Понеділок, 19 листопада

Якщо перейнятися традиційним хрестоматійним питанням про новаторство творчості, то Давид Черкаський у цьому розумінні – просто скарб. Його численні творчі знахідки вже давно ввійшли в історію світового мистецтва мультиплікації. Черкаський був справжнім революціонером, якому вдалося значно випередити свій час. Його часто називали генієм – він реагував спокійно: «Раніше взагалі здригався, коли про мене говорили “геніальний”, хоча зараз … звик. Звичайно, це слово зобов’язує, але хай собі: кажуть – нехай кажуть, геніальний так геніальний. На цьому й зупинимося».

Давид Черкаський народився 23 серпня 1931 року в місті Шпола на Черкащині, в єврейській родині. Його батько Ян Черкаський брав участь у громадянській війні, а пізніше став заступником наркома юстиції України. Мати – домогосподарка.

Уже в дитинстві Давид демонстрував надзвичайну жвавість, винахідливість, був схильний до авантюр. Одного разу проковтнув цвях – кілька днів провів у лікарні. Через деякий час повторив це саме з металевою кулькою. Лікарі, віддаючи хлопчика батькам, дуже просили: «Ви, будь ласка, не давайте йому в руки нічого гострого, твердого, металевого…»

У шестирічному віці Давид подивився мультфільм і зрозумів, що пов’яже свою долю з мультиплікацією: «Пам’ятаю, ще до війни тато повів мене в кінотеатр, де показували мультиплікаційний фільм “Барон Мюнхгаузен”. Мені так сподобалося – я просто отетерів! Тоді картинки в нас робили “під Америку” – так і Дісней починав. Ось і я малював приблизно в цьому ж дусі…»

Проте в художні школи хлопець ніколи не ходив – учився малювати самотужки. І перш ніж зайнятися улюбленою справою, Черкаський устиг закінчити Київський інженерно-будівельний інститут і попрацювати за фахом.

У 1959 році студія «Київнаукфільм» оголосила про створення цеху мультиплікації. Черкаський, довідавшись про це, вирішив і собі віднести туди малюнок. «Подивившись на мої картинки, він (Григорій Алєксандров, директор студії – прим. авт.) сказав: “О-о-о, та це ж те, що нам потрібно”. Мене взяли, а всім художникам відмовили. Ну а далі виявилося, що малюнки архітекторів, їхня манера ідеально підходять для мультиплікації».

Після тижневого стажування у знаменитого В’ячеслава Котьоночкіна Давид Черкаський починає свій шлях художника-мультиплікатора.

Радянська мораль і система цінностей завжди йшли врозріз із переконаннями Черкаського, який усе життя любив свободу, перчений гумор та різноманітні кумедні витівки. Не раз він ризикував назавжди попрощатися з успішною кар’єрою. Одного разу, на новорічній вечірці, аби розвеселити гостей, які вже почали було нудьгувати, Черкаський… роздягнувся догола. «Комітет комсомолу оголосив мені догану. Можливо, тим справа і закінчилося б, але незабаром на “Наукфільм” прийшли з райкому. Директор так розхвилювався, що зажадав виключити мене з лав ВЛКСМ. Наступним етапом був товариський суд за участю представника міськкому … Я вже вирішив, що мені дадуть мінімум років зо три, але з’явилася комісія з ЦК, і стало ясно, що мене розстріляють. На суді говорили, що своїм зовнішнім виглядом Черкаський розбещує дітей і не має права працювати на ідеологічному фронті, республіканська газета опублікувала про мене розгромну статтю з красивою назвою “Цвіль”. Зрештою, мене звільнили за аморальну поведінку. Виставили за двері з тріском, потім тихо взяли назад, в освітлювачі, а через рік я без зайвого шуму знову влився в славні ряди мультиплікаторів. Правда, після цього конфузу мені ніколи не пропонували вступити в партію, але я не особливо рвався протирати на зібраннях штани».

Черкаський завжди творив сміливо, майже не озираючись на чиїсь там смаки, уподобання, переконання й вимоги. На його думку, «не треба ні для кого робити картину. Ні для дітей, ні для дорослих, тільки так, як ти вмієш». Може, тому вже найперші його роботи були майже революційні. Черкаський поєднував у кадрі мультиплікацію з ігровими зйомками – справжнє море, яким плавають герої славнозвісного мультфільму «Пригоди капітана Врунгеля» або живі актори, які співіснують із мультиплікаційними персонажами в не менш славетному «Острові скарбів». Черкаський уже тоді спромігся досягти ефекту тривимірного простору – світова мультиплікація прийшла до цього через багато років, уже під час ери 3D.

У 1964 році його робота «Таємниця чорного короля» (соціальний ролик про протипожежну безпеку) отримала премію на фестивалі в Румунії.

Створюючи одну за одною свої яскраві роботи, Черкаський устигав не менш яскраво жити – умів випити, погуляти, пожартувати, пуститися в авантюру. Черкаський насправді вмів отримувати задоволення від власного життя: «Знаєте, у мене є знайомі, які не люблять усе. Світить сонце – їм жарко, ллє дощ – холодно, сніг – взагалі огидно. Ранок – погано, день – ще гірше… По-моєму, це дуже великий дар, коли людина народжується оптимістом, коли їй усе подобається – нехай це й пахне легким ідіотизмом. Те, що мені не до душі, я просто викреслюю з життя, не звертаю на це уваги, – у мене своє середовище, я оточую себе людьми, які мені симпатичні й приємні».

На початку дев’яностих років фінансування мультиплікації припинилося – і Черкаський узявся знімати рекламні ролики. Зізнавався, що це йому також подобається. Здається, він узагалі не робив того, чого не хотів робити. І віку не відчував. «…я як жив, так і живу. Абсолютно у мене нічого не змінилося. Кого любив, того і люблю. Кого не любив, того не люблю».

Багато років Давид Черкаський разом із Едуардом Назаровим очолював міжнародний фестиваль мультиплікаційних фільмів «КРОК». Якось під час фестивалю таксист запитав його «Куди їхати?» – і Черкаський відповів «Та куди завгодно! Я всюди нарозхват!»

У 2006 році Черкаський написав сценарій нового мультфільму, який мали знімати з залученням сучасних технологій – «Зоряні рятівники». У 2008 мультиплікатор повідомив, що працюватиме над другою частиною «Острова скарбів». Проте через кризу роботу над фільмом «заморозили».

Свою старість Черкаський називав розкішною – незважаючи на те, що йому не вдалося стати багатієм. Заробляв тільки тим, що насправді вмів. До чужих, а особливо до брудних справ не долучався. Завжди був осторонь політики. «Займаюся своєю справою, яка ні до великої, ні до середньої, ні до малої політики стосунку не має, навіть не дуже розумію, що це таке. По-моєму, там обертаються люди своєрідні. Якщо раніше якісь ілюзії у мене були, то зараз велика девальвація відбулася. Напевно, ніколи не треба називати те, що робиш, революцією, тому що закони у неї дуже жорсткі: ледь отримавши перемогу, революціонери сваряться, тягнуть ковдру на себе – і все повертається на круги своя…»

Давид Черкаський помер 30 жовтня 2018 році, після двох місяців перебування в лікарні через інсульт.

Ні в «Острові скарбів», ні в «Пригодах капітана Врунгеля» навряд чи знайдеться хоч одна печальна сцена. Черкаський любив гумор і сміх а тому буде краще, якщо ми запам’ятаємо його веселим.

«Веселих людей дуже люблю, дуже люблю талановитих людей, жінок люблю, випити люблю, закусити люблю, потанцювати люблю, покататися на лижах люблю. Тобто люблю життя, всі його прояви».

Текст: Сергій Осока

Залишити коментар