Четвер, 13 грудня

Дивна й кривава історія містера Міллера

Одразу попереджаю: цей фільм може спантеличити багатьох. Надто вразливих глядачів – навалою кривавих сцен. Шанувальників арт-хаузної естетики – ретельним дотриманням усіх канонів фільмів жахів. Поціновувачів фільмів жахів – якраз надмірним естетизмом, дивними моментами в сюжеті, які перетворюють звичний карнавал насильства на щось інакше.

Тим не менш, кінокритики сайту Metacritic поставили стрічці оцінку 82 / 100, а на відомому «Гнилі помідори» – 94 % позитивних відгуків (122 / 130). Публіка в суворих і скептичних Каннах влаштувала картині п’ятихвилинну овацію.

Чому?

Почнемо спочатку.

Дивна й кривава історія містера Міллера

Кадр із фільму «Менді»

Дроворуб Ред Міллер (Ніколас Кейдж) і його кохана, художниця Менді Блум (Андреа Райзборо), ведуть спокійне життя на північному заході США влітку 1983 року. Їх будинок знаходиться в затишному лісі на березі озерця. І нікого навколо. Майже нікого. Бо одного дня їхню ідилію руйнують нові сусіди – секта навіжених фанатиків. Менді потрапила на очі главі цього культу на ім’я Єремія (Лайнас Роуч). На його доручення банда чудовиськ на мотоциклах, істинних ангелів пекла, викрадає дівчину, аби вона стала новою наложницею хтивого месії. Менді не піддається, й тоді її спалюють на очах у Реда, якого чомусь при цьому лишають у живих. І ось тоді він, зранений і закривавлений, виривається на свободу й починає мститися.

Дивна й кривава історія містера Міллера

Кадр із фільму «Менді»

Режисером проекту став Панос Косматос, в активі якого є лише одна робота трилер «По той бік чорної веселки» (2010). Панос – син Джорджа Пана Косматоса, що прославився нехитрим, але гучним кіном на кшталт «Рембо-2» (1985) і «Кобра» (1986). До речі, в одному епізоді в «Менді» з’являється арбалет – знаменита зброя Рембо. Але, на відміну від дитинних бойовиків Косматоса-старшого, у «Менді» справа далеко не тільки в сюжеті.

Власне, вже початок фільму – несподівано мінорний, із прольотом над віковічними лісами під Starless  меланхолічну пісню британських класиків арт-року King Crimson. Як сказано вище, очікуваний кривавий атракціон нам покажуть. Але важливіша тут атмосфера. Важливим є небо, залите химерними червоними хмарами. Важливі контрасти світла й тіні, галюциногенна насиченість кадру, створена оператором Бенджаміном Лоебом. Важливий божевільний вигляд демонів-мотоциклістів. А також блискуче перевтілення Лайнаса Роуча в самозакоханого й жалюгідного Єремію. Ще більш блискуча робота Кейджа: роль Міллера, з повним правом, всіма критиками названа його найкращою за багато років; цей герой водночас вразливий, страшний, зворушливий і кумедний – усі ці контрасти Кейдж поєднав без видимих зусиль. Музика Йохана Йохансона – оманливо легкі електронні пасажі, які насправді ще додають загальної дивності. Практично по всіх компонентах це майстерна, штучна робота.

Дивна й кривава історія містера Міллера

Кадр із фільму «Менді»

Міллер мститься за Менді, жодного разу не повторюючись у засобах і способах. Цей, місцями доволі іронічний парад штампів жанру хоррору, насправді складає додаткову, цікавішу реальність: по суті, ми дивимося чужий сон про кіно жахів; сон, із якого виходу немає ні для кого, у тому числі для протагоніста. Тож невідомо, чи все це було насправді чи наснилося бідному лісорубу: ми разом стаємо співучасниками дивовижної та жорстокої історії, отримуючи, тим не менш, свою частку торжества справедливості.

Саме тому, навіть знаючи, чим усе закінчилося, ви можете захотіти подивитися це кіно ще раз. Бо підглядати чужі сновидіння – страх як захопливо.

Дмитро Десятерик, «День» – спеціально для opinionua.com

Залишити коментар