Понеділок, 19 листопада

Хто розбещує наших дітей, або Цвєтка не винна!

1 листопада 2018 нарешті стало відомо, хто вчить наших дітей мастурбації та гомоскесульним стосункам! Шок!!! Максимальний репост!!! Господи, помилуй! Де ж справжні цінності?! Батьки, не мовчіть!!!

Ці та ще більш емоційні вигуки й побажання супроводжують публікацію в мережі Facebook декількох фотографій оповідання Тані Малярчук «Цвєтка і її я», надрукованого в хрестоматії з української літератури для 11 класу (Харків, видавництво «Ранок», упорядник Олександр Борзенко).

Скріни з’явилися на Facebook-сторінці пані Оксани Федоренко, яка в інформації «Про себе» пише: «Громадський діяч, політичний експерт, юрист»; згідно з результатами пошуку в Google, є директором благодійного фонду «Фундація Розвитку», а судячи з дописів акаунту, любить проводити конкурси краси для дівчат. Не знаю, у який спосіб до рук пані Оксані потрапила хрестоматія (картинка на обкладинці, класично-радянська «Мать партизана» Сергія Герасимова, якою традиційно ілюструють оповідання «Мати» Олександра Довженка, свідчить, що це видання вперше побачило світ у 2011 році), але галасу їй удалося наробити: статус має понад дві тисячі репостів, а зашквар перейшов із соцмереж у ЗМІ.

«Міністерство освіти України, рекомендує!!! У мене шок, брак слів… Гомосексуальні жінки (лесбійство) на думку Міністерства освіти України в тренді. Рекомендую, до читання шкільний підручник Українська література (11 клас). Батьки, запам`ятайте, ваші діти потрібні, на жаль, тільки вам – не знайдете час сьогодні, завтра буде пізно. Цікавтеся, беріть участь, контролюйте, переглядайте, спілкуйтеся, пояснюйте, читайте, а головне не мовчіть – це ваші діти, і це їхнє майбутнє», – пише Оксана Федоренко. І в сотнях коментарів більшість дописувачів підтримують «громадського діяча», поділяючи її обурення пропагандою лесбійства та інцесту, які однозначно завоюють серця одинадцятикласників і змусять їх: відмовитися від традиційної родини та відразу прямо в класі віддатися небезпечним й огидним збоченням!

Учинити з пропагандистами (в особі Борзенка, Малярчук та МОН України) батьки та небайдужі пропонують по‑різному. Серед найпривабливіших пропозицій – здерти шкуру, запхати корки від шампанського в дупу або тампакс із гарячою смолою в піхву (чоловіча частина учасників плаче… від щастя). У будь-якому випадку, спільна думка полягає в тому, що цей жах слід негайно заборонити, вилучити з програми, прибрати з підручників, засудити в усіх сенсах, і про всяк випадок іще раз здерти шкуру!

У принципі, це могло би бути смішно, якби не було так сумно, адже, здається, саме з цими батьками ми плануємо будувати українське суспільство на засадах толерантності та взаємоповаги. Шансів мало: будь-яка спроба говорити про іншість сприймається як агресивна пропаганда, спрямована на те, щоби «бідні діти» збилися з істинного шляху. Те, що «діти» у старшій школі в основній масі є цілком обізнаними (і не лише теоретично) з усіма аспектами статевого життя, у тому числі й з гомосексуальними його варіантами, до уваги не береться (не здивуюся, якщо виявиться, ніби на думку батьків, розбестили їх ті ж таки Борзенко з Малярчук). У цій ситуації, звісно, зручніше уявляти підлітків фантастичними істотами, які живуть в інформаційному вакуумі, усю інформацію черпаючи лише з хрестоматії з української літератури…

Лірична історія дівчинки, яка обожнює й водночас ненавидить свою старшу сестру Цвєтку, увійшла до збірки Тані Малярчук «Згори вниз. Книга страхів», опублікованої ще 2006 року. Новелу легко прочитати повністю: текст є зокрема на сайті з промовистою назвою «Народна освіта», та й усю хрестоматію можна знайти в мережі (підозрюю, що в піратській версії, але зараз не про це). Замальовка з часів радянського дитинства, проблеми дорослішання й фізіологічних змін, стосунків у родині та взаємин між статями – ось те коло тем, про які йдеться в оповіданні, і навряд чи можна було знайти актуальніший текст для 16-річок (єдине, що може здатися їм незрозумілим, це згадка про пісні Алли Пугачової). Вихоплена з контексту псевдолесбійська сцена навряд чи шокує покоління, що має вільний доступ до інтернету. Натомість основний конфлікт є актуальним для багатьох: щоденне суперництво, яке в екстремальні моменти перетворюється на підтримку; прагнення до успіху за будь-яку ціну й емоційна беззахисність; втрата й розлука з найріднішою людиною – це ті речі, про які мало говорять «програмні» тексти, а якщо й говорять, то геть незрозумілою мовою позаминулого століття.

Тут доречно буде заспокоїти тих, хто дивується, як. Як??? ця порнографія могла потрапити до шкільної програми (!) й підручника (!!!): «Цвєтка і її я» нікуди й не потрапляла. Перш ніж поширювати цей фейк, варто було би ознайомитись із, власне, програмою. Її теж можна знайти одним кліком мишки і переконатися, що в утвердженій Міністерством освіти і науки України програмі з української літератури для 10-11 класу (рівень стандарту, академічний рівень) на вивчення сучасного періоду відводиться 2 (дві) години, під час яких здійснюється огляд за темами: «Історико-культурна картина літератури кінця ХХ – початку ХХІ століть (на шляху до нового відродження)»; літературні угруповання (Бу-Ба-Бу, «Нова дегенерація», «Пропала грамота», «ЛуГоСад» та інші); творчість Г. Пагутяк, Ю. Андруховича, О. Забужко, І. Римарука, В. Слапчука та інших; утворення АУП (Асоціації українських письменників); література елітна й масова; постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 1990-х років, його риси. Та сучасні часописи й альманахи, у результаті чого від учнів вимагається «розуміти й уміти пояснити вияв постмодернізму в українській художній літературі останнього часу; запам’ятати її найвідоміших представників; засвоїти значення поняття постмодернізму» Ці вимоги продубльовано й у програмі підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання з української мови й літератури, але оскільки сучукрліт згадується лише в одному, традиційно останньому, завданні з однією правильною відповіддю, то все вивчення обмежується тим, що учням радять відповідати на нього завжди «кінець 1990 початок 2000-х» і «постмодернізм». Та й узагалі: література? у травні? Ні, не чули 🙂

Відповідно «все, що було після шістдесятників» зазвичай лишається абсолютно невідомим сучасним школярам та їхнім батькам, які щиро не можуть добрати, хто така Таня Малярчук, і чому її «включили до підручника» (Лесю Українку знаємо, Ліну Костенко знаємо, Малярчук не знаємо…). Тим часом ця авторка справді є однією з найяскравіших українських письменниць останніх десятиліть, а її творчість відзначена авторитетними нагородами: літературна премія імені Джозефа Конрада-Коженьовського (2013); літературна премія «Книга року ВВС-2016», премія імені Інґеборґ Бахман (2018). Звісно, це не може послужити аргументом для тих, хто вже підігріває смолу для тампакса, але сподіваюся все-таки на адекватність більшості.

Зрештою, суть зашквара зі Цвєткою не може зводитися лише до констатації факту: серед українського суспільства домінують гомофобні настрої, печерні «скрєпи» та садистські нахили. Проблема наповнення шкільної програми постала давно. «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» чудовий твір для свого часу, але не здатний ані зацікавити сучасного юного читача, ані дати відповіді на важливі для нього запитання. Тож, як на мене, потреба збільшити питому вагу сучукрліту в школі давно вже є нагальною, як і зміна освітнього дискурсу в цілому.

Неодноразово піддана анафемі хрестоматія, яка з подачі ревнителів моралі може здатися комусь жупелом постмодернізму й розбещеності, насправді надзвичайно консервативна, починаючи вже від художнього оформлення й ілюстрацій, і написана «мертвою» мовою казенного підручника, що теж не може викликати інтересу. Тож не дивно, що, прочитавши у впроваджувальному розділі, буцім «сучасна література живий процес, складний і різноманітний», у якому «попри різноманітність, зберігається духовна спадкоємність кількох поколінь та підтримується міцний зв’язок із національною культурною традицією», хтось буде заскочений сценою еротичних поцілунків між сестрами, інакше розуміючи спадкоємність поколінь і не пригадуючи такого в національній культурній традиції… Не коментуватиму вже геть не актуальне на сьогодні твердження про Любко Дереша, Сергія Жадана, Ірени Карпи й Тетяни Малярчук як представників «молодіжної літератури» очевидно, що воно перекочовує з видання у видання від початку 2000 років, не піддаючись критичному аналізу.

Лишається хіба поставити риторичне запитання: чому відома від 2006 року новела, уміщена в хрестоматію 2011 року, не турбувала прогресивну громадськість такий тривалий час (страшно подумати, скільки школярів її встигло прочитати!). Припускаю, що пробудила пильність антидискримінаційна експертиза українських підручників, яка провадиться МОН від 2017 року й викликала палку полеміку щодо висновків комісії про порушення прав людини та некоректність формулювань. Утім, Цвєтка в цьому не винна!

Тетяна Трофименко

Залишити коментар