Понеділок, 10 грудня

Його родина жила в борг, а свої перші гроші він отримував від дідуся за добру поведінку. Він мріяв стати психіатром, дуже любив фантастику та довго не хотів займатися комерційною діяльністю. Про дитинство та молодість одного з найбагатших людей країни, власні принципи та переконання, гроші, бізнес, мистецтво та Україну – зі слів самого Віктора Пінчука в рубриці «Хто це…» на Opinion

Про дитинство, батьків та молодість

Родина завжди жила в борг: на відпустку, на квартиру. Здається, тільки коли я був у восьмому класі, ми переїхали в іншу квартиру, і на її купівлю батьки теж позичали. У мене з’явилася перша в житті кімната. І в цій кімнаті я навчався, закінчував школу, вступав до металургійного інституту. У тій же кімнаті потім написав дисертацію.

Перші свої гроші я… колекціонував. У нас із дідусем була домовленість, що він мені дає ювілейні рублі – металеві! – за добру поведінку. І він мене преміював, тобто матеріально мотивував.

Мені здавалося, я маю бути лікарем-психіатром. Я чомусь так і думав. І, до слова, цікаво: моя старша донька обрала спеціальність психолога, не радячись зі мною.

У медичному інституті в мене, слава Богу, не прийняли документи, хоча й закінчив школу з медаллю. Уже наступного дня я здав документи до металургійного інституту на спеціальність «обробка металу тиском», спеціалізація «виробництво труб».

Того дня, коли в мене не прийняли документи в медінститут, вони фактично дали мені можливість стати у майбутньому, як би це сказати… Ну, загалом, трубним промисловцем.

Я завжди прагнув заробляти. Наприклад, у студентські роки працював лаборантом на півставки, потім влаштувався сторожем на авторемонтному заводі. На ніч брав із собою підручники та робив курсові. Я там працював і отримував від цього задоволення. Мама, коли дізналась про це, була шокована. Вона подзвонила, сказала, аби я негайно йшов додому або… не з’являвся там взагалі. Я сказав: «Добре, я вдома не буду з’являтися». І поклав слухавку. Звісно, через кілька днів мама зрозуміла, що таким методом мене з цього шляху не збити.

Я в якомусь сенсі був дуже консервативним. Якщо я вчився на трубника, то і гроші свої я заробляв як трубник.

Я отримав освіту, в металургійний інститут пішов, дисертацію захистив. Почалася перебудова. Я не з родини керівників, або партійних, або комсомольських – ні. Актив мій – знання мої, я класно вчився. Напевно, у крові щось було підприємницьке.

У мене не було жодного капіталу, крім знань. Це і був мій стартовий капітал. А ті розмови про капітали «по блату», завдяки родинним стосункам та подібне – для мене це повна маячня. Я сам спочатку став мільйонером, а потім – мультимільйонером.

Мені доволі довго не хотілося займатись якоюсь комерційною діяльністю. Все ж я з родини інженерів, і мені були зрозумілі інжинірингова діяльність, впровадження наукових розробок на металургійних заводах… А мене підштовхували: «Ну, давай вже чимось торгувати». Мені це не подобалось, я цього не хотів… Мені це суперечило. Я відчував якийсь внутрішній конфлікт.

Хто такий Віктор Пінчук?

Про власні принципи та переконання

Моє моральне зобов’язання протягом всього життя, а можливо, і після – не менше половини того, що мені належить, я витрачу на те, що зветься філантропія.

Коли був розпад СРСР, усе змінювалося. Більшість збідніли і вважають, що це все несправедливо. Я згоден, але воно і не могло бути справедливо. Ну, не могли ж після розвалу CРCР всі залишитися однаково бідними або стати однаково багатими, так не буває.

Моєму поколінню надзвичайно пощастило брати участь у будівництві нової країни. Це – сексі, це – круто. Ми опинились у потрібному місці, в потрібний час, із потрібним багажем знань та зв’язків.

Рівних не буває. Стати мільярдером – навряд чи тут можуть бути рівні можливості. Але бути топ- або середнім класом, освіту дітям дати класну – тут мають бути рівні можливості.

Що не було можливостей – я з цим категорично, системно не згоден. Це ідея, прищеплена нам у Радянському Союзі, що всі рівні. Всі були рівні, але всі були рівні в бідності.

Думка про те, що у когось вийшло лише завдяки зв’язкам, – це одна з найбільш контрпродуктивних думок. А думка повинна бути інша: я здатен до цього, і в мене є всі можливості реалізуватися.

Можливо, я є впливовою людиною, але це влада впливу, а не вплив влади.

Я завжди вважав важливим бути незалежним та заробляти самостійно.

Обов’язкова якість кожного мільярдера – не бачити горизонту можливого. Бачу мету, не бачу перепон. Дуже важливо, коли цією енергетикою ти заряджаєш інших, тих, хто не вірить в успіх.

Я не вірю в революції. Я вважаю, що всі зміни повинні бути тільки еволюційними. Вважаю, що революції ніколи ніде не приносили жодної користі.

У медіа мене цікавить тільки бізнес, мене не цікавить політика. Звичайно, коли я починав, я наївно думав, що це буде інструмент впливу, захисту, але зараз мене це не цікавить. Я швидко пройшов цей шлях і зараз цікавить тільки бізнес.

Політикам потрібна влада. Мені ж потрібна свобода.

Я західна людина. Це моя головна мета. Я хочу жити в глобальному світі.

Діти повинні знати, що бути спадкоємцем не завжди означає бути щасливою людиною, часто навіть навпаки. Ти маєш прагнути зробити щось сам. Інакше це сильно розбещує, розхолоджує, не мотивує. Це неправильно.

Гени, порада, любов, освіта – а все інше діти можуть і повинні самі.

Я вважаю і вважав завжди, що немає нічого неможливого: потрібно просто поставити мету та йти до неї.

Можу сказати одне: я такий самий, як і ви. Я ж у молодості теж дивився на обкомівські «Волги» так само, як сьогоднішня молодь задивляється на круті автомобілі. Але це має викликати не депресію, а мотивацію. Не приреченість, а впевненість: я все можу, я досягну успіху, я обжену їх. Де тепер ті «Волги»? Ось там же будуть і ці тачки.

Хто такий Віктор Пінчук?

Про мистецтво

Батьки часто обговорювали театри, музику, художників… У нас, звісно, були книги. Книг вдома було багато. Я пам’ятаю, як батьки переживали, коли змушені були продати, здається, 16-томник Джона Голсуорсі. Я дуже любив фантастику.

Я познайомився в Америці з однією людиною, котра мала близькі стосунки з родиною українського художника Давида Бурлюка. Придбав багато робіт і привіз їх до України. Вже потім почав думати: можливо, потрібно десь це все виставити? Можливо, Україні це буде цікаво? Саме звідти пішла ідея про музей. Потім вона трансформувалась у Центр сучасного мистецтва.

Сучасне мистецтво є однією з найбільш потужних революційних сил. А наш обов’язок полягає в тому, щоб показати, що в ньому новаторське і що – суперечливе.

 Про гроші та бізнес

Не виключено, що мета бізнесмена у XXI столітті тільки в тому, щоб до певного етапу свого життя накопичити, скажімо, побільше, щоб потім почати витрачати. І ось тоді починається головний сенс. Тому що інакше потрібно поставити собі запитання: а для чого ти все це робиш?

Я пройшов певний шлях, щоб що? Я ж не можу більше їсти. Навпаки, менше потрібно. Ну, яка кількість має бути сорочок, годинників, піджаків? Обмежена, приблизно така ж сама, як у вас. Або машин – я взагалі не парюся з машинами. Що ще? Ну будинок, ну два, ну добре. Що далі, в чому сенс? Точно не в накопичуванні, це все безглуздо.

Можна сказати: так ось, у нього ж тесть президент (йдеться про екс-президента України Леоніда Кучму – прим. ред.) Але у мене до тестя-президента, коли я з ним познайомився, була вже компанія «Інтерпайп». Я до знайомства з Оленою був за нинішніми мірками мільярдером.

Витрачати – це великий фан. Витрачати ефективно та правильно – це непросто. І, можливо, тут варто мати не менш сильні менеджерські якості, менеджерську команду, аніж для заробляння грошей.

Мене більше цікавить збалансованість власного портфелю та його ефективність, аніж надувати щоки та говорити: «Ось тут я головний начальник».

Бізнес за визначенням сприяє розвитку демократії. Бізнес взагалі може ефективно розвиватися лише на умовах демократії, верховенства права, коли гарантується приватна власність.

Бізнесмени повинні взяти на себе частину обов’язків держави перед людьми, котрі потребують допомоги. Адже ми бачимо, що державі часто це просто не під силу.

Про Україну, НАТО, ЄС, війну з Росією та патріотизм

Україна повинна мати право обирати свій шлях, зберігати свою територіальну цілісність і будувати успішну країну.

Українське питання цілком може стати елементом великої геополітичної угоди поряд із сирійським конфліктом, російсько-американськими стосунками, боротьбою з тероризмом, проблемою біженців, долею Євросоюзу та Трансатлантичного партнерства тощо.

Найбільшою нашою помилкою було б вважати, що ми маємо гарантії успішного результату. Що ми можемо дозволити собі максималізм та безкомпромісність у всіх питаннях.

Хотів би я бачити сьогодні Україну членом ЄС? Однозначно – так. Але сьогодні більша частина членів Євросоюзу не тільки не хоче бачити Україну в ЄС, але й навіть не готова визначити для нас таку перспективу на майбутнє. Наголошуючи зараз на перспективі членства, ми тільки послаблюємо позиції наших друзів у Європейському Союзі. А водночас створюємо всередині нього чергову лінію розколу.

Хто такий Віктор Пінчук?

Зараз ми маємо будувати за європейськими принципами і відповідно до європейських стандартів власну сильну країну. Будівництво сьогодні такої України діаметрально розходиться з російськими мріями про нас як про failed state (державу-невдаху).

Чи хотів би я, аби сьогодні Україна вже була членом НАТО? Так. Хотів би. Але для більшості членів альянсу Україна в НАТО – це підвищення імовірності військового конфлікту з Росією із серйозними шансами переходу в Третю світову війну. До такого сценарію на Заході ніхто не готовий.

Крим та Донбас окуповані. Але це різні частини однієї великої проблеми – і рішення однієї не має заважати вирішенню іншої.

На Донбасі досі проливається кров. І це необхідно зупинити. Тут ми можемо піти на компроміс.

У базовому питанні приналежності Криму компромісів бути не може. Крим – український. Анексія – незаконна. Окупація – тимчасово. Тут – без компромісів. Все. Крапка.

Патріотизм – це готовність чесно сказати про свої погляди. Відкрито казати правду, нехай і непопулярну. Можливо, навіть помиляючись, адже правда – це не завжди істина. Але не треба боятись пропонувати ідеї, якщо вважаєш, що вони корисні для країни.

Текст: Дмитро Журавель

Матеріал був зібраний з-поміж чисельних інтерв’ю, виступів, промов та звернень героя публікації. 

Залишити коментар