Понеділок, 19 листопада

Питання захисту та безпеки громадських активістів насправді мало б підійматися набагато раніше, адже сьогодні ми маємо цілий перелік осіб, які ризикнули кинути виклик системі, але отримали агресивний та жорстокий опір. Opinion дізнався, чи можна сьогодні казати про захищеність активістів, чому правоохоронну систему вважають недієвою, про які заходи безпеки має подумати влада та як самі активісти можуть захистити себе.

Чи захищені активісти сьогодні?

Марина Калініна, журналістка та PR-консультантка, розмірковуючи над цим питанням, наголосила, що нині правоохоронна система є фактично паралізованою, а влада сама не зацікавлена в тому, аби охороняти активістів.

«В Україні повністю паралізована правоохоронна система. Хто такі активісти? Це звичайні громадяни України з активною громадською позицією, які знають про те, що мають народний мандат на громадський контроль влади. Вони контролюють владу, не підконтрольні їй, тому її дратують. Саме з причини небажання контролю влада фактично не зацікавлена в охороні таких людей. Але в нас ніхто не може почуватися у безпеці: ані фейсбучний диванний експерт, ані активіст на барикадах. Фізичне усунення активістів – це не ноу-хау цієї влади. До Катерини Гандзюк був Георгій Гонгадзе, були активісти, що боролися з незаконними забудовами, із продажними судами, з фіктивними кримінальними справами. Були борці з режимом Януковича, була Небесна сотня. Тепер до них долучилися пані Ноздровська, пані Гандзюк і ще кілька десятків активістів», – розмірковує експертка.

Андрій Рибалко, голова ВГО «Молодий Народний Рух», також наголосив на тому, що правоохоронні органи не здатні захищати громадян. Ба більше, спікер впевнений, що навіть великий резонанс не є гарантією розкриття злочинів.

«Чисельні напади на активістів свідчать про те, що правоохоронні органи не спроможні виконувати одну зі своїх найважливіших функцій – захист здоров’я та життя громадян. Причини для цього різні: від збільшення кількості нелегальної зброї серед населення до покривання (і навіть замовлення) цих злочинів місцевою владою. Як свідчить ситуація у розслідуванні вбивства Катерини Гандзюк, навіть широкий суспільний розголос не є гарантією встановлення замовників. Але саме покарання замовників є важливим, адже виконавці знайдуться завжди», – ідеться в коментарі для Opinion.

Дмитро Хуторний, журналіст ІА «Журналісти проти корупції», також підтримав тезу про незахищеність населення. За його словами, поліція не здатна виконувати покладені на неї функції, а слідчі досудових органів занадто перевантажені.

«Наразі говорити про захист громадян в Україні, зокрема активістів, неможливо. Поліція не виконує покладені на неї функції, слідчі досудових органів занадто перевантажені та розслідують лише тяжкі та резонансні злочини. Прикладом такого твердження є випадок побиття журналіста та його дружини, який стався 12.11.2017. Вже протягом року триває слідство, проте нічого не зроблено, відверто саботується слідство», – коментує журналіст.

Марина Багрова, членкиня правління міжнародної спілки «Інститут національної політики», згодна з тим, що нині існує низка невирішених системних проблем у контексті запобігання злочинів не тільки щодо активістів, але і всіх наших співгромадян.

«Громадські активісти є совістю нації. Найчастіше ці громадяни абсолютно безкорисливо, щиро борються з проявом різних правопорушень і злочинів, скоєних як урядовцями, так і представниками відвертих бандформувань. У широкому сенсі під дефініцію “громадський активіст” цілком можуть підпадати журналісти, правники та інші небайдужі громадяни, які за родом своєї діяльності або через обставини змушені вступати в конфлікт із різними чиновниками і відвертими бандитами.

Законодавство наказує поліцейським усувати причини й умови виникнення різних правопорушень і злочинів. Тому в разі надходження заяв від активістів про погрози з боку тих чи інших осіб керівництво відділів поліції зобов’язане вжити комплекс заходів щодо запобігання ймовірних злочинів, що готуються. Однак у плані запобігання злочинів не тільки щодо активістів, але й усіх інших наших співгромадян, є невирішені системні проблеми.

Так, наприклад, у багатьох містах відсутня елементарна електронна система громадської безпеки, що гарантує оперативне та ефективне розслідування злочинів. На вулицях і в під’їздах будинків відсутня система відеоспостереження з виходом на чергову частину. Все це часто унеможливлює ловлю злочинців по гарячих слідах. В органах внутрішніх справ є серйозний кадровий дефіцит професіоналів. Варто відзначити, що зазвичай активісти борються з різними злочинами та правопорушеннями, які здійснюють впливові чиновники. Вони здатні чинити тиск на керівництво поліції. Ось чому вбивства активістів часто сходять вбивцям і їхнім замовникам з рук.

На жаль, зараз, у ситуації, коли в деяких регіонах відбувається реванш старих, часто злочинних сил і кланів до влади, суспільству і правоохоронним органам потрібно бути готовим до нових нападів на активістів», – констатує Багрова.

Чи справді правоохоронна система є недієвою?

Валентин Ашомка, юрист, член виконавчої ради КМА ААУ, погодився з тим, що нині можна стверджувати про некомпетентність органів досудового слідства. На думку експерта, причиною є неефективне законодавство базового характеру та застарілі методи навчання.

«На сьогодні в Україні попри те, що ми вже вступили майже усією країною в Євросоюз, ми все одно не зможемо хоча б на 80 % відстояти свою правову точку зору та власні права, які порушуються як з боку державних органів, так і з боку приватних, оскільки механізм реформ в Україні, зокрема і правоохоронних органів, геть недосконалий.

Саме в цьому аспекті спробуємо детальніше розібратися та з’ясувати суть проблеми. Саме корінь проблеми потрібно брати за основу, а вже потім на основі базових реформативних складових Євросоюзу потрібно розробляти для кожного проблемного питання окрему реформу для ефективно-дієвого механізму в конкретній державі. Взяти на прикладі останні зміни в судовій гілці влади та Національної поліції зі слідчими органами. Так, дійсно реформи відбулися, але механізм так і не запрацював для розкриття кримінальних злочинів, та досудове слідство знаходиться ще на глибшому рівні, чим було напередодні реформ. За ст. 219 КПК України термін досудового слідства збільшили до одного року, відповідальності за прострочення слідчими органами строків досудового слідства як такої немає. Тобто на досудовому етапі може все й закінчитися. Це надважливий етап у кримінальному провадженні, тому найбільше уваги потрібно приділяти саме контролю слідчих органів на досудовому етапі. Саме з нього розпочинається доля кримінального провадження. Ці розділи Кримінального процесуального кодексу України є недоопрацьовані законодавцем і тому викликають низку непорозумінь зі слідчими органами та суперечать іншим нормативним актам у країні загалом. Кримінальне законодавство на сьогодні трактується та читається по-різному, оскільки є величезна кількість недоопрацьованих норм права.

Як влада може захистити активістів?

Декриміналізація суспільства – це єдиний спосіб гарантувати безпеку активістам та всім громадянам загалом. У цьому переконана Марина Калініна. Журналістка додає: контролювати самих громадських активістів, брати їх на облік чи навіть слідкувати з міркувань безпеки – це порушення прав і свобод.

«Є єдиний шлях до убезпечення всього суспільства: шановні, прийшов час жити за законами, а не за поняттями. Коли всі громадяни України будуть під захистом правоохоронців, активісти – рушійна сила нації – будуть у безпеці. Ми маємо дякувати цим людям за те, що їм не байдуже. Правоохоронці не можуть контролювати активістів. Неможливо приставити всім індивідуальну охорону. Брати на облік та слідкувати навіть із міркування безпеки за активістами – це порушення прав та свобод. Тільки загальна декриміналізація суспільства», – поділилася Марина Калініна.

Батьківські комітети розбрату: «інструмент» для збору грошей чи необхідний елемент шкільної роботи?Марина Багрова пропонує покласти вирішення питання безпеки активістів на Службу безпеки України. На думку експертки, саме ця структура має найбільші можливості.

«Вирішення питань, пов’язаних із безпекою цивільних активістів, може бути покладено на СБУ. Для цього необхідно депутатам Верховної Ради внести зміни в Закон “Про СБУ”, щоб дозволити співробітникам СБУ забезпечувати заходи щодо захисту активістiв у разі надходження від них відповідних заяв про погрози.

СБУ – специфічна структура, керівництво діяльністю якої здійснює глава держави. Саме ця структура має великі можливості, зокрема і щодо гарантування безпеки активістів. А поки що самим громадянам доводиться своїми силами забезпечувати захист і безпеку активістів», – прокоментувала Марина Багрова,

Натомість Андрій Рибалко переконаний, що одним з етапів вирішення питання безпеки громадських активістів є здатність законно володіти зброєю та використовувати її для захисту свого життя.

«Одним із компонентів (але не вичерпним) вирішення проблеми є прийняття закону про обіг зброї, яким би було закріплено право на володіння короткоствольною зброєю та використання її для самозахисту», – пропонує голова ВГО «Молодий Народний Рух».

А ось політтехнолог Петро Щербина наголошує на тому, що активісти не є «обраними», і думати варто про безпеку всіх українців. Втім, спікер додає, що владі все ж варто піти назустріч активістам та посилити безпеку їхньої діяльності. Наприклад, надавши дозвіл на носіння зброї. Однак насамперед необхідно закріпити поняття «активіст» у законодавчому полі.

«Активісти не є “обраними”, це такі ж самі громадяни з рівними правами, адже захищено себе мають почувати всі жителі. Проте, влада може піти назустріч громадським активістам для посилення безпеки їхньої діяльності. У разі коли діяльність активістів супроводжується ризиками для життя та здоров’я, влада має захистити їх, надавши дозвіл на носіння травматичної зброї. Це теж працює стосовно адвокатів та журналістів. Але знову виникає питання: поняття “активіст” наразі є виключно декларативним: захотів назвати себе активістом – і вже ти активіст. Тому потрібно спочатку закріпити поняття “активіст” у законодавчому полі. До цього моменту активіст нічим від звичайного громадянина не відрізнятиметься», – зазначив Петро Щербина.

Як активісти можуть подбати про свою безпеку власноруч?

Дмитро Хуторний переконаний, що питання особистої безпеки громадських активістів має включати в себе не лише теоретичні й аналітичні процедури, але і реальні заходи фізичного захисту. Наприклад, володіння вогнепальною зброєю.

«Питання особистої безпеки активістів – це актуальна та дуже широка тема для обговорення. Вона має включати в себе як аналітичні процедури, так і заходи безпосереднього фізичного захисту (у разі наявних підстав чи навіть підозр). Звісно, може постати питання про дозволи на володіння вогнепальною зброєю, проте належним чином на законодавчому рівні воно не врегульоване (відсутній спеціальний закон). Також слід звернути увагу і на питання перегляду визначень у Кримінальному кодексі України статей стосовно необхідної оборони і меж перевищення такої оборони в умовах безпосереднього ризику для здоров’я та життя», – пояснює журналіст.

Блогер і громадський діяч В’ячеслав Горобець вважає, що активістам варто подумати над формуванням власних сил оборони, які б складалися з добре підготовлених людей, готових будь-якої миті приїхати на допомогу. Щоправда, тут, на думку блогера, мова має бути не про волонтерів, а про людей, котрі б отримували реальну заробітну плату.

«Активісти повинні формувати свої власні сили оборони. І це повинні бути не просто люди “ти раптом що – телефонуй, я одразу приїду”. Це мають бути підготовлені люди, котрі працюють на постійній основі. Загін “Добрий тітушка” з 15-20 людей, ідейних, добре екіпірованих та готових до виїзду в будь-який час будь-куди у межах дислокації.

Фінансуватися такі люди мають на основі краудфандингу чи внесків тих, хто в перспективі прагне скористатись захистом – тобто людей, які вступили у боротьбу з відсутністю закону. Чим більше людей – тим менші внески. “Добро має бути з кулаками” – цю ідею ми піднімали та обговорювали дуже давно. Навіть намагалися реалізувати у волонтерському форматі. Але волонтерство тут не працює: це мають бути люди, які отримують заробітну плату», – ідеться у коментарі.

А ось Марина Калініна поділилася з Opinion детальним переліком заходів, які активісти можуть вжити задля гарантування власної безпеки.

«Із власного досвіду можу дати кілька порад:

– Не розповідати про фактичне місце проживання навіть близькому оточенню. Більшість людей це взагалі не хвилює.

– Ніколи не повертатися додому одними і тими ж самими маршрутами.

– Користуватися кнопковим телефоном, а не смартфоном. Якщо користуєтесь смартфоном, то повидаляйте зайві додатки, щоб вас не прослуховували та не відслідковували. Втім, встановіть програму запису телефонних розмов.

– Коли ви наближуєтесь до дому, виймайте з цього апарату (загальнодоступного) сімку та батарею. Сучасні стільникові технології можуть вирахувати ваше місце положення з точністю до кількох метрів.

– Вдивлятися в обличчя людей. Якщо за вами стежать, то зазвичай це роблять одні й ті ж самі люди. Змінюйте піші та автомаршрути та придивляйтеся, чи не стежать за вами. Це не параноя, а заходи безпеки.

– Підозрілих людей фіксуйте на відео та фото.

– Майте людей, яким ви можете довіряти, щоб вони мали доступ до ваших архівів та інформації, над якою халепою ви працюєте.

– Не працюйте з оригіналами документів. Оригінали тримайте в потаємному місці, а працюйте з копіями.

– Якщо вам поступають погрози, одразу звертайтеся до правоохоронців як би смішно це не звучало. Свого часу я писала заяви на тих, хто мені погрожував, і зазначала, хто відповідальний у разі моєї смерті. За законом людину викликають та беруть пояснення. Зазвичай справу не відкривають, проте ваша заява, навіть як відмовна, вже зареєстрована та йде в архів. Ваш кривдник вже засвічений та сам зацікавлений у тому, щоб із вами нічого не трапилося. Це мені кілька разів рятувало життя. Якщо погрожують із поліції – є прокуратура. Якщо погрожує прокуратура – є СБУ. Є журналісти, і інформацію можна просто злити. Можна попередити про те, що в разі смерті матеріали будуть надруковані. Всі погрози фіксуйте.

– Перед виходом з будинку оглядайте місцевість на наявність підозрілих людей. Встановіть по периметру будинку камери відеонагляду. В новобудовах зараз це ключова опція. Обов’язково відеодомофон, щоб ви бачили коридор.

– Укріпіть двері.

– Попереджайте рідних про своє місцезнаходження», – радить журналістка.

Текст: Дмитро Журавель

Залишити коментар