Вівторок, 11 грудня

Бути жінкою в СРСР, або Чому в пологовому будинку не можна було одягати труси

У моєї свекрухи могло би бути троє синів. Першого, старшого хлопчика, вона народжувала в пологовій палаті при сільському фельдшерсько-акушерському пункті. Свекрусі було 19 років, дитина виявилась величенькою, і коли почалися пологи, акушерка взялася за щипці. Дитині проломили голову. Дитину поховали, свекруху відправили додому, сказавши, що «ти молода, ще народиш». Що написали у звітах, невідомо, але в світобудові сільських медиків не змінилось нічого.

Подруга моєї мами поїхала робити аборт в районний центр. Додому до лікарки. У маминої подруги було двоє дітей – старший хлопчик і однорічна дівчинка. Більше додому вона не повернулась ніколи. Вмерла від кровотечі. Напівживу її доправили до лікарні. Лікарка злякалась і викликала швидку допомогу. Були якісь розборки, лікарку відсторонювали на деякий час від роботи. Але потім вона благополучно працювала в районній лікарні аж до самої пенсії. Маминій подрузі було 30 років.

Моя мама пішла із зубним болем до стоматолога у сільську лікарню. Він сказав, що треба терміново видаляти зуб. Ну, тоді всім зуби видаляли, не дуже заморочуючись із лікуванням. Якби моя мама зрозуміла зразу, що стоматолог був п’яний!.. Він почав їй виривати здоровий зуб, пошматувавши півщелепи. Мама кричала так, як ніколи ні до того, ні після. А він сказав, що треба вже все одно виривати, бо так залишати не можна. Приніс якесь долото, як згадує моя мама. Здоровий зуб вибивали із рота. Мама непритомніла кілька разів.

Одна знайома жінка, в тому ж моєму рідному селі, пожалілась, що у неї купа жіночих хвороб і проблем. «Ти б знала, скільки абортів я за своє життя зробила!» Я посоромилась запитати скільки. А вона сама сказала. 32. ТРИДЦЯТЬ ДВА АБОРТИ протягом свого жіночого життя. ЯК?! А так виходило, відповіла. А чоловік? Та він про половину і не знав. Як не знав?! «Я з подругою вранці йшла на зупинку, сідала на рейсовий автобус, їхала до районної лікарні, ставала в чергу на аборт. Прийшла твоя черга, вилазиш на гінекологічне крісло – і терпиш. Головне – не кричати. Бо санітарка матом розмовляє, обзиваться. Знеболювальні?! Які там знеболювальні?! Далі йшли з подружкою на автобус, вона слідкувала, щоб я по дорозі свідомість не втратила. Кров тече дзюрком, а ти хочеш поскоріше додому потрапити. Дома стопку горілки вип’єш, щоб на пару годин відрубитись, і далі йдеш поратися по господарству. У мене всередині кроваве місиво, матка випадала, розумієш?! Добре, що я не посоромилась доньці розповісти, так вона мене в лікарню відвезла, прооперували мене. І я наче на світ знову народилась».

Нещасні покоління наших мам і бабусь. Це вони солоною ропою тамували зубний біль, ангіну лікували компресами із самогонкою і картопляним паром, до попереку прив’язували лопухи, а до хворих суглобів – примочки із керосину.

Зате у Радянському Союзі була безкоштовна медицина. Ви пам’ятаєте суцільні металеві та «золоті» зуби старших чоловіків і жінок? Ви пам’ятаєте жахливі розповіді про пологи як тортури – часто з мінімальним знеболювальним, із приниженнями і знецінюванням жінки?

Моя мама народжувала мене три доби. Установка була така – жінка має народити сама. Я питала потім свою маму – а чому тобі не зробили розтин? Вона не знає. З нею про це не розмовляли. Вона корчилась на підлозі, на ліжку, а їй радили терпіти, бо «так всі народжують».

Я народжувала через місяць після розпаду монстра – Радянського Союзу. У мене все було набагато нормальніше. Багато в чому завдяки тому, що я працювала в обласній газеті, місце роботи було зафіксоване в медичній картці, а до преси в той час ставилися з обережністю. Та й самі часи змінювалися, починалися нові, небачені досі процеси.

Труси мені в пологовий будинок приніс чоловік. І на це закрили очі. Ви ж пам’ятаєте, що труси в пологових будинках жінкам-породіллям не дозволяли носити? Чому? Начебто через небезпеку разом з трусами інфікувати породіль. Тому видавали шматки тканини, виварені в якихось виварках (а тоді ще були й такі методи дезінфекції), з погано випраними кривавими розводами. Треба було скрутити щось на кшталт квача і так ходити, притримуючи ногами. Про цей післяпологовий «походняк» знають всі жінки, які народжували в Радянському Союзі.

І знають про зафарбовані вікна на другому, третьому чи четвертому поверсі пологових будинків. От для чого їх зафарбовували? Щоб люди не бачили з вулиці обдерті коридори, лінолеум в ямах і простирадла в дірках? Чому лікарні у нас довгі часи були схожими на якісь гетто зі смердючими туалетами, злим і роздратованим персоналом, із ненавистю до хворих?

Я, наприклад, у пологовому будинку спілкувалась зі своїм чоловіком так: йшла в туалет, ставала на унітаз, залазила на підвіконня, ставала навшпиньки, дотягувалась до кватирки, відчиняла її – і таким чином вдавалось перегукуватися.

Моя донька народжувала за кордоном. Разом з усіма – з чоловіком, своєю свекрухою, яка туди в той час майже випадково навідалась. Окрема палата, два телевізори, медичні сестри, які носились з нею, як із дорогоцінністю, епідуральна анестезія, крісло, схоже на космічний корабель. «Мамо, – заспокоювала мене донька в телефонну слухавку, – не переживай, тут же не Радянський Союз, яким ти травмована. Біля мене весь час медичні сестри. Вони класні, вони називають мене pumpkin!» ☺ Чи треба говорити, що після пологів їй принесли поїсти, а також каву і морозиво? І ніхто і нікого не виганяв, не змушував надягати бахили.

У нас теж так було б. Якби у цілої країни не вкрали право на пристойне життя кількох поколінь.

Зоя Казанжи

6 комментария

  1. Вы все точно описали.Мне сейчас 62 года,я прошла через все это.И аборт дома делала,так как из роддома выгнали,на неделю привесила мрак.И рожала первую дочь с пяти вечера до трёх ночи.Акушерка орала на меня за мои крики.Все было.Сейчас вспоминаю и страшно становится.

  2. У нас в містечку в роддом до сих пір не можна труси, видають ті виважені ганчірки і нікого не впускають. В туалеті нема замку і санітарка може увірватися в будь-який момент в накричати ні за що. Що смішно, сумісні роди є, але після пологів, чоловіка вже не впускають))))

  3. Жах.. суцільний. Думаю зараз є теж такі місця, від яких віє сирістю та побіленими стінами, де не то що народжувати, а просто перебувати неприємно. Але я народжувала в дуже хороших умовах, і до мене було надзвичайно доброзичливе відношення . Труси, чоловік поруч, відсутність хамства — це все зараз є в більшості ПЦ чи пологових. Рівненський ПЦ та Клеванський пологовий це дуже комфортні місця із привітним персоналом, пишу з особистого досвіду, але у кожного цей досвід свій.

  4. Першу дитину я народжувала у 2003 році, наче і не Радянський Союз, але труси вдягати забороняли і і видавалі оці невипрані нормально «квачі». Так, на мене сварились, коли я кричала. А другу дитину я народжувала у 2015 році, по передлежанню плаценти мав бути кесарів розтин, але вдалося народити самій, то коло мене зібралися усі лікарі, ніхто не сарився, навпаки, допомагали. Вважаю, мені просто пощастило. Бо в наш час деякі лікарі так приймають пологи, що страшно стає. І ще від людини залежить, якщо лікар добросовістний, то і пологи прийме добре, а якщо йому байдуже взагалі, то йому буде байдуже і на породіллю, і на дитину, і на всіх. Не розумію тільки одного, якщо така байдужість і черствість, навіщо було іти і вчитись на лікаря. Від цієї професіїї залежить життя людини, багато хто із нинішніх лікарів гірші за звірів.

  5. Народжувала в 1990 на початку року у Києві. Були квачі і труси не дозволялися. Води відійшли раптово і передчасно(37 тижнів) о 1-й ночі. О 2-й були вже у пологовому. Дали стимуляцію і залишили саму у палаті. До ранку я проспала і стимуляція не подіяла зовсім. Потім почали крапельниці у обидві руки- результату 0. В 11-30 почали робити кесарів. Другу дитину народжувала вже на початку 2004. та ж історія. Води відійшли раптоао і передчасно(35 тижнів). Ніхто навіть не намагався робити стимуляцію. В 35 років кесарський повторний одразу. Хоча в них на УЗД дитина виглядала як 39 тижнів і народилася цілком доношеною(3200 і 51 см). Але я 100% знаю що 35 тиж…..Тому наразі у дитини важкий психіатричний діагноз(через недорозвиток півкуль головного мозку)….Відношення більш- менш. Ні с ким не домовлялася. По факту — мене рятували від кровотечі при кесарському…

  6. Я народжувала двох дітей в 90 та 94 роках в районному містечку , ні хто на мене не кричав , але ті ганчірки , розірвана до пупа сорочка , драна постільна білизна то це і справді жахіття . Ми тоді тиждень лежали , а в кого ускладнення то й більше . А от нещодавно народжувала невістка , на третій день виписали , матка не скорочуеться … то вона покидала дитину і іздила що дня до лікарні на процедури . Жила недалеко від роддому , бо ій пропонували лягти до генікологіі , а дитину дома лишити … «Добре » було й тоді «добре» й зараз трапляється .

Залишити коментар