Вівторок, 11 грудня

Між фантастикою та банальністю

Минуло два роки після початку цього проекту, і ось уже «Фантастичні звірі: Злочини Ґріндельвальда» (англ. Fantastic Beasts: The Crimes of Grindelwald) вийшли у прокат. Це десята картина в магічному Всесвіті за книгами Джоан Роулінг і друга в циклі Fantastic Beasts.

Режисером картини знову виступив Девід Єйтс – постановник останніх чотирьох фільмів із саги про Гаррі Поттера, а також «Фантастичних звірів: де їх шукати» (2016 рік).

Між фантастикою та банальністю

Кадр із фільму «Фантастичні звірі: Злочини Ґріндельвальда»

Сюжет «Злочинів» – це продовження пригод магозоолога Ньюта Скамандера (Едді Редмейн). У попередній частині, нагадаю, він разом із МАКОСША (Магічним конгресом США) узяв під варту могутнього темного чарівника Геллерта Ґріндельвальда (Джонні Депп).

Згідно з відпрацьованим до блиску голівудським стандартом, доки від антагоніста є користь у розвитку сюжету, доти сценаристи грають із ним у піддавки. Отже, у перші ж хвилини клятий Ґріндельвальд тікає при спробі перевезти його з нью-йоркської в’язниці до місця суду. На волі він починає здійснювати зловісний план: об’єднавши всіх чаклунів довкола себе, знищити людську цивілізацію, а тих нечаклів (чи маглів), що залишаться в живих, перетворити на рабів. Ситуація ускладнюється ще й тим, що єдиний рівний Ґріндельвальду по могутності – Альбус Дамблдор (його, набагато молодшого й майже без бороди, грає Джуд Лоу) відмовляється битися з героєм Деппа, бо зв’язаний непорушною обітницею не робити цього.

Між фантастикою та банальністю

Кадр із фільму «Фантастичні звірі: Злочини Ґріндельвальда»

Розгортається й кілька паралельних ліній: між Ньютом та його братом Тесеєм, Ньютом і чаклункою Тіною (Кетрін Уотерстон), товстуном-булочником Якобом (Ден Фоглер) і сестрою Тіни, рудою красунею-телепаткою Квіні Ґольдштейн (Елісон Судол), нарешті між носієм страшної темної сили Обскурусом, юним Креденцієм (Езра Міллер), і рештою світу.

Звісно, такі фільми робляться заради розваги. Але розважати можна по-різному. Одразу треба зазначити: зі спецефектами все гаразд – відповідний цех постарався. Найрізноманітніші істоти бешкетують у кадрі в своє задоволення; розфарбовані катаклізми регулярно струшують кадр: чого варті самі лише сині вогняні монстри, випущені на волю Ґріндельвальдом на знаменитому паризькому кладовищі Пер-Лашез, чи китайський дракон, на якому катається Ньют. Але фільм не може складатися з самих лише трюків. Важливо, яку історію в ньому розповідають. І тут у Єйтса виникли труднощі.

Між фантастикою та банальністю

Кадр із фільму «Фантастичні звірі: Злочини Ґріндельвальда»

По-перше, фільм переповнений дійовими особами. Оповідь наповнюють одразу десяток рівно значущих персонажів зі своїми проблемами, плюс ті ж таки фантастичні звірі, стосунки з якими, утім, стали більше нагадувати захоплене сюсюкання. По-друге – драматургія. В експозиції є передумови для хорошої драми, яка б зачепила глядачів за живе, адже Ґріндельвальду вдається внести розкол у магічний світ, а Міністерство магії, яке полює на лиходія, саме не особливо-то й гребує засобами; тож за героєм Деппа слідує частина позитивних персонажів. Є й мотив нетерпимості до інакшості: чаклуни й відьми, незважаючи на всі свої здібності, змушені жити потайки; і горе їм, якщо хтось закохається в простого смертного чи просту смертну – такі союзи категорично заборонені. Ну й знову ж, окреме напруження між Ґріндельвальдом і Дамблдором: між ними був у юності близький зв’язок, і Роулінг навіть робила припущення щодо гомосексуальності майбутнього очільника Хоґвартса. У будь-якому випадку, вони тепер – вороги, теж є про що розповісти.

Між фантастикою та банальністю

Кадр із фільму «Фантастичні звірі: Злочини Ґріндельвальда»

Але Єйтсу банально не вдалося утримати під контролем громіздкий сюжет. З акторів, здається, чітко усвідомлюють, що вони грають, тільки Джуд Лоу та Кетрін Уотерстон. Решта, включно з Деппом, витягують ролі на власноруч вироблених штампах і, як наслідок, виконують функції таких собі рухомих додатків до громової навали спецефектів. По суті, жодної еволюції цих характерів, виведених на екран ще в 2016-му, не видно.

І, якщо вже мова зайшла про перших «Звірів», то виникає дійсно серйозна проблема. Тоді, позаминулого року, це здавалося свіжим початком. Кумедні й винахідливі магічні бестії, не менш кумедний Якоб, зворушливий Ньют, красуні-чаклунки, зловісний Ґріндевальд, дійсно новаторська лінійка спецефектів. Але тепер це не працює – не так, як у циклі про Поттера. Адже якщо там ми спостерігали за дорослішанням Гаррі та його друзів, і цей розтягнутий у часі «роман-виховання» був дійсно захопливим, то тепер ця динаміка вікового переходу втрачена: усі – дорослі й передбачувані, а фокусів, якими вони намагаються розважити залу – замало.

Між фантастикою та банальністю

Кадр із фільму «Фантастичні звірі: Злочини Ґріндельвальда»

Тож, якщо не усунути цей драматургічно-психологічний пат, то всій франшизі загрожуватиме мистецька деградація. І це прикро, бо мільйони шанувальників фантазій Роулінг, серед яких не бракує й кінокритиків, заслуговують на краще.

Дмитро Десятерик, «День» – спеціально для opinionua.com

Залишити коментар