Понеділок, 19 листопада

Падальник

Падальник – це той, що живиться падаллю. А оскільки йдеться про діяча російської культури, то можна його назвати й падальщиком. 

Його обличчя знайоме кожному любителю класичної музики. Він настільки відомий у світі, що на афішах концертів, які він дириґує, обов’язково з’являється його фейс. Впізнаване, фактурне лице, яке часто показують канали Arte й Mezzo.

Харизматичний чоловік, це без сумніву. Можливо, саме через це він приголомшливо популярний – його грубе, навіть трохи дикувате обличчя, вічно неголене й насуплене, дуже контрастує з витонченим світом симфонічної музики. Неандерталець, що дириґує оркестром – хіба це не той магніт, що може притягнути глядача Mezzo до екрану? Вилитий Шаріков і музика Бетговена – та це ж незабутньо!

Можна нарешті назвати його ім’я, бо всі вже й так здогадалися. Валєрій Ґєрґієв, ласкаво просимо в студію! Оплески, будь ласка! Адже йдеться про винятково талановитого музиканта, якого свого часу називали навіть геніальним.

Це правда: Ґєрґієв таки один із найкращих у світі дириґентів. Кілька концертів під його орудою були винятково добрими. На жаль, таких концертів все менше, і останнім часом у самій Росії й на Заході з’являється доволі багато критичних відгуків на роботу дириґента.

Воно й не дивно – часу у Валєрія Ґєрґієва обмаль. Адже треба старанно підлизувати репутацію путінського режиму, світити фейсом у десятках інтерв’ю, намагатися заробити якомога більше грошей – у Москві, Лондоні, Парижі, Нью-Йорку, Пальмірі й Цхінвалі!

Ґєрґієв – справжня людина-оркестр: і швець, і жнець, і на дуді грець. Талановитий музика, підприємливий менеджер, вроджений піарник, політичний опортуніст і безпринципний падальник. Якби він народився в Чикаґо чи Мюнхені, то про ці його риси ми б, либонь, так ніколи й не дізналися. Але йому випало прийти на світ у Москві, стати плодом і співтворцем «руского міра», який у сутності будь-якої людини відкриває й підсвічує найгірше, гниле й мерзенне.

Тому Валєрій Ґєрґієв і не соромиться піаритися, здобувати державні нагороди (його нагрудний іконостас уже по-брєжнєвському розмаїтий, там навіть є орден князя Ярослава Мудрого від Ющенка!), лояльність кремлівської влади, а відтак і грубі гроші на цинічних політичних авантюрах, загарбницьких війнах Росії і смертях людей.

У цьому світлі підпис Ґєрґієва під листом діячів культури РФ на підтримку анексії Криму здається цілком логічним. Служака ж має служити. Але й грошики хочеться заробляти, тому пізніше дириґент в одному з інтерв’ю західним медіа сказав, буцімто нічого не підписував, а його прізвище ледь не випадково в той список потрапило. Винятково безпринципна й захланна особа.

Чого лише вартий його концерт 21 серпня 2008 року (два тижні після початку російсько-грузинської війни!) у Цхінвалі. Нагадаю, Ґєрґієв за походженням – осетин, тож подія мала надзвичайно символічне значення. Не всі трупи вбитих у регіоні людей встигли знайти й поховати, а композитор уже був на екранах – вірний служака, готовий прикрити свого боса Путіна красою класичної музики.

Хай вас не дивує те, що після бійні в Беслані Ґєрґієв також відіграв концерт – у пам’ять про жертв. Цинізму його не позичати: минулого року дириґент із Маріїнським оркестром виступили в зруйнованому сирійському місті Пальміра. Його, як і будь-якого падальника, притягує трупний запах, ваблять смерті й пов’язані з ними надприбутки. Він готовий виступати скрізь, надаючи свої послуги мистецької ширми кремлівським злочинам і війнам. Як птах, що ширяє в небесах, але живиться трупними рештками.

Падальник!

Андрій Любка

Залишити коментар