Середа, 19 грудня

Час стає ніби спресованим: важливі процеси відбуваються швидше, ніж раніше. Так і з єдиною Православною церквою в Україні, боротьба за створення якої тривала століттями, а нині, схоже, завершується. Ще кілька місяців тому складно було повірити в те, що невдовзі матимемо таку. 

Собор згуртує, та не всіх

Об’єднання церков. Навіщо бити в «колокола», коли співають рідні дзвони?

Карикатура Олексія Кустовського

Ще позаминулого тижня деякі ЗМІ повідомили: Об’єднавчий собор церков, на якому задекларують створення єдиної Православної церкви в Україні, відбудеться 22 листопада. Щоправда, архієпископ та речник УПЦ КП Євстратій Зоря наголосив на своїй сторінці у Фейсбук, що дату Собору назвуть офіційно: «Так само, як проект Томосу був давно підготовлений – але документом він стане лише після офіційного ухвалення і поширення». А за кілька днів він написав, що поширена в мережі інформація про 22 число – неправдива.

Утім, те, що питання надання автокефалії Українській церкві виходить на фінішну пряму, ні в кого не викликає сумнівів. Минулого тижня Вселенський Патріарх Варфоломій звернувся до українського народу напередодні 85-х роковин Голодомору. Заодно він підтвердив своє рішення про автокефалію. А невдовзі прес-служба Вселенського патріархату повідомила, що Об’єднавчий Собор українських православних церков відбудеться в грудні. Точну дату назвуть на засіданні Синоду в кінці листопада.

Об’єднатися запропоновано УПЦ КП, УАПЦ і УПЦ МП. Остання церква від пропозиції відмовилася. Таке рішення ухвалено 13 листопада на Соборі єпископів УПЦ МП в Києво-Печерській лаврі. Ця Церква пішла далі, припинивши євхаристійне спілкування із Константинопольським патріархатом. І вже дрібницею здається те, що архієреї МП (за виключенням кількох) не прибули на зустріч із Петром Порошенком в Українському домі. Вони пояснили, що не проти зустрічі з президентом, але на церковній території, у Лаврі.

«Із точки зору канонічного права, усі єпископи України мали б приєднатися до Cобору, визнаючи право Вселенського патріархату ініціювати такий Собор, – наголосив Opinion Юрій Чорноморець, професор, доктор філософських наук, релігієзнавець. – Ті, хто не приходять на Cобор, із погляду Вселенської патріархії, не вважатимуться українськими єпископами, і тому їхнє служіння на території України буде антиканонічним, розкольницьким».

Попри відмову брати участь у Соборі, позицію УПЦ МП не можна вважати монолітною. Деякі її представники стоять на проукраїнських позиціях, зокрема, митрополит Вінницький і Барський Симеон та митрополит Черкаський і Канівський Софроній. А екс-голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ МП Георгій Коваленко ще кілька років тому заявив, що не пов’язує себе з Московським патріархатом. Щоправда, пан Георгій повідомив Opinion, що жодної участі в підготовці до Собору не бере та не переймається його результатами. Однак зауважив, що це важлива подія, і він розглядає її лише як початок соборного процесу.

«У квітні під зверненням до Вселенського патріархату про дарування Томоса підписалися понад 40 архієреїв УПЦ КП, 15 – єпископів УАПЦ, і 10 – від УПЦ МП, – розповів Opinion Ярослав Коцюба, асоційований експерт із питань релігій Інституту світової політики. – На архієреїв МП чиниться неймовірний тиск із Москви. Але, зі слів єпископів, які визначилися у своїй позиції, відомо: тих, хто підтримує автокефалію, уже значно більше, ніж 10. Їх утримують страх і перестороги. Проте, імовірно, що на їхню присутність на Соборі можна розраховувати. Принаймні, називають таких десь ще 20 єпископів».

Так хто насправді канонічний?

«В усіх робочих документах фігурує назва “Православна церква в Україні”, але, як вона буде називатися, вирішать на Об’єднавчому соборі, – зазначив Ярослав Коцюба. – Розглядається варіант “Українська православна церква”, що було б доцільніше, оскільки вона повніше декларує національний зміст».

Собор матиме організаційне покликання, а про стратегію будівництва Церкви йтиметься пізніше. За словами Людмили Филипович, релігієзнавиці Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України, має бути затверджений Статут об’єднаної церкви.

«Про назву дискусії тривають, – запевнила Opinion пані Людмила. – Очільника мають обрати. Питання в тому: у якому званні (титулі) – від архієпископа до патріарха. Дата отримання Томоса залежить від дати проведення українського Собору і константинопольського Синоду».

У романі Булгакова «Майстер і Маргарита» управдом Іван Никанорович Босой допитувався в Коров’єва, чи офіційна та особа, бо неофіційним перебувати в квартирі № 50 – заборонено. Коров’єв напівжартома відповів, що все це непевно, бо сьогодні ти офіційна особа, а завтра неофіційна, а буває, що й навпаки. Це нагадує ситуацію з українськими церквами. Тривалий час апологети УПЦ МП наголошували на канонічності своєї Церкви й неканонічності УПЦ КП та УАПЦ. Питання для них було принциповим. Але ситуація змінилася «до навпаки», ніби одним помахом руки перевернули пісковий годинник. Канонічність МП опинилася під сумнівом, а ті, хто ще вчора вважалися неканонічними, стануть канонічними в об’єднаній церкві.

Об’єднання церков. Навіщо бити в «колокола», коли співають рідні дзвони?

Карикатура Олексія Кустовського

«Заява про розірвання відносин УПЦ (МП – прим. ред.) із Константинополем не має жодної сили, бо УПЦ не є суб’єктом міжправославних міжнародних відносин, – пояснила Людмила Филипович. – За них все зробила РПЦ, тому можна було й не напружуватися».

«УПЦ МП із канонічної точки зору не існувало ніколи, бо для Константинополя це була не церква, а об’єднання місцевих єпископів, – запевнив Opinion нардеп Віктор Єленський, голова підкомітету з питань державної політики у сфері свободи совісті та релігійних організацій Комітету ВРУ з питань культури та духовності. — Для Константинополя й багатьох інших церков це частина російської церкви. По-перше, із греками сперечатися щодо канонів безперспективно, бо вони їх писали. По-друге, МП не визнає права Константинополя, прописаного в канонах, зокрема в правилах четвертого Вселенського собору 451 року, де сказано: Константинополь другий по честі; йому надаються такі ж права, як і Риму. І чітко прописано, що Константинополь має право верховної апеляції».

Під бій кремлівських курантів

Різкої реакції Москви нечутно, хоча в жовтні, на засіданні Ради безпеки РФ, президент Путін, не соромлячись, що йдеться про втручання у внутрішні справи іншої держави, дав зрозуміти: Росія гарантуватиме безпеку своїх митропролитів в Україні. Тоді народний депутат України Дмитро Тимчук заявив, що Кремль готує групи спецназу для розміщення в храмах УПЦ МП. До того ж, слова Путіна зривають маскувальну ширму з УПЦ МП, що позиціонує себе самостійною церквою, непідвладною РПЦ і Кремлю.

«Путін практично ще не висловився із цього приводу, – повідомив Opinion Олександр Морозов, російський політолог, науковий співробітник Карлового університету (Прага). – Очевидно, Кремль очікує конфліктів на приходах, навколо лавр і відомих храмів. Не можна забувати, що Глазьєв, Малофєєв, Затулін і низка інших російських діячів і в 2014 році розраховували дестабілізувати схід України, зокрема спираючись на зв’язки в православному середовищі. Ці зв’язки нікуди не поділися за чотири роки. “Глазьєвці” публічно неодноразово заявляли, що потрібен реванш за “невдачу” 2014 року (створення держави Новоросія – прим. ред. ). У Кремля завдяки їм зберігаються великі можливості впливати на ситуацію. Він не може захищати храми УПЦ МП за допомогою “зелених чоловічків” – це очевидно. Але використовувати ситуацію для дестабілізації може».

«Немає жодного сумніву, що російські спецслужби скористаються церковним питанням із деструктивних міркувань, – розповів Opinion політолог Михайло Басараб. – По-перше, для Кремля важливо за будь-що зберегти московську церкву в Україні як інструмент “м’якої сили” та гуманітарної агресії. По-друге, створення Української помісної православної церкви – гарний привід для інспірування диверсій і конфронтації, чудова нагода воювати з нами за нашими спинами. Росіяни намагатимуться повною мірою розіграти цю карту. Це іспит на спроможність наших спецслужб і правоохоронців».

А ось Ярослав Коцюба вважає, що жодні провокації вже не матимуть ні сенсу, ні ефекту, бо це все одно, що голіруч зупиняти швидкісний потяг. Усі ж заяви очільників УПЦ МП спрямовані лише на власну аудиторію. Їхня мета – уповільнити перехід парафій під омофор новоствореної автокефальної церкви.

Чимало спекуляцій, зокрема збоку Кремля, щодо майбутнього церковного майна, монастирів, храмів, лавр (усі три лаври в Україні в підпорядкуванні УПЦ МП). За українським законодавством, кожна релігійна організація є юридичною особою, але вся церква такою не є. І питання окремого храму має вирішувати конкретна громада.

«Донедавна можна було сказати, що майно залишатиметься виключно за громадами, і перехід громади означатиме перехід відповідного майна, – пояснив Юрій Чорноморець. – Однак, УПЦ МП ставить себе поза канонічним полем українського православ’я, рішеннями Собору (13 листопада – прим. ред.). Держава може врахувати досвід Болгарії й ухвалити новий закон, згідно з яким буде визнана одна православна юрисдикція, і їй як єдиній юридичній особі будуть передані права на користування всіма наявними храмами. Внесення відповідних законодавчих норм є повагою до канонічного права православної церкви, згідно з яким помісна церква на території національної держави має бути одна. У Болгарії прийняття відповідного акту стимулювало процеси об’єднання. І не з першої, але з другої спроби, фактично всі православні єпископи та священики приєдналися до канонічної юрисдикції. У нашому випадку такою канонічною церквою буде та юрисдикція, що конституюється на Об’єднавчому соборі».

Закон один для всіх

Яких ще змін у законодавстві вимагає створення нової церкви? Що буде зі статусом УПЦ МП, чи буде вона позиціонуватися як представник іноземної церкви?

«У нас достатня законодавча база, щоби забезпечити всім свободу совісті, – зазначив Віктор Єленський. – Але щодо цього об’єднання, то ще в лютому 2016 року зареєстровано законопроект № 4128, котрий уточнює, як громада може змінити юрисдикцію. Цей документ був би на часі. Він у руслі Конституції України й міжнародного розуміння свободи совісті. У нас немає таких інститутів як представництво іноземних церков. Усі релігійні організації рівні перед законом. Єдине, парламентарії наполягають на ухваленні закону про те, щоби церкви, які знаходяться на території країни-агресора, відтворювали назву тієї церкви, до якої вони входять повністю. Є такий законопроект № 5309».

На переконання Людмили Филипович, знадобляться лише зміни, що підтвердять принципи свободи совісті та віросповідання, утвердять ще більшу свободу для вірян і невірян: жодних переслідувань за релігійною ознакою, примушень, образ державної церкви, партнерські державно-церковні й толерантні міжконфесійні відносини.

Об’єднання церков. Навіщо бити в «колокола», коли співають рідні дзвони?

Карикатура Олексія Кустовського

Майбутнє ж УПЦ МП Олександр Морозов бачить таким: «Конфлікт Москви з Константинополем на десятиліття. Але життя триватиме: помісні церкви визнають Помісну українську, будуть поминати під час богослужінь. А в Москві не будуть. Скоріш за все, це призведе до радикалізації приходів митрополита Онуфрія. Але в результаті, в Україні замість трьох православних юрисдикцій пострадянського періоду утвориться дві, при цьому найбільш освічена та по-європейськи орієнтована частина священства й мирян підуть до Помісної церкви. А далі все буде вирішуватися вже після відходу Путіна зі сцени».

Тримаймося!

Opinion поцікавився у відомих українців, як нам долати труднощі, що виникатимуть у процесі об’єднання православних церков у єдину?

Об’єднання церков. Навіщо бити в «колокола», коли співають рідні дзвони?Юрій Пероганич, генеральний директор Асоціації підприємств інформаційних технологій України:

«Треба буде скласти й оновлювати перелік труднощів. Деякі видно вже нині; деякі, можливо, будуть виникати в процесі об’єднання. Далі має бути складений план подолання кожної проблеми. Можливо, на загальнодержавному та місцевому рівнях варто утворити тимчасові комітети за участю всіх зацікавлених сторін для розгляду проблем, що виникатимуть».

Об’єднання церков. Навіщо бити в «колокола», коли співають рідні дзвони?Роксана Харчук, старший науковий співробітник відділу шевченкознавства Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України:

«Під час російсько-української війни миритися в Україні з Московською церквою (МЦ), що була й залишається рупором російської влади: царя, вождя, Кремля, особисто Путіна – вже неможливо. Ситуація, коли священик, знаючи про те, хто розпочав війну на Донбасі, відмовляється відспівувати загиблого на фронті українського солдата на тій підставі, що він начебто убивав братів, вичерпно характеризує і церкву, і її служителів. Українці розуміють, що МЦ їм не тільки чужа, а й ворожа. Бачать, що церква, у якій панує нетерпимість й обрядовірство, у якій відсутня любов до ближнього й співчуття до тих, хто його потребує – взагалі має мало спільного з християнством. Так і хочеться повторити за Шевченком: “За кого ж Ти розіп’явся, Христе, Сине Божий?”. Церква ж без вірян не може існувати. Думаю, МЦ в Україні після отримання автокефалії спершу чекає розкол, а згодом згасання».

Об’єднання церков. Навіщо бити в «колокола», коли співають рідні дзвони?Олексій Кустовський, художник:

«Не потрібно долати труднощі – треба бути просто українцями. Я не знаю, чи я віруюча людина, богопокірна. Сатира й гумор, мабуть, не дуже пасують церкві. Чи навпаки. Представники УПЦ МЦ мають усвідомити: в Україні має право на існування тільки Українська православна церква!»

Об’єднання церков. Навіщо бити в «колокола», коли співають рідні дзвони?Тарас Чухліб, директор Інституту козацтва імені Степана Бандери:

«Насамперед, необхідна виважена й послідовна державна політика. Окрім того, важливе опертя як на світовий досвід досягнення автокефалії, так і на історичні традиції. Відомо ж бо, що ще в 1710 році в Конституції гетьмана Пилипа Орлика одним із найголовніших пунктів була стаття про єдину помісну апостольську церкву в Україні. Тому, на мою думку, потрібно всього лише відновити дію Конституції Пилипа Орлика на сучасному етапі».

Текст: Віктор Цвіліховський

Залишити коментар