виявилися не готовими до такої кількості замовлень, – пояснює Opinion Катерина Шатнюк, директорка навчально-виховного комплексу в селі Яцьки Васильківського району Київської області. – Окрім того, у сільських школах проблема ще й у кількості дітей, адже нас ставлять на останнє місце в черзі на забезпечення, все впирається у кошти. Так, у Яцьківському НВК цього року 44 школярі й 18 вихованців дошкільної групи, 10-11-х класів у нашій школі немає вже два роки, а цього навчального року немає ще й першого та дев’ятого класів».

За словами директорки, новий освітній простір у школі створено власними руками вчителів, за власні ж кошти і кошти батьків. «Сучасним дітям у селах необхідна технологічність у навчанні, – каже Катерина Шатнюк, – тобто комп’ютери, інтернет, сучасні технології, адже старі методи навчання працюють погано. Тобто вся наочність має відповідати сьогоденню. Тому вчителі купують плакати, папір, заправляють принтер за власні гроші. Проблеми НУШ мають розв’язуватися на рівні держави: не закривати сільські школи, а розвивати сільське господарство, щоб у селах для людей були робочі місця. Загалом же упровадження НУШ почалося з перших класів, оскільки у нас його немає, то ми не отримали ні нових меблів, ні робочого місця вчителя. Тільки за кошти райради, яка на ці цілі виділила школі 200 тис. грн, було капітально відремонтовано внутрішній туалет».

Не те питання, довкола якого треба здіймати бурю   

Зазвичай до сільських шкіл гроші і справді доходять в останню чергу. Тож ми поцікавилися у чиновників, відповідальних за освіту на місцях, у чому вони вбачають вирішення проблем. «Держава насправді виділила величезну суму на Нову українську школу, розподіливши її між областями відповідно до кількості дітей, які повинні були піти до першого класу, – зазначає у коментарі Opinion Віра Рогова, директорка департаменту освіти і науки Київської облдержадміністрації. – У Київську область на НУШ надійшло понад 68 млн грн субвенції. На обладнання з цієї суми передбачено майже 52 млн. Ми їх використали сьогодні більше, ніж на 91 %. Це насправді хороший показник, бо інші не мають і таких результатів, але досягти його, зважаючи на об’єктивні проблеми, було дуже складно. Дивіться, з чим ми зіткнулися: угоди – через тендерну процедуру за системою “Прозоро“ – поукладали з виробниками, але потрібної кількості продукції вчасно виготовлено не було, і тому ми маємо такі затримки з постачанням тих же парт, про які стільки розмов».

Віра Рогова пояснила, що оті недовикористані на НУШ кошти – це якраз гроші, що передбачені на придбання парт. «Та коли я чую, що мені закидають, мовляв, десь ще не завезли парти, – пояснює Віра Борисівна, – то кажу: почекайте, у нас немає жодної дитини, яка б не сиділа за партою. Звичайно, хочеться, щоб це були тільки одномісні. Хочеться, щоб це були тільки отакі кольорові. І щоб освітній простір цікавий був. Ми й намагаємося все це зробити. І цього року всім закупляють таке обладнання, але, можливо, комусь такі парти прийдуть трохи пізніше. Річ у тому, що раніше на освіту держава таких коштів не передбачала, тож до таких обсягів замовлень виявилися не готовими виробники, але це не та проблема, довкола якої потрібно здіймати бурю».

Підтримує колегу і директор департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради Сергій Воронов.

«У Черкасах для реалізації реформи повною мірою потрібно майже 15 млн грн, – пояснив він Opinion. – Держава дала нам на НУШ лише 4,7 млн, ще 2,1 млн додало місто, проте зробило це трохи запізно, лише 22 серпня, тобто зовсім напередодні початку нового навчального року. Тож саме нестача коштів і співфінансування із запізненням стали для нас першою серйозною проблемою. Другою проблемою став розпис державної субвенції: кошти помісячно розписані фактично по листопад, а це означає, що фізично їх до вересня держава не надала. Та найбільшою проблемою, як на мене, став саме дефіцит меблів і дидактики на ринку товарів. Хоч для успішної реалізації реформи потрібні не лише нові умови навчання, а й, що дуже важливо, його зміст».

Постачальники ж, підтримує свою колегу з Київщини очільник департаменту освіти Черкас, фактично не змогли задовольнити попит ринку й виготовити достатню кількість товарів, а обіцяний обсяг парт має надійти кому під кінець жовтня, а кому – й у листопаді. «Попри певні проблеми із співфінансуванням державної субвенції на реалізацію реформи, брак коштів цієї субвенції та помісячний розпис аж по жовтень, ми активно шукали шляхи реалізації реформи в обласному центрі й напрацювали алгоритм вирішення ситуації, – каже Сергій Воронов. – Школи як самостійні одиниці активно використовували бюджетні кошти й укладали договори на постачання товарів. А брак затребуваної продукції на ринку послуг, коли не було ні меблів (одномісних парт, стільчиків), ні дидактичних матеріалів, – це проблема не тільки для Черкас, а всієї України».

Натомість в Одеській області зуміли спрацювати дещо краще: перші класи регіону від самого початку було облаштовано методичними матеріалами на 64 %, а меблями – на 76 %. Це, кажуть місцеві освітяни, стало можливим завдяки вчасному розподілу коштів з обласного рівня на місцевий. Проте низка районів і міст на Одещині, як і в інших областях, скаржаться на штучне блокування тендерів, через що оті омріяні школами парти ніяк не можуть подоїжджати на місця. За словами міністра освіти і науки Лілії Гриневич, зараз, окрім усього, важливо навчитися працювати, використовуючи нові правила гри.

Проте щоб навчитися працювати, використовуючи нові правила гри, потрібно їх розуміти й хотіти дотримуватися. Скажімо, депутат Луцької міськради Ганна Мовяк, яка представляє також громадське об’єднання «Народний контроль», на своїй сторінці у Фейсбуці так бачить розв’язання цієї проблеми: «У Міністерства є принаймні один дієвий інструмент – освітня субвенція. Чому ради, яки виконують закон та які його ігнорують, отримують ті ж кошти? Субвенцію потрібно спрямовувати безпосередньо закладам освіти. Також Міністерство може розробити приблизний перелік обладнання, робіт, що має фінансуватися з місцевих бюджетів. Як показує практика, реальних потреб закладів у радах не знають і знати не дуже хочуть. Батьки оплатять. Не може бути вільним керівник, який змушений бути постійним прохачем. Контроль за виконанням закону покладений на обласні адміністрації. Я цього контролю не помітила. На міські, районні ради впливу немає через те, що його не прописано в законі».

Як відкараскатись від килимка… 

Натомість батьки відзначають купу дрібніших, але не менш важливих проблем, які теж додають клопотів на місцях. «Сюрреалістичне питання, але хто в першому класі має прати килимок і дезінфікувати конструктор? – цікавиться на сторінці «Батьки SOS» Марина Гарєєва. – Маємо: перший клас, що мав би бути НУШ, де батьки влітку вже зробили ремонт власним коштом (“ми набрали додатковий клас, школа дасть вам лише підлогу, ви жє панімаєтє“), так і не отримали одномісних парт, замість них лише істеричні вигуки “Парт не буде! Це все Гриневич розказує“ й інші радощі совкової системи, помноженої чи то на корупцію, чи то на нехлюйство місцевих розподілювачів бюджету і лизоблюдство окремих різновидів я-же-мам, які хотіли кожної суботи приходити і мити парти, вікна, батареї, бо “це ж наші діти“, а прибиральниця без доплати не буде нічого робити. З прибиральницею вже з’ясували, а от конструктори і килим залишилися поза фокусом.

Якщо хтось у курсі, на які закони / документи, що регулюють дотримання гігієни навчального простору, посилатися у випадках, коли вчителька лютує у вайбері, вимагаючи “терміново забрати килим на прання“, підкажіть, будь ласка.

До тієї школи багато запитань, тому нормальні батьки ті всі питання в різних площинах зараз вирішують, а от із конструктором і килимом навіть не знають, що робити, бо абсурдність ситуації вже пікова. Номер школи я не озвучу, бо сподіваюся, що туди найближчим часом прийде перевірка, тому не хочеться постановок і маскувань під НУШ нашвидкуруч. Але як відкараскатися від килима і конструктора…»

А ось Наталія Чистякова номер навчального закладу не приховує – у її пості йдеться про школу № 102 у Шевченківському районі міста Києва. «Питання до батьків першокласників інших шкіл, – пише вона, – ви купуєте за власні кошти чи чекаєте інтерактивні дошки-екрани (ті, котрі повинні бути придбані за програмою НУШ за кошти бюджету)? А то у нас просто за горло беруть, мовляв, без них неможливо в першому класі загалом уроки проводити!»

Додає свою ложку дьогтю в загальну діжку «меду» й Iryna Bylo з Тернополя, пишучи про місцеву школу № 27. «Мене як маму першокласника турбує харчування дітей у шкільних їдальнях, – пояснює вона у соцмережі. – Це катастрофа! Виделки й ложки, якими діти їдять, алюмінієві, їсти першокласникам дають розігріту, не зрозуміло якої якості морожену піцу, підгорілі котлети … Моя подруга ходила до директора школи і запитала, чого ложки й виделки алюмінієві. На що їй відповіли, що вчителям нові закупили, а для дітей бюджет не дозволяє».

І ще одне, зазначає мама першокласника, чого батьки мають самостійно прибирати клас щотижня, бо «прибиральниця миє лише підлогу, а таке, як полички, шафки, підвіконня, в їхні обов’язки прибирати не входить»?

У МОН працюють над Державним стандартом базової освіти  

Та поки батьки й учителі намагаються розібратися, коли зрештою парти з’являться скрізь, хто мусить їх перетягувати з місця на місце, а хто пратиме килимки й дезінфікуватиме конструктор, у профільному Міністерстві продовжують «керувати й направляти». На запитання Opinion, якою буде наша середня школа, адже перші п’ятикласники, які працюють за програмою НУШ, з’являться у нас через три роки (сьогодні це сотня пілотних шкіл по всій Україні, де за програмою НУШ вже вчаться другі класи), у прес-службі Міносвіти відповіли, що Міністерство вже сьогодні, за три роки до старту роботи НУШ у базовій школі, розпочинає формування нового Державного стандарту базової освіти.

«Тобто йдеться про освітні вимоги для нової генерації школярів 5-9-х класів, – пояснює у коментарі нашому виданню начальник управління з питань інформаційної політики та комунікацій МОН Тетяна Голубова. – Згідно з прийнятим урядом планом реформа впроваджуватиметься порічно з 1-го по 12-й клас. Діти, які закінчать 4-й клас у 2022 році (теперішні першокласники), підуть у підготовлений 5-й клас Нової української школи. Усвідомлюючи відповідальність, ми вкладаємо кошти в опорні навчальні заклади, закуповуємо автобуси й устаткування в природничі кабінети, вже сьогодні починаючи підготовку закладів і мережі шкіл загалом до впровадження реформи у базовій та старшій школі».

Як пояснили у прес-службі МОН, наразі діє 537 опорних шкіл та 998 філій до них, де загалом навчаються 235,3 тис. учнів. Упродовж двох останніх років було додатково створено 400 опорних шкіл. «Гроші постійно інвестуються державою і в закупівлю автобусів, щоб більшу кількість дітей можна було довозити до опорних шкіл. За останні три роки ці інвестиції склали понад 700 млн грн, тож завдяки цьому сьогодні 863 автобуси здійснюють підвезення дітей до опорної школи й додому, – каже Тетяна Голубова. – Не менш важливим є й постійне оновлення бази природничо-математичних кабінетів. За останні три роки на ці цілі витрачено понад 950 млн грн».

Що й чому не сприймають місцеві начальники?

Та як би там не було, за красивими цифрами зазвичай чимало проблем, які не завжди хочеться розв’язувати. За словами експерта в галузі освіти Ігоря Лікарчука, на шиї НУШ є три міцних зашморги. «Кожен із них у будь-який момент може реформу поховати, не давши їй вийти зі стану ясельного віку. Або всі разом можуть затягнутися, – пояснює Ігор Лікарчук. – Зашморг перший – безвідповідальне ставлення до реформи, її нерозуміння, несприйняття і навіть злочинна бездіяльність щодо її впровадження дуже багатьох місцевих владних начальників. Більшості з них реформа освіти потрібна лише для власного піару та іще для якихось меркантильних цілей. Не більше і не менше. Іншими словами, багато місцевих вождів або її ігнорують, або забалакують. Не знаю, що із цим зашморгом зможе зробити МОН. Думаю, що нічого. Як і уряд. Тому що в системі українського державного управління не притягують до відповідальності тих, хто не хоче робити реформи. І якщо не будуть внесені законодавчі норми, які таку відповідальність встановлюють, той зашморг затягнеться дуже швидко й міцно».

Другий зашморг, за словами освітянина, – стара система управління освітою, яка практично залишилася незмінною навіть після ухвалення Закону «Про освіту». «Оті всі рай/міськвідділи, управління й департаменти освіти продовжують висмоктувати останні живильні соки із системи, котра, можливо, й хоче працювати по-новому. Лише у незначній частині територій місцеве освітнє начальство підтримує і працює на НУШ, а не пасивно спостерігає (це в кращому разі) чи не чинить відвертий або прихований супротив. Вони добре знають лише одне: якщо НУШ насправді утвердиться, то в новій системі їм місця не буде. Вони реально стануть непотрібними. А гра за виживання коштує дорого, – вважає Ігор Леонідович. – І третій зашморг – ті директори шкіл, в яких совкова ідеологема управління закладом освіти залишилася живою і безсмертною. Їм НУШ також не потрібна. Бо ідеологія НУШ руйнує той “порядок“ шкільного життя, в якому “единомыслие” і “послушание” були основою всього. І головне, що НУШ вимагає нового вчителя. Такого, що не буде заглядати в рота директору чи інспектору, не буде тремтіти через брак поурочних планів чи “поганих“ рейтингів, а буде вільним учителем, котрий вміє і зможе боротися за своє право бути вільним. Оцей директорський зашморг може затягнутися найсильніше. Бо, на відміну від двох попередніх, він до шиї НУШ та учительської шиї найближчий».

Найголовніше питання, яке повинно нині турбувати ідеологів реформи, – чи є вихід із цієї ситуації? Експерт зазначає, що оті три зашморги повинні бути якнайшвидше розрубані, інакше нова освітня машина неминуче зупиниться.

Текст: Лариса Вишинська

Залишити коментар