Понеділок, 10 грудня

Хто кращий: жертва нацизму чи жертва сталінізму? Дивне, ба більше, обурливе питання, чи не так? Але часто промови політиків зводяться саме до «війни мертвих». Тим часом у братерських могилах давно змішалися кістки жертв та катів, людей різних національностей і поглядів. Український митець Микита Кадан вирішив наново подивитися на «Волинську трагедію», яка 75 років тому стала чи не першою ластівкою сучасних fake news та «гібридної війни». Opinion поспілкувався з художником та з’ясував, чому українці досі живуть оманою історичних привидів минулого. 

Художник Микита Кадан: "Майданів буде багато, але на якому з них ми втратимо схильність до імітації?"

Микита Кадан – український художник. У 2015 році представляв Україну на бієнале у Венеції. Його роботи знаходяться в колекціях музеїв Мюнхена, Антверпена, Відня, Дрездена тощо. У своїх роботах художник звертається до інсталяції, графіки, живопису, настінного малюнку. Співпрацює в міждисциплінарних проектах із архітекторами, правозахисниками та соціологами.

В Одесі він представив свій проект «(не)означені» – рефлексії про етнічні чистки й інші акти насильства в 30-40-ві роки минулого століття. На виставці знаходяться візуальні роботи Микити Кадана та тексти дослідників історії.

Художник Микита Кадан: "Майданів буде багато, але на якому з них ми втратимо схильність до імітації?"

Картина Микити Кадана

Чимало ваших робіт присвячені радянській епосі, але останнім часом ви працювали над темою війни на Сході. Що повернуло вас знов до тих часів, тим паче, до найтемніших часів радянської історії?

Те, чим я зараз займаюся, можна назвати мистецтвом воєнного часу. І роботи стосувалися як Майдану, так і Криму й Донбасу. Але окрім актуальних подій, на які ми маємо швидко реагувати, нам важливо розуміти загальну логіку того, що відбувається зараз. Як події розвиваються в часі, як теперішні конфлікти беруть енергію з конфліктів минулого, беруть від тих часів виправдання новим злочинам. Саме по собі швидке реагування зіштовхується з тим, що художник недостатньо проінформований, як і будь-який громадянин, який стає не тільки свідком історії, але й суб’єктом – діючою особою. Будь-яка людина не має достатньо інформації про сьогоднішні конфлікти, що продукують багато фейків, маніпуляцій, пропаганди.

Художник Микита Кадан: "Майданів буде багато, але на якому з них ми втратимо схильність до імітації?"

Довелося чимало часу провести в архівах?

Я взяв дуже відомі фотографії Львівського погрому, навколо яких досі дискутують не лише історики, але й користувачі соцмереж. Не треба шукати в архівах, аби їх знайти. Тобто ті фотографії жертв 40-х років, які вказані в одних джерелах як польські жертви в українців, а в інших – як українські жертви поляків, – це попередники сучасних fake news. І коли сьогоднішні політичні конфлікти загострилися максимально, коли українські та пострадянські проблеми відкрилися у формі війни – подивитися на ці процеси крізь історичну оптику видалося для мене вкрай важливим. Без неї моя дезорієнтація стала б абсолютною.

Художник Микита Кадан: "Майданів буде багато, але на якому з них ми втратимо схильність до імітації?"

Картина Микити Кадана

Чи можна зберегти неупередженість, працюючи з таким матеріалом?

Свої відчуття нікуди не подінеш. Окрім цього, є моя власна політична заангажованість. Серед діючих осіб тієї епохи є різні політичні сили, які заслуговують на різну оцінку. Коли я ставлю разом жертв нацизму, жертв сталінізму, українського чи польського націоналізму – це не означає, що я ототожнюю ці сили між собою. Я не ставлю поруч за масштабом злочини Третього рейху та Армії Крайової. Хоча, так чи інакше, я – заангажований; у мене є свої політичні погляди та думки: де знаходяться ініціатори бійні, а де ті, хто вимушені реагувати й чинити супротив, переходячи також до злочинів.

Художник Микита Кадан: "Майданів буде багато, але на якому з них ми втратимо схильність до імітації?"

Фотографії катувань викликають природнє почуття страху.

Звісно, нікуди не прибереш жах перед сценами жорстокості, але й у такі моменти в мене проявляється певний професійний цинізм, «хірургічний погляд». А відчуття певного guilty pleasure виникає в кожного, хто працює над цим. Але важливо рефлексувати та усвідомлювати, чому виник цей інтерес, та куди він веде тебе.

Художник Микита Кадан: "Майданів буде багато, але на якому з них ми втратимо схильність до імітації?"

Картина Микити Кадана

Але чимало політиків і з польського, і з українського боку, навпаки, намагаються не торкатися цього конфлікту: мовляв, «забути й рухатися далі».

Навіть ті політики, які притримуються помірних, ліберально-центристських поглядів, розуміють, що без визнання історичних злочинів ні про яке примирення не може бути й мови. Але зараз є чимало крайньо правих політиків, які декларують, що «наші мертві кращі за ваших мертвих». Повне забуття можуть пропонувати лише політично сліпі люди, або ті, хто підіграє злочинцям, хто отримав свою вигоду від злочинів. Таке було в Іспанії після смерті Франциско Франко. Саме його послідовники та ті, хто отримав максимальні вигоди від його режиму, пропонували «забути старі конфлікти й рухатися далі».

Художник Микита Кадан: "Майданів буде багато, але на якому з них ми втратимо схильність до імітації?"

А як ви ставитеся до нинішньої декомунізації?

Я вважаю, що необхідно взагалі завершити цю епоху монументальної комеморації, прославлення будь-яких героїв, принаймні у форумі патетичної фігуративної скульптури. Досить ставити на кожному розі бронзових козаків, як до цього ставили червоноармійців. А тих, що вже є, треба виставляти в музеях ідеологій чи музеях пропаганди – але, парадоксальним чином, на тих самих місцях, де вони стояли раніше. Тобто змінитися має не місцезнаходження, а артикуляція. Хай стоять із відповідними інформаційними табличками про контекст зведення цього монументу – щоб люди вийшли з-під їхнього гіпнозу, дивилися на них холодним поглядом та робили свої висновки. Зрештою, чому «пам’ятники слави» важливіше за «пам’ятники ганьби»? Така зміна оптики створить більш дорослий погляд на історію, аніж сучасна «декомунізація», яка знову розігріває місце ідеології. На мій погляд, молодики з «Нацкорпусу», які валять радянські монументи – тотожні комсомольцям, які виголошували пафосні промови на відкритті цих пам’ятників півстоліття тому.

Художник Микита Кадан: "Майданів буде багато, але на якому з них ми втратимо схильність до імітації?"

Картина Микити Кадана

Дерадянізація, правильно?

Так, це звільнення від бюрократизовано-патерналістської влади та ідеологічної монополії в суспільстві. Це стосується техніки управління та ролі ідеології у цій техніці. Але є і проблеми нового типу: капіталістичні механізми за бюрократичним фасадом підтримують фальшиву демократію та «вибори без вибору» – ті, які прийшли на місце радянських «не-виборів». За допомогою ідеологічних замилювань та колективних афектів пануючі клани ніби підтримують суспільство у стані постійної лихоманки. Ніби нам конче треба терміново вибрати ось цього мерзотника, бо якщо не він, то прийде ще гірший. Ми можемо презирливо ставитися до політиків, навіть до тих, кого обрали самі, але досі думаємо, що якби не вони – то ціла соціальна конструкція завалилася. Це і є «вибори без вибору».

Художник Микита Кадан: "Майданів буде багато, але на якому з них ми втратимо схильність до імітації?"

Що тоді робити?

Розвивати «політику істини». З одного боку, на Україну напала інша країна, і це робить багато речей доволі однозначними. Але з іншого – важливо не впадати в «націоналістичний афект», так ніби в час війни без цього не можна.

Художник Микита Кадан: "Майданів буде багато, але на якому з них ми втратимо схильність до імітації?"

Картина Микити Кадана

Важко втриматися, адже нині в Україні з’являється нова сучасна міфологія зі своїми героями та ворогами.

Треба розвивати холодний критичний погляд, а також пам’ятати те, що люди – матеріально однорідні, й кістки у всіх тріщать однаково. Історія подібна на розстрільну яму, яку використовували різні кати, й у якій шар за шаром лежать різні жертви. Зрештою, їхні залишки перемішаються. І способи написання історії мають враховувати можливість такої невизначеності.

Художник Микита Кадан: "Майданів буде багато, але на якому з них ми втратимо схильність до імітації?"

Сучасна українська політика у сфері історії та культури дозволяє це зробити?

До Майдану 2013-2014 років було постійне відчуття, що у сфері культури робиться косметичний ремонт, коли вся будівля – в аварійному стані. Під час Майдану почало здаватися, що ситуація змінюється. Коли з головної площі виносять мертвих – усе, вже не можна імітувати демократію, політику, культуру. Треба жити реальним життям. Але ні. Дуже скоро Будинок профспілок, що горів, був затягнутий веселеньким банером з полем, лелеками та патріотичними закликами. Почалося нове надування ідеологічних пузирів. Здається, що Майдани тут мають відбуватися знов і знов, суспільство переходитиме з одного в інший, як з класу в клас у школі. Будуть Майдани радикально праві та ксенофобні. Будуть ліберальні та проєвропейські. Будуть ліві, із соціальними вимогами. Коли-небудь, може, буде й анархістський.

Майданів буде багато, але на якому з них ми втратимо потяг до імітації – я не знаю. Але в якийсь момент політична практика та ідеологічні декорації стануть несумісними. Культурна політика в цьому є лакмусовим папірцем. Момент, коли ідеологічна декорація стає непотрібною – це момент фундаментального перетворення суспільства.

Художник Микита Кадан: "Майданів буде багато, але на якому з них ми втратимо схильність до імітації?"

Картина Микити Кадана

Мабуть, тому так багато активістів та так мало акціонізму як мистецтва?

Активізму багато, бо в суспільстві йде інтенсивний процес перетворення. І активізм може використовувати акціоністські техніки, і в нехудожньому полі. Але акціонізм не є монопольною мовою протесту: ні в мистецтві, ні поза ним. А межа між цими територіями тут є дуже ефемерною. Тут не так важливо, що Павленський (російський акціоніст, нині перебуває у Франції – прим. ред.) ідентифікує себе як художник, а The Yes Men (дует активістів Жака Сервіна та Ігоря Вамоса, що роблять провокаційні акції – прим. ред.) кажуть, що вони не художники.

В Україні є ті, хто робить видовищні жести – у сфері нехудожній. FEMEN були групою для передвиборчих провокацій, а зараз це мережевий рух, документація дій якого показується також і на художніх виставках. Головне для них – створити резонанс у суспільстві. Акціонізм – це дуже гучна річ. І він може бути як інструментом мистецтва, так і виключно позахудожньою практикою. Але є і тип мистецтва, пов’язаний із дослідженням суспільних процесів, який потребує лабораторної та тихої роботи.

Художник Микита Кадан: "Майданів буде багато, але на якому з них ми втратимо схильність до імітації?"

Іноді здається, що європейцям наші рефлексії більш цікаві, аніж нам самим.

Низка українських художників різних епох присутня в європейському культурному житті. Але коли українські інституції роблять «представницькі» виставки, вони найчастіше все заливають ультрапатріотичною патокою та намагаються відповідати тим очікуванням уявних європейців, які наші чиновники самі собі вигадали. Після Майдану була ціла хвиля українських виставок за кордоном. І там не було рефлексій – лише возвеличення подій. І закономірно, що це не створило якогось системного інтересу до України. Пояснення, прояснення суспільних процесів є важливішим, ніж демонстрація, що ти на «правильному» боці. Дайте аудиторії розібратися самостійно, сприймати мистецтво активно, дієво, виявляти власну суб’єктність. Це цікавіше.

Художник Микита Кадан: "Майданів буде багато, але на якому з них ми втратимо схильність до імітації?"

Розмовляв Костянтин Руль

Фото: Саша Населенко

Ознайомитися з роботами художника Микити Кадана можна на сайті nikitakadan.com

Залишити коментар