Понеділок, 10 грудня

З 25 листопада по 10 грудня громадські та державні організації з понад 100 країн світу активізують свої зусилля заради об’єднувальної мети: збільшити розуміння та обізнаність про всі форми насильства, створити в конкретному регіоні або окремій державі соціальний простір, вільний від насильства. Щорічна акція «16 днів проти насильства» була ініційована Першим всесвітнім інститутом жіночого лідерства у 1991 році. Кілька років тому приєдналася до неї й Україна. Дати акції символічні: 25 листопада – Міжнародний день проти насильства щодо жінок, 10 грудня – Міжнародний день прав людини.

«Одним з основних індикаторів здорового суспільства є нульова толерантність до насильства, до будь-яких його проявів, вважає заступник представника UNFPA в Україні Павло Замостьян. Але важливо не тільки бути нетерпимими, а й активно проявляти свою позицію: говорити про те, що турбує, виставляти межі допустимої поведінки та звертатися за допомогою, коли вона потрібна. Тільки ці кроки разом допоможуть розірвати коло насильства і будувати здорові стосунки і родини. Система реагування на насильство в Україні потребує створення, розвитку і вдосконалення».

Насильство біч суспільства у будь-якій країні світу. Особливо жахливо, коли воно торкається сім’ї, ламає життя дітям, жінкам та чоловікам. За даними МВС, лише у 2017 році в українській поліції було зареєстровано 110 923 заяви за випадками домашнього насильства. Експерти вважають, що це лише 10-15 % від реальної кількості й насправді йдеться приблизно про мільйон випадків на рік. Перед тим як особа звернеться за допомогою, в середньому вона зазнає 7-10 випадків кривдження.

Тією чи іншою мірою з домашнім насильством у різний час стикаються близько 80 % жінок. «Не виносити сміття з дому» – добре знана українська приказка. Жінки не звертаються за допомогою, бо бояться розплати, розголосу або й просто не знають, куди звертатися. Ба більше, замовчуванню насильства в сім’ї сприяє також поширена думка, що це прийнятно.

За даними глобального звіту про насильство від UNICEF у 2017 році, в усьому світі майже 300 млн дітей у віці від двох до чотирьох років регулярно стають удома жертвами насильницького виховання (фізичні покарання та агресія) з боку батьків або піклувальників. В Україні, за різними даними, свідками або жертвами домашнього насильства стають від 1 до 3 млн дітей. Не тільки фізичного, а й психологічного. А психологічне насильство це перший крок до фізичного, саме тому важливо вчасно його зупинити, вважають психологи.

«Домашнє насильство – на жаль, величезна проблема всіх країн, говорить помічник голови Нацполіції Андрій Ткачов. Які б закони не були прийняті, велику роль відіграє те, що у багатьох людей до домашнього насильства – висока толерантність. Більшість звернень у поліцію про домашнє насильство надходить від жителів великих міст, обласних центрів. Набагато більш висока толерантність до цього явища у сільській місцевості та маленьких містах. Там часто “абсолютно нормальним” вважається, наприклад, напитися і побитися. На жаль, нерідко це призводить до летальних наслідків».

За даними національно-репрезентативного онлайн-опитування чоловіків і жінок віком 18-56 років, що проводилось у травні-червні 2018 року по всій території України, за виключенням Криму та непідконтрольних територій Донецької та Луганської областей, 45 % стикались із домашнім насильством у дитинстві, а 31 % у дорослому віці. Респонденти вважають, що наслідками пережитого в дитинстві насильства в подальшому житті будуть низька самооцінка (66 %), складність контролю емоцій (62 %), складність побудови стосунків у дорослому віці (59 %), відтворення насильницької поведінки у дорослому віці (57 %), затримка або проблеми фізичного і психічного розвитку (47 %), складнощі у спілкуванні з ровесниками (41 %).

Хоча 65 % респондентів вважають себе обізнаними у темі, під насильством вони переважно розуміють фізичні дії. 97 % однозначно уналежнюють до насильства побиття. При цьому 46 % чоловіків і 32 % жінок вважають, що у деяких випадках жертва домашнього насильства винна / провокує агресора сама. А 38 % чоловіків і 22 % жінок погоджуються із твердженням, що сторонні люди не повинні втручатися у стосунки інших людей, не знаючи всієї історії, навіть якщо спостерігають насильство.

Щоб змінити таке ставлення у суспільстві, минулого року було прийнято Закон про запобігання та протидію домашньому насильству. На повну силу він має запрацювати з 1 січня 2019 року. Зараз Мінсоцполітики готує близько 40 постанов, указів та розпоряджень для того, щоб усі механізми почали належним чином працювати. Паралельно впроваджуються нові інструменти.

Так, в Україні вже відкрито сім притулків для постраждалих від домашнього насильства і працюють 46 мобільних бригад, що мають стати елементом державної системи реагування на домашнє насильство.

Тема гендерно зумовленого насильства, зокрема домашнього, широка і складається з цілої низки проблемних питань. З боку людини, постраждалої від насильства, це суцільна життєва проблема. У стані розпачу така людина часто не знає, де їй шукати підтримки, як вирішити ситуацію для себе і для дітей, що робити далі. Інколи вона не має ані розуміння, ані сил щось змінити у власному житті. У таких випадках необхідна спеціалізована допомога професіоналів: кваліфікованих соціальних працівників, психологів. Мобільні бригади – це спеціальні групи, що складаються із психолога та соцпрацівника, які надають соціально-психологічну допомогу жертвам домашнього насильства, зокрема дітям, або приїжджають на виклик на місце, або надають допомогу у власному приміщенні, або переспрямовують жертву до потрібних фахівців чи компетентних органів.

Поради, що робити, якщо ви стали жертвою або свідком насильства, а також списки телефонів гарячих ліній і мобільних бригад соціально-психологічної допомоги, які діють сьогодні в різних містах України, можна знайти на сайтах bezpekavdoma.com і rozirvykolo.org/contacts.html.

На жаль, про роботу мобільних бригад соціально-психологічної допомоги знають поки що не так багато людей. 43 % українців вважають, що допомогти у разі домашнього насильства можуть правоохоронні органи, поліція. Однак кваліфікуватися як злочин домашнє насильство буде тільки з січня 2019 року. Поки що поліція не дуже розуміє, що робити в таких випадках, і не дуже охоче на них виїжджає. 

Рік тому Opinion вже писав про те, що МВС ініціювало пілотний проект «Поліцейська мережа протидії домашньому насильству» – «ПОЛІНА», який передбачає функціонування у населених пунктах мережі мобільних поліцейських груп, до яких входять працівники підрозділів превенції (дільничні та ювенальні офіцери) та патрульні. Мобільні групи мають реагувати на повідомлення про сімейні конфлікти, відповідно фіксувати виявлені факти насильства та процесуально супроводжувати їх розгляд.

На початку червня 2017-го пілот запрацював у Дарницькому районі Києва, у Малиновському районі Одеси і в Сєверодонецьку. 15 жовтня 2018 року Фонд ООН у галузі народонаселення спільно з МВС та Нацполіцією розпочав низку тренінгів для співробітників мобільних груп «ПОЛІНА» у Вінницькій, Запорізькій, Львівській, Миколаївській та Херсонській областях. Їхні учасники та учасниці отримують необхідні знання щодо поняття домашнього насильства, його психологічних аспектів, форм, причин та умов проявів, правових основ запобігання та протидії цьому явищу, а також питань взаємодії поліції з іншими державними та недержавними організаціями в системі надання комплексної допомоги постраждалим особам. В інтерактивній класній кімнаті поліцейські також практично відпрацьовують навички реагування на факти вчинення домашнього насильства на прикладі розроблених сценаріїв.

Крім того, поліцейські працюють із психологами. Їх вчать, як не втягнутися в конфлікт, не прийняти яку-небудь сторону, як визначити агресора і постраждалу сторону. Іноді на тлі спокійного зовні агресора потерпілий, перебуваючи в стресі, може виглядати невигідно. Тому поліцейський може допустити помилку, визначаючи, хто є хто. А відмінності в уявленнях поліцейських про домашнє насильство різняться навіть по регіонах.

«Відрізняється менталітет і те, приймає людина насильство чи ні, – говорить Андрій Ткачов. – Іноді деякі можуть, самі того не розуміючи, виправдовувати насильство. Важливо розуміти: немає ситуації, яка могла б виправдати насильство в сім’ї. Наше завдання – сформувати нульову толерантність до насильства у будь-якому його прояві».

Незабаром у поліцейських з’явиться нова функція – можливість видавати при виїзді на виклик з нагоди домашнього насильства терміновий заборонний припис. Головні зміни в тому, що, приїхавши на виклик, поліцейський повинен буде провести оцінку ризиків за спеціальною процедурою. Якщо ризик продовження насильства високий, то поліцейський зможе виписати терміновий заборонний припис терміном на 10 днів, вибравши окремо одне, два або всі три передбачувані приписом зобов’язання одночасно: залишити місце перебування потерпілої; заборона на вхід і перебування в місці проживання або перебування потерпілої і заборона будь-яким способом з нею контактувати. Виселяти власника квартири не завжди обов’язково: місце перебування може змінити постраждала, поїхавши в притулок, у свою квартиру або до родичів. Головне – перервати акт насильства і виграти час для того, щоб постраждала змогла розібратися, як їй діяти далі. Поліцейські підкажуть, куди можна звернутися за допомогою. Тепер за законом постраждала має право на безкоштовну консультацію і на безкоштовного державного адвоката.

Вся система повинна працювати чітко, ефективно та злагоджено. Потрібно активно працювати на реінтеграцію і реабілітацію, щоб потім конфліктні ситуації не виникали знову.

Новим законом передбачено також позов на обмежувальні приписи. Він буде вже більш довгостроковим: від 1 до 6 місяців із можливістю продовження ще на півроку. Можуть бути обрані обмеження в контакті, у спільному проживанні, у наближенні на певну відстань до постраждалої. В цей час суд направляє агресора на корекцію. Це спеціально розроблена програма для кривдників, яку вони зобов’язані пройти.

Важливо, що в цей час потерпіла теж проходить реабілітацію для тих, хто зіткнувся з насильством. Часто насильство починається з того, що агресор забороняє спілкуватися з рідними, друзями, забороняє працювати. Постраждала стає від нього залежною психологічно, а нерідко – і фінансово. Програми для постраждалих допомагають повернутися назад у соціум, поступово знайти роботу.

«Нетерпимість повинна бути щодо будь-якого виду насильства, і саме поліція повинна захищати права всіх без винятку громадян. Якщо поліцейські зможуть правильно реагувати на подібні випадки, то і люди з часом почнуть розуміти, що насильство в жодному разі не можна виправдовувати», – вважає Андрій Ткачов.

«Пам’ятаєте, як у казках нейтралізується дія якогось злого чарівника? – каже дитяча психологиня Світлана Ройз. – Його треба назвати на ім’я. Щойно ми називаємо щось на ім’я, воно перестає нами володіти. Є багато людей, які бояться почути діагноз. Але ж від цього захворювання не зникне. Зараз у нашого суспільства є такий діагноз: ми заражені вірусом агресії. І це стосується не тільки школи, а наших домівок, суспільства. І в цьому немає одного винного. Мені здається, що ми зараз маємо замінювати слово “провина” на “відповідальність”. Ми всі за це відповідальні».

Що робити, якщо ви стали свідком насильства над дитиною?

Алгоритм дій від патрульної поліцейської Одеської області Зої Мельник:

«1. Залежно від обставин: якщо можете припинити насильство – припиняєте. Можете знімати – знімаєте, в цей час телефонуйте (обов’язково) 102 (відеодокази зайвими не будуть, але пояснення свідків – це теж докази).

Пам’ятайте про особисту безпеку!

Пам’ятайте, що бійкою з насильником ви дитині не допоможете, а ще більше її травмуєте і переконаєте в тому, що хто сильніший, той і правий.

2. По приїзду поліції пишете заяву / пояснення, фотографуєте про всяк випадок або їдете в райвідділ та реєструєте заяву там, забираєте собі корінець із номером.

3. Якщо раптом поліція не приїхала – не соромтеся телефонувати ще раз і ще раз, вимагати командира роти і писати скаргу за фактом неналежного реагування.

Скаргу реєструвати обов’язково.

Не будьте байдужими! Можна скільки завгодно критикувати українське законодавство, Національну поліцію та інші органи, які мають захищати. Але критика не врятує дітей від насильства. А от наша допомога та небайдужість – так».

Текст: Ганна Дрозд

Залишити коментар