Вівторок, 11 грудня

Тоді, не таких вже й далеких 85 років тому, пшеничні колоски могли стати реальним шансом на порятунок та можливістю вижити. Страшна трагедія обернула реальність таким чином, що тепер ми, маючи, здавалося б, вдосталь необхідного, знову звертаємося до колосків пшениці. Цього разу – вже в ролі символу, аби вшанувати пам’ять загиблих у 1932-33 роках.

Сотні історій про бабусь та дідусів, дописи із закликами не забути про, здається, одну з найважливіших хвилин року, та емоційний ступор після усвідомлення того, що насправді відбувалось у ті часи – про страшну та болючу трагедію українці заговорили із самого ранку, а дехто – ще напередодні. За окремими підрахунками, на піку Голодомору кожної хвилини помирало близько 17 українців. 1020 осіб на годину, близько 25 тис. на добу. Математика, виявляється, буває надзвичайно жорстокою.

Учора, 24 листопада, по всій країні та поза її межами вшановували пам’ять жертв Голодомору. Всенаціональну хвилину мовчання, котра насправді вже стала маркером свідомості та пам’яті, розпочавши акцію біля Меморіалу жертв Голодомору, оголосив президент Петро Порошенко. За його словами, чимала кількість країн світу вже визнають Голодомор геноцидом українського народу, а ось відповідальність за все лежить на власне Росії як правонаступниці СРСР. Та й злочин не має терміну давності.

«Історична відповідальність за Голодомор лежить на РФ як правонаступниці СРСР, і той злочин не має терміну давності. Росія знову, як і сто років тому, розгорнула агресію проти України, щоб повернути її в імперію. У Кремлі знову ненавидять і бояться вільної європейської України. Але вони вже не зможуть повернути колесо історії в зворотному напрямку. Не буде більше ані Голодомору, ані Великого терору, ані русифікації», – підкреслив президент.

Виступ президента та хвилина мовчання – це, ясна річ, далеко не все, заради чого українці вчора збиралися біля Меморіалу. За попередніми підрахунками, аби вшанувати загиблих внаслідок трагедії, прийшли делегати з 50 країн, а після офіційної частини заходу люди продовжили нести квіти та колоски пшениці до Меморіалу пам’яті.

Фото з місця вшанування пам’яті – це не просто світлини з чергового формального заходу. У цьому випадку йдеться про знімки, котрі було б доцільно дивитися без жодного тексту. Їхня емоційність цілком може бути мовчазною, але при цьому – максимально промовистою. Кожна свічка, кожний колосок, кожна квітка та кожна людина, яка відклала свої справи заради вшанування пам’яті загиблих, – це документ сучасності, ілюстрація нашого вміння не втрачати важливого та фокусуватися на головному. Це, зрештою, просто показує наші пріоритети.

І навіть якщо о 16-й годині зі ста чи двох сотень автівок зупинилася лише одна, а серед сотні пішоходів про вшанування пам’яті пригадали кілька осіб – це вже маленька перемога. Допоки ми не розчиняємось у власному забутті та не дозволяємо пам’яті самостійно розставляти акценти та пріоритети – все ще є надія. Пам’ять – це явище глибоко філософське та метафоричне. Минуле – щось ще більше, здатне, здається, розчинити в собі будь-що. Втриматись на плаву в океані минулого – це перевірка, котру ми проходимо кожного дня.

«У 1932-33 роках в Україні не було жодних природних катаклізмів. Не було жодних трагічних обставин. Був лише скрупульозно виконаний у кремлівських кабінетах план, який приніс небачену людську трагедію на родючі українські землі. Нинішня так само всіляко вивертається, щоб стоптати пам’ять про жертв Голодомору. Ба більше, вона з новою силою кинулася шматувати українську душу на Донбасі та в Криму», – переконаний Петро Порошенко.

Геноцид українського народу – це свідома політика радянської влади, котра, попри всі намагання, так і не змогла придушити український дух. Вона на якийсь час послабила його та цинічно й жорстоко вбила мільйони населення. Але так і не змогла перемогти. Бо навіть одна свічка на кілька десятків вікон – це вже знак, символ того, що у нашій пам’яті лишається місце для важливого. І доки ми пам’ятаємо про минуле, у нас неможливо відібрати сучасне.

Текст: Дмитро Журавель

Фото: Іван Печений

Залишити коментар