Вівторок, 11 грудня

Захистити своє

Вихід «Дикого поля» готували та проводили з розмахом, який у нас до того бачили хіба що або анімовані повні метри, або «Кіборги». Запросили на прем’єрний показ очільника уряду, вірусна реклама дійшла аж до чеків у мережі «Сільпо». Зрештою, не кожен день у нас екранізують прозу Жадана, мало того, ще й найкращий його роман, книжку десятиліття за версією ВВС – «Ворошиловград». Але, вочевидь, культового статусу автора першоджерела продюсерам здалося замало.

Це й зрозуміло: зрештою, жанрове кіно з набагато більшою ймовірністю зацікавить масового глядача та принесе відповідний прибуток, аніж найвишуканіший арт-хауз. Автори й рекламували «Дике поле» спочатку як «істерн» – тобто східноєвропейський аналог вестерну, а тепер уже називають готовий продукт «пригодницький екшн» (від слова action, тобто дія).

Захистити своє

Кадр із фільму «Дике поле»

Тут, звісно, тонкий момент. «Ворошиловград» – література непроста й багатошарова. Колізія з наїздом рейдерів на автозаправку, яку захищає головний герой Герман зі своїми побратимами Кочею й Травмованим (у фільмі – Травма) – лише одна з кількох. Не менш значущий мотив – це робота Жадана з мовою; по суті, мова сама по собі є окремим персонажем, а також – метафізична «тінь», яку в цій книзі відкидають усі предмети, ситуації та персонажі. Передати метафізику роману, оцей оспіваний автором «небесний Ворошиловград» на екрані – завдання практично неможливе.

Тож Ярослав Лодигін цілком логічно взяв за основу саме гостросюжетність. Фільм починається з того, що Герману (Олег Москаленко) дзвонить Коча (Володимир Ямненко), аби повідомити, що Германів старший брат Юрій поїхав далеко за кордон і невідомо, коли повернеться, тож тепер молодший має приймати господарство – стару автозаправку десь у глушавині, серед кукурудзяних ланів під Старобільськом. Приїхавши на місце, Герман виявляє бандитів, що катують того-таки Кочу. На щастя, на допомогу на червоній (!) радянській «Волзі» приїздить впевнений і спокійний велетень Травма (Георгій Поволоцький).

Уже в перших епізодах зрозуміло, що «Дике поле» являє собою давно відпрацьовану світовим кіном суміш кримінальної драми й роману виховання. Інфантильний герой приїздить зі столиці в небезпечну провінцію й там дорослішає в доволі травматичний спосіб, при цьому захищаючи не так власність або родину, як певні цінності. Кредо героїв «Дикого поля» – «захищай своє». Навіть якщо це стара іржава заправка.

Захистити своє

Кадр із фільму «Дике поле»

Звісно, перетворити непростий, ще й культовий роман на жанрову розвагу було ризикованим рішенням, бо глядачі, свідомо чи ні, порівнюватимуть книжку з фільмом – звісно, не на користь останнього. У Лодигіна, щоправда, була серйозна допомога в особі однієї з найкращих українських драматургинь, сценаристки Наталки Ворожбит. Вона виконала надзвичайну роботу. У підсумку фабула картини розвивається стрімко й природно: фільм цікаво дивитися, є потрібний рівень напруги. Діалоги, як то кажуть, відскакують від зубів, жарти дійсно смішні, а нецензурна лексика, котра, певно, роздратує наших моралістів, тут на місці й по ділу.

Щодо режисури Лодигіна, так само як і операторської роботи Сергія Михальчука, то за своїм візуальним рішенням «Дике поле» виглядає як типове пострадянське кримінальне кіно 2000-х: із виразними, мов журнальне фото, крупними планами, мальовничими панорамними планами, вичищеними кольорами. Можна сперечатися, наскільки актуальна зараз така естетика, після набутої в останні десятиліття свободи руху камери; але в рамках тої задачі, яку перед собою ставили автори, такий стиль виглядає більш-менш виправдано.

Тим паче, що, варто повторити, це не про символіку «Ворошиловграду», не про чіпких привидів минулого чи про потужні архетипи, що задають тон нашому буттю з переконливістю язичеських богів, а якраз саме про Дике Поле, про наш багатовіковий Дикий Захід, наш фронтир, в якому досі панують вільні стрільці, яскраві характери, сильні пристрасті й вічні цінності.

Захистити своє

Кадр із фільму «Дике поле»

Таке довкілля вимагає відповідних акторів. Одразу з прикрістю доводиться зазначити, що виконавець головної ролі свою частину історії розповісти не зміг. Герой Москаленка майже не розвивається, він один і той самий, незважаючи на обставини, його реакції пасивні, він іде за подіями, а не визначає їх.

Це стало би руйнівним фактором для фільму, якби не повнокровний і потужний акторський ансамбль. Травма-Поволоцький, Коча-Ямненко, Пастор-Горбунов неймовірно колоритні, точні інтонаційно, унікальні в своїх маленьких жестах і гострих слівцях. Особливо хочеться відзначити зірку Dakh Daughters Руслану Хазіпову в ролі бухгалтерки Ольги: для неї це дебют на екрані, і дебют блискучий – дівчина з характером, коли треба – різка й рішуча, коли треба – кумедна, коли треба – вразлива.

Важливо зазначити, що актори й акторки працюють тут саме кінематографічно, обходяться без патетичної та штучної театральності, котра лишається справжньою бідою українського кінематографу.

Захистити своє

Кадр із фільму «Дике поле»

Тож що вийшло у цієї різнорідної, нерівної, але переважно обдарованої команди? Гірко-солодка, кумедно-драматична казка про те, як люди захищали – і не без втрат захистили – своє. Пригодницький екшн. Вестерн. Екзистенційна драма. Дуже українська історія.

Дмитро Десятерик, «День» – спеціально для opinionua.com

Залишити коментар