Вівторок, 11 грудня

Творчий переказ про криве дуло, або 34 хвилини «угу»

Передмова

Колись в буремні часи своєї неугомонної молодості я була трохи журналісткою. І в мене був найжахливіший кошмар – «угу». Це коли я запрошую гостя, готуюсь, збираю питання, факти, цікаві історії, а в студію приходить людина, яка дивиться на мене, як на «сюрстрьомінг» (смердючий норвежський смаколик, квашений оселедець), і на всі мої ретельно продумані питання відповідає «угу», ну, і ще «я не маю відповіді на це питання». Вчора я бачила втілення свого кошмару – і погляд, як на сюрстрьомінг, і тотальне «угу», і навіть якісь таємні браточки, які дають інструктаж команді. Брррр. Тут я навіть перехрестилася, що втекла з журналістики.

Мова

Інтерв’ю починалося з таємних субчиків за кадром. Далі Яніна уточнила в гості «Настя чи Анастасія», пані Приходько відповіла, що Анастасія, і думаю, якби вона відразу попросила перейти на російську мову спілкування, то їй би було легше. Бо іноді було аж шкода Анастасію – з таким трудом, з таким стражданням вона опрацьовувала в голові почуте і добирала слова. Слова в більшості моментів не знаходилися, тоді виходило «угу». Або ж «сталі вислови українського політикуму».

У мене іноді складається чітке враження, що українських політиків вчить якийсь один маніяк-філолог, інакше чому вони всі говорять цими дерев’яними, важкими і кострубатими фразами ні про що?

Коротко про головне

Соціальна політика – Настя йде в соцполітику, бо любить допомагати людям. Я аж салютнула на цьому пафосному пафосі, як колишній піонер.

Криве дуло 1984 року народження – це, без сумніву, мем року. І це прекрасно ще в контексті її промови, чому техніка з параду не стоїть на передовій. Це ж найулюбленіша зрада в період Дня Незалежності. І хоч сто разів пояснили, що більшість нової, парадної, важкої техніки на передовій заборонено Мінськими угодами. Однаковісінько – ця зрада ніколи не старіє. А промова про голих, босих і голодних з кривим дулом віками лунатиме зі зрадних промов.

Просто вона умна – це ж взагалі прекрасно. Журналістка питає, з яких статків живе Тимошенко, якщо не має бізнесу, і носить найдорожчі взуття і одяг серед усього жіноцтва в українській політиці, на що Настя з абсолютною закоханістю в голосі каже: «Просто вона умна». Зрозуміли, придурки?! Якщо ви ще працюєте, будуєте бізнес, відкриваєте компанії, декларуєте доходи і сплачуєте податки, то це не тому, що ви сміливі, сильні, розумні й чесні, а просто тому що ви недостатньо умні, щоб без бізнесу, будучи істинним бомжем, купувати лабутени, їздити світом і носити найдорожчий одяг. Треба повчитися.

Віра – просто треба вірити, вважає Анастасія Приходько. Я аж мусила виходити з повноекранного режиму перегляду відео, щоб перевірити, чи це точно інтерв’ю новоспеченої батьківщинниці, чи, може, промова Володимира Мунтяна, і зараз вона скаже: «Тачч пищщщ» – і всі впадуть. Але ні… Це була Анастасія Приходько, вона сиділа в барі й час від часу говорила «угу» в паузах промови Яніни Соколової.

Ох, Яніно

Місцями, слухаючи промову Яніни з короткими паузами, мені хотілося, щоб вона хоч на мить замовкла. Бо складалося враження, що це не історія про Приходько, а історія про Соколову. І це було не менш важко осягнути і зрозуміти. Іноді Яніна так підводила до питання, що я вже забувала, в чому суть питання і навіть вголос кричала: «Падажжітє, так стопе, про що там було на початку?»

І з одного боку, я розумію її і розумію, що півгодини ефіру Настіними «угу» не перекриєш, а з іншого, Яніна сама привідкрила двері в нове пекельце – що там із Донбасом?

В українській журналістиці є два наріжних питання. Одне – це «Коли почалася Друга світова війна?» – і це перевірка на синдром Царьова. І друге – «Як повертати Донбас?» Як на мене, друге питання найважче, бо на нього немає правильної відповіді, і що б ти не сказав, тобі прилетить. Звичайно ж, Яніна не втрималася і запитала про деокупацію Донбасу в Анастасії, а та хитренько відпасувала до Яніни. І тут ведучу понесло. Судячи з її промови, мова й утиски нацменщин – головні проблеми війни на Донбасі. Тобто десь там ділися кремлівська політика, зникли російські військові, зникли роки проросійської ідеологічної роботи, зникла російська техніка, що йшла потоком. Треба дати їм право говорити російською і «авторитаризм», і буде все харашо.

І тут я маю сказати, невже ж таки мова привела на ту землю пушиліна і решту чебурашок? В якому місці там тисли нацменшини? Я хочу нагадати, що вся Україна пару десятків років «слухала Донбас». Яніна уповає, що питання мови надумане, адже в Києві більшість говорять російською. Тоді я як україномовна на 100 % громадянка вимагаю рахуватися з моїми мовними потребами і моїми правами фактичної «меншості».

А щодо «авторитаризму», то це навіть якось складно пояснити, що пані ведуча мала на увазі? Адже за тлумачним словником, авторитарний – це заснований на беззастережному підпорядкуванні владі, авторитетові. І тут я збентежено питаю: «Дати їм право авторитаризму – це що?» Вручити право беззастережної влади усім тим російським чебурашкам, які повилазили в командири? Чи що?

Ой, краще б Яніна ставила питання, а не відповідала на них. Бо так вийшло, що вона фактично втрапила в свою ж пастку. Це типу, якби Скрипін питав сам себе про Другу світову війну і сам собі відповів би: «Шта?»

Таінственні амбали, або Встала і ушла

Якщо на сцені є ружбайка, то до антракту вона має вистрілити. Таінственні амбали, які були заявлені на початку, з’явилися в кінці, їхній низький голос повчав журналістку і ніби намагався ставити якісь свої питання. І нам вдалося лиш дізнатися, що один з них Костя, громадянин України, бо Настя встала, здерла з себе мікрофон і пішла.

Так і закінчились 34 хвилини промови Яніни Соколової з короткими і невимовно тупими репліками новітньої політикесси…

Мааамо, а ти ж мені казала…

Татуся Бо

2 комментария

Залишити коментар