Вівторок, 11 грудня

#яжемать

Чи помічали ви, як цивілізація в наш час поступово стала дитиноцентричною? Дитина стоїть у центрі сонцевороту; довкола неї обертаються інтереси мами й великі гроші іграшкового бізнесу. Батьківські чати в месенджерах – новітні трилери сьогодення. Ярмарок марнославства дорослих перейшов на дитячий майданчик.

Коли ми були маленькими й ходили до школи, отримати на горіхи від учительки означало дістати добавку ще й вдома. Батьки сварили за те, що посварили в школі. Нинішні мами часто єдиним фронтом воюють проти класної керівнички, математички й недолугої завучки.

Усі батьки вивчили все про дитячі травми, й страшенно бояться завдати їх своїй малечі, попросивши, приміром, помити за собою посуд.

Наука дошкільного розвитку та шкільна освіта давно перетворилися на індустрію, у якій що дорожчим є заклад, то розумнішою має стати дитина.

Вважається, що маленька людина не повинна мати ані хвилини вільного часу, мусить вчити іноземну мову, краще дві, займатися спортом і музикою, відвідувати логопеда чи психолога. «Не буде часу думати про дурниці».

Часом складається враження, що мами учнів із престижних шкіл та гімназій, які чатують на своїх дітей під дверима класу, ніде не працюють. Часто так і є. Основна самореалізація таких жінок – виграти неоголошене змагання з турботи про дитя. Головні цілі в житті – принести до школи найбільший букет, найкращу саморобку на працю, замовити найцікавішу екскурсію для класу, спекти найкрутіший торт на Масляну. Зниження успішності сина чи доньки сприймається як персональне фіаско та програш у Третій світовій.

Непомітно батьки сімейства, тати, відійшли на другий план. Нещодавно прочитала в інтернеті думку, що, мовляв, традиційність суспільства можна визначити, поставивши жінкам єдине запитання: «Хто важливіший: чоловік чи діти?». У консервативному, традиційному, патріархальному суспільстві жінки сказали б, що чоловік, − бо дітей багато; діти народжуються й вмирають, а чоловік один до самої смерті. Сучасні жінки, швидше за все, скажуть, що важливішими є діти. Чоловіків може бути скільки захочеш, а синочок один, прекрасна мамина бусинка.

На протилежному полюсі, але абсолютно закономірно, як наслідок із усього цього, випливають чайлд-фрі. Дякуємо, надивилися. Присвятити все життя цьому маленькому монстрові з вічно брудними рученятами й безпідставними істериками? Зректися кар’єри заради пелюшок? Зіпсувати фігуру, щоби що? Ми надто самодостатні, нам ваше батьківство не треба.

Дисбаланс системи, у який би бік не був перекіс, завжди призводить до пошкодження цілої конструкції. У нашому випадку – суспільної. Людство вже пережило добу багатодітності сімей, високої дитячої смертності й відповідного ставлення до дітей. Теперішнє царювання дитини в родині теж є, на мою думку, іншою крайністю.

Що я пропоную? Я пропоную розмовляти з дітьми. Розмовляти увесь час, крокуючи за ручку на прогулянці, чи вдома на кухні, поки готується обід. Я пропоную знаходити сили, аби відповідати на всі їхні нескінченні питання. Не сварити, а пояснювати. Не вмикати Youtube, а читати вголос книжки. Не вимагати лише найвищих оцінок і найбільших досягнень, а разом шукати талант і покликання.

Думаю, час усвідомити, що маніпуляції на батьківському інстинкті приносять щороку мільярди; що дитину можна навчити бути щасливою й без дорогих ґаджетів і наймодніших ляльок. Упевнена, необхідно дати дитині свободу самостійно відповідати за свої успіхи в школі – так, без контролю, нагадувань і покарань.

Переконана, турботу й любов не слід вимірювати статтями витрат у сімейному бюджеті.

Тетяна Монахова

Залишити коментар