Неділя, 18 листопада

«Біологиня стала свідчицею злочину, в якому підозрюють мисткиню»

Словник сучасної української мови фіксує майже 3,5 тисяч фемінітивів. Знаєте, що таке фемінітив? Це слова жіночого роду, альтернативні або парні аналогічним поняттям чоловічого роду (які зазвичай використовуються до всіх людей незалежно від їхньої статі): льотчик – льотчиця, письменник – письменниця, професор – професорка, директор – директорка тощо. Тобто можна сказати: «Вона є викладачем англійської мови», так само як і: «Вона є викладачкою англійської мови». Так написано в словнику ґендерних термінів.

Я почала використовувати фемінітиви не так давно – активно трохи більше року. Для чого я це роблю? Це моя особиста боротьба проти ґендерної сліпоти.

«Мене нудить, коли я чую всі ці ваші політикиня і членкиня! Ну що за фігня! – емоційно вигукує колега-журналістка. – Я так ніколи не писала і не говорила, і не буду цього робити надалі. Ваші фемінітиви принижують жінок! Вони роблять їх слабшими за чоловіків, не такими значущими. Директор – слово-кремінь. А директорка?! Фіфочка якась. Ну, несерйозно же!»

Власне, така точка зору на вживання фемінітивів досить поширена, зокрема і серед жінок. Часто жінки категорично не хочуть бути професорками, аналітикинями, психологинями, редакторками, водійками і так далі. Багато хто вважає, що подібне робить їхні професії несерйозними і формує відповідне ставлення до того, чим вони займаються. Полісмен – нормально, а от полісвумен? На думку не спаде так назвати жінку-поліцейську, правда?

Але, разом з тим, жінки не проти бути патріотками, співачками, вчительками…

Чому так? Тому що патріотки, співачки, вчительки – це не про посади і наукові звання, не про так звані «серйозні» професії, а лежать у площині «традиційних» ролей для жінок?

Рівність – це і про лексику також.

Бачили, як держава нагороджує заслужених людей? Звання лише в чоловічому роді – «заслужений юрист», «заслужений вчитель», «заслужений залізничник» – і так далі. З’явилася нова категорія нагороджених – волонтери і волонтерки. Але держава в особі найвищих чиновників вперто називає їх «волонтерами» у всіх своїх нагородних листах, подяках і грамотах.

Будь-яка мова – це живий організм. Вона динамічно розвивається і відображає зокрема і ті процеси, які відбуваються в соціумі. Соціум якраз і формує запит. А запит такий, що роль жінок у сучасному світі серйозно змінюється, і, відповідно, змінюється лексика, яка описує ці процеси і зміни.

Звісно, спроби залишитися в патріархальному світі будуть і не поодинокі. Але уникнути змін неможливо. Жінки не хочуть продовжувати себе почувати меншовартісними, незначними, гіршими, аніж чоловіки.

Спеціалісти з мови кажуть, що активне вживання фемінітивів – це свідоме чи несвідоме дистанціювання від російськомовного дискурсу. У російській мові, як ви її не розвивайте, набагато менше таких слів. І це теж пов’язано з певними процесами, які притаманні саме російському соціуму. Чим довше жінок тримати в шорах, тим повільніше буде розвиватися соціум у напрямку рівних стосунків, можливостей і прав.

Українській мові фемінітиви пасують – вони вживалися ще 150 років тому. Є листування письменниць, інтелектуалок того часу, є архівні документи.

Звісно, є купа слів, які звучать дико, якщо вживати їх фемінітивно. Але це теж сила звички.

Візьмемо, наприклад, слово «посол». Фемінітив до цього слова неодноразово ставав приводом для жартів. Як назвати жінку-посла – послиня? дипломатка? пані посол? амбасадорка?

А жінку-генерала? Генеральша? Так це дружина генерала. Генералка? Ну, якось схоже на генеральне прибирання. Поки що ніяк не називаємо, хоча в українській армії вже з’явилася перша жінка-генерал. Вона вже є, а слова поки що немає.

Або фраза «Біологиня стала свідчицею злочину, в якому підозрюють мисткиню» звучить абсолютно абсурдно.

Такі питання є підставою для дискусій у науковому середовищі лінгвістів. І такі дискусії у нас вже відбуваються. І про суфікси, і про мелодійність слів, і про правопис фемінітивів, і про семантику. Досить серйозно обговорюється тема вживання фемінітивів у назвах професій. Одні кажуть, що потрібно відходити від назв за статтю і вживати універсально-нейтральні. Інші – що мову не можна розглядати окремо від соціокультурних реалій. А вони такі, що активно диктують нам вживання фемінітивів.

Я, наприклад, захотіла вживати фемінітиви. І вживаю. Попри смішки й коментарі, що «так не прийнято».

Мені часто не вистачає можливостей перевірити словоутворення того чи іншого фемінітиву. Якби в країні придумали і створили якийсь мобільний додаток, програму, я готова буду купити й користуватися.

Пам’ятаєте, яка істерика була зі словом «вхурделило», яке вперше прозвучало в ефірі ICTV і яке тепер, зі смішками, але стало досить поширене в нашому мовленні?

Мова – це символічна влада. Слова мають значення. Слова впливають на дії. Так само буде і з фемінітивами. Спочатку сміються, а потім починають враховувати і користуватися.

Зоя Казанжи

1 комментарий

  1. >боротьба проти ґендерної сліпоти

    На практиці виходить боротьбою за бінарну ґендерну упередженість, бо не залишає місця іншим ґендерам, окрім двох. Дивна якась рівність, що прагне утверджувати гетеронормативність.

Залишити коментар