Вівторок, 11 грудня

За підсумками півріччя в Україні, вперше з 2014 року зафіксовано значне зниження рівня безробіття серед економічно активного населення – з 9,7 до 8,3 %. Відповідно до методології міжнародної організації праці (МОП), показник обраховується як відсоток незайнятого населення у віковій групі від 15 до 70 років. Зважаючи на те, що більшість української молоді отримує вищу освіту і на ринок праці виходить вже після 20 років, а пенсійний вік в Україні 58,5-60 років, то реальний рівень безробіття є ще нижчим за озвучені Держстатом 8,3 %. Але однозначно позитивною цю новину не назвеш, бо головна причина скорочення безробіття в державі – нестача робочої сили, спровокована посиленням трудової міграції. У перспективі на нас чекають лише негативні наслідки, якщо не почати діяти вже сьогодні.

За даними Державної служби зайнятості, у січні-вересні кількість вакансій зросла за всіма категоріями, окрім держуправління, оборони та фінансово-страхової діяльності. На сьогодні держслужбовцям, військовим та фінансистам знайти роботу найважче, бо це чи не єдині професії, серед яких пропозиція на ринку праці суттєво перевищує попит. Для решти сфер економічної діяльності кількість претендентів на одне вакантне місце продовжує знижуватися. Однак, якщо у попередні періоди найбільшим попитом користувалися працівники робітничих спеціальностей та найпростіших професій (52 % з усіх вакансій), то зараз найбільша кількість вакансій зафіксована у сферах освіти та науки (43,1 %) та технічної діяльності (20,7 %).

Враховуючи, що чи не вперше ринок праці відчув не просто нестачу кадрів, а нестачу кваліфікованих кадрів, бізнес серйозно занепокоївся – за результатами опитування щодо ділових очікувань, проведеного НБУ в третьому кварталі 2018 року, підприємці зазначили, що один із ключових факторів, який може обмежувати ріст їхнього бізнесу в майбутньому, – брак потрібних фахівців. Відповідні ускладнення пошуку персоналу підтверджує і те, що з початку року кількість підприємств, які зверталися до Державної служби зайнятості по допомогу, зросла майже на 10 %, самотужки підприємці із пошуком робітників вже не справляються.

Отже, попри те, що більше українців почали отримувати роботу, варто зауважити, що сталося це не через стрімке економічне зростання, яке забезпечило створення нових робочих місць, а через брак працівників на внутрішньому ринку праці, який за обсягами фактично не змінився. І що ще гірше, кількість вакансій почала зростати в тих сферах, які потребують фахівців із високим рівнем кваліфікації – в освіті, науці, технічних галузях. Очевидно, що Україна програє у конкурентній боротьбі із сусідніми країнами, які не просто можуть запропонувати їм вищу заробітну плату, а й цілеспрямовано залучають працівників інших країн на свої ринки.

Для багатьох розвинених економік чи не найактуальнішою із проблем є старіння населення, яке провокує як проблеми із системами пенсійного забезпечення, так і брак робочої сили на ринку праці. На жаль, світовий досвід застосування державних програм із підвищення народжуваності складно назвати результативним. Та й сукупний ефект від таких дій уряду є дуже віддаленим у часі, бо від моменту народження до виходу на ринок праці зазвичай проходить від 16 до 25 років. Залучення мігрантів на сьогодні – один із найефективніших способів відносно швидко впоратися із проблемами на ринку праці, бо на адаптацію та інтеграцію мігранта у суспільство в середньому необхідно від 5 до 10 років, залежно від того, наскільки радикально змінилися умови його життя, але на ринок праці мігрант виходить набагато швидше, особливо якщо йому в цьому допомагає держава.

І таких охочих у світі чимало – США, Канада, Швеція, Угорщина, Німеччина, Польща. Ці та інші країни мають затверджені державні програми із залучення мігрантів. Їхні уряди цілеспрямовано працюють над тим, щоб до країн їхали іноземці із відповідними кваліфікаціями. Наприклад, у Швейцарії мігранти – це 50 % усіх працівників харчової промисловості та 70 % усіх співробітників фармацевтичної галузі. У Канаді 50 % усіх технологів та інженерів – іноземці. У Бельгії мігранти – це половина усіх працівників гірничо-видобувного сектору. А у США 20 % IT-спеціалістів – трудові мігранти.

Розвинуті країни усвідомлюють, що, залучивши кваліфікованих спеціалістів, вони не лише покращать демографію та заповнять вакансії, а ще й стимулюватимуть економічну активність, податкові надходження, внутрішній попит на товари. Загалом трудова міграція прямо впливає на темпи зростання ВВП країни. Внесок мігрантів у ВВП Канади у 2017 році склав 8 %, а Польща і Швеція, завдяки мігрантам, збільшили зростання свого ВВП на 10 %. І ці показники зростатимуть, якщо держави продовжать активно залучати трудових мігрантів на свої ринки.

Наприклад, економічне зростання Польщі з початку 2017 року відчутно прискорилося: за підсумками 2017-го ріст ВВП склав 4,6 %, за перше півріччя 2018-го – 5,1 % (до відповідного періоду минулого року). Основними драйверами, за даними Інфляційного звіту НБУ, стали високий рівень зайнятості, ріст доходів та зростання попиту. Пожвавлення економічної діяльності підтримувало високий попит на робочу силу та зумовило подальше зростання зайнятості. У секторі підприємництва, який охоплює 57 % зайнятих, це зростання було найвищим (4,7 % у 2017 році та 3,7 % у першому півріччі 2018 року). Кількість вакансій, зареєстрованих у Державних бюро праці Польщі, залишається на рекордно високому рівні, щороку зростаючи на 5 %. Найбільше вільних робочих місць у промисловості, будівництві, торгівлі та для кваліфікованих робітників з інструментом.

Крім того, за даними НБУ, внаслідок структурних змін у польській системі освіти в кінці 1990-х років та значного зростання з того часу кількості випускників на факультетах економіки, права та соціальних наук на польському ринку праці виник значний дисбаланс між попитом реального сектору економіки та пропозицією ринку праці. Зрозуміло, що із пришвидшенням темпів економічного зростання Польщі цей дисбаланс лише поглибився. Зокрема, за даними опитування групи Work Service, на початку третього кварталу 2018 року майже половина роботодавців заявляли про проблеми з пошуком працівників, особливо на позиції низової (25 %) та середньої (15 %) ланки працівників підприємств. На дефіцит вказували насамперед великі компанії (62 %), що налічують понад 250 працівників, та підприємства промислового сектору (75 %). Чверть із цих роботодавців зазначили, що врешті приймали на роботу працівників із України.

За опитуванням Personnel Service, проведеним на початку другого півріччя 2018 року, протягом наступного року майже 17 % польських роботодавців мають наміри залучати українських робітників. Серед основних причин найчастіше зазначалися наявність вільних робочих місць, на які не вистачає співгромадян (57 %), відповідність українських і польських кваліфікацій (53 %) і наявність вільних робочих місць, якими поляки не цікавляться зовсім (31 %).

На прикладі України ми бачимо, що відбувається, якщо держава втрачає працівників, – її економіка зменшується, а темп приросту ВВП знижується. Кризове 20 % скорочення нашої економіки після анексії Криму та окупації Донбасу – це надзвичайно глибоке падіння. Зазвичай після таких крахів підтримувати хороший темп зростання достатньо легко, бо, попри втрати, потенціал нашої країни доволі потужний. Але досягнута титанічними зусиллями макроекономічна стабілізація переросла у стагнацію, економіка розвивається дуже повільно, темп приросту ВВП 2-3 % за рік є надзвичайно низьким, і більшою мірою він пояснюється тим, що одним із наслідків останньої економічної кризи стали швидкі темпи трудової міграції українців.

І насправді наші втрати доволі помірні, бо більшість українських мігрантів, так звані «маятникові» – вони їдуть на заробітки на певний період, а потім повертаються додому, їхні родини живуть тут, їхні економічні зв’язки із Батьківщиною не розірвані.

Станом на липень 2018 року, за опитуванням Personnel Service, більше половини українських працівників виконували роботу в Польщі протягом одного-трьох місяців, ще 28 % – протягом трьох-шести місяців, тобто користувалися спрощеною процедурою працевлаштування для короткотермінового заробітку. Значна частина опитаних приїжджали неодноразово (35 % – більше трьох разів) та планували повернутися найближчим часом (57,5 % респондентів), однак поки не збиралися залишатися на постійне проживання більше 74 % респондентів.

Тобто наразі міграційний процес не є незворотнім, і Україна має всі шанси повернути «маятникових» мігрантів додому і суттєво покращити як внутрішнє споживання, так і темпи зростання ВВП. Треба лише створити для своїх громадян належні умови, усвідомивши, що якщо сусідні держави готові витрачати кошти на залучення наших працівників, то й нам доведеться це зробити, аби витримати конкуренцію.

Для порівняння, станом на 2015 рік середній чистий дохід українського працівника в Польщі був вище, ніж дохід в Україні на 390 доларів, а в будівельній галузі – навіть на 573 долари. У липні 2018 року більше половини українських мігрантів у Польщі отримували від 674 до 944 доларів. Цей рівень оплати праці навіть із київським порівнювати не варто, не кажучи вже про регіони. Але вітчизняні роботодавці досі переконані, що оплата праці – це найперше джерело для економії у скрутні часи.

Не менш вагомим фактором є і наявність хорошої роботи як такої. Не секрет, що бізнес активно розвивається у великих містах, але у невеликих містечках та селах роботи просто може не бути. І тут влада мала б зробити все можливе, аби залучати інвестиції у створення нових робочих місць, щоб українці не їхали до сусідніх країн, а лишалися працювати в Україні. І цікавість інвестора буде, як тільки наша держава дасть йому хоч якісь гарантії того, що його права власності в Україні будуть належно захищені, а в разі судових спорів його справа розглядатиметься неупереджено. Власне, незахищеність прав інвесторів багато років є головним бар’єром для їхнього виходу на наш ринок, і на Грушевського про це точно всі знають. Шляхи виходу із «міграційної» кризи настільки прості та очевидні, що виправдання для бездіяльності влади навіть знайти складно.

Але замість того щоб активно боротися за повернення своїх громадян додому, уряд та НБУ тішаться, що кількість іноземної валюти, яку трудові мігранти переказують родичам в Україні, в рази перевищує обсяги траншів, отриманих урядом від Міжнародних фінансових організацій – за перше півріччя заробітчани переказали в Україну близько 6 млрд доларів, а до кінця року НБУ очікує, що обсяги їхніх переказів зростуть до 11,6 млрд доларів.

І головне питання, чи усвідомлює влада, що час на повернення українців спливає, вони вивчають мови, підвищують свій кваліфікаційний рівень, адаптуються, виходять на ринки інших країн, і згодом відсоток тих, хто що півроку повертається додому, буде знижуватися, створюючи дедалі більше проблем для української економіки?

Текст: Валентина Ющенко

3 комментария

  1. Рецепт ужасно прост.
    Двум президентам высшая мера наказания и пожизненное третьему.
    Результат видно по Южной Корее.

  2. Нище-бродная недострана с пенсионерами, алкоголиками, наркоманами, ворами и проститутками !!!
    Виноваты политики
    Всех Расстрелять

  3. Моня Киевский on

    Вот интересно кто лично проводит такие исследования и зачем пишут такие статьи не указывая причины оттока спецов из Украины? Кто-нибудь из этих центров пробовал заниматься бизнесом в нашей многострадальной Украине. Бизнес страдает на стадии открытия потом при его ведении. Для маленького примера — Кличко уничтожил самый мелкий бизнес в Киеве в пользу супер-пупер маркетов, даже не магазинов-гастрономов, а блин маркетов где владельцами являются депутаты и их хозяева. Всем бизнесом заведует ктото, но не средний (по меркам Европы) и мелкий бизнес. Чиновников развелось как собак не резанных и всё это на фоне дичайших налогов и поборов. К примеру — гражданин захотел купить хатынку в селе стоимостью $1500-2000, так оформление ему обойдтся 10 000 грн и 1 год!!!!!!! по времени и беготня по инстанциям. Решение этих проблем лежит на поверхности, причём всех проблем и с миграцией тоже. В налоговой сфере 20% от прибыли государству, 30% от прибыли на зарплату, 10% на развитие, а остальное ТОПам и дивиденды. Сделки по отчуждению-передачи имущества должны совершаться за полчаса (компьютеры уже есть везде) в сильрадах, и администрациях местного значения, а не так как сейчас, блин. И самое интересное это то, что когда лопается банк, то не надо главу лопнувшего банка делать главой нацбанка. Ющенко например.

Залишити коментар