Понеділок, 10 грудня

Київський музикант Олексій Сакевич завжди балансує між стихіями звуку. Будь то пост-рок групи Sleeping Bear або ембієнт його сольного проекту Endless Melancholy. Тихо, вкрадливо і не поспішаючи він робить свою важливу справу, щоб рости особистісно вглиб і не зупинятися. 9 листопада у Endless Melancholy (існує з 2011 року) вийшов черговий, шостий, альбом Fragments Of Scattered Whispers. У ньому осінь спаюється з реальністю й аналізує своє місце, щоб прижитися і бути доречною. І багато чого ще перемішано в ньому. Про творчість, життя, майбутнє і сьогодення ми і поговорили з музикантом.

Олексію, наскільки ти зараз переповнений музикою, наскільки вона тебе пронизує?

Як зазвичай і буває одразу після виходу нового альбому, всередині відчувається повний штиль та тиша – усе, що планувалося здійснити, було здійснено. Хочеться певний час пожити цим релізом, а далі вже думати про щось нове, коли настане потрібний момент.

Як часто сьогодні у навколишньому просторі ти відчуваєш дисгармонію?

На жаль, вловити хоч якісь гармонійні коливання сьогодні вдається вкрай рідко. «Навкруги одна дисгармонія» – складно втриматися від цитати зі старої пісні одного українського гурту, котра зараз як ніколи доречна.

Тебе хвилює поняття «недооціненість»?

Ні, не хвилює. Якщо докладати адекватних зусиль та працювати в потрібному напрямку, то рано чи пізно це обов’язково оцінять ті, хто мають. Якщо ж цього не трапляється, то або зусиль недостатньо, або напрямок хибний. Набагато частіше сьогодні я спостерігаю не недооціненість, а переоціненість – коли всезагальне схвалення формується не через докладені зусилля чи винятковий талант, а через якісь сторонні фактори. Але і це також не можна сказати, що хвилює мене – я взагалі не переймаюся подібними речами.

Як позначається на тобі як на авторові осінь?

Дуже хотілося б відповісти якось інакше, але, здається, ніяк. Помітив, що натхнення у мене – це якась така річ, яка ніяк не корелює із зовнішніми факторами. Воно саме по собі то з’являється, то зникає. Коли з’являється, намагаюся вхопити мить та якнайкраще її використати.

Твоя нова платівка Fragments Of Scattered Whispers слухається як пазл сьогодення. Як тобі це вдалося?

У цьому альбомі мені хотілося поєднати два своїх основних підходи до композиції – минулий та нинішній. Планував створити цілісне полотно, де прості та невибагливі клавішні мотиви перетікатимуть у щільні електронні звукові текстури – начебто надто різні елементи, але які працюватимуть як єдине ціле. Ключовим елементом у цьому альбомі, беззаперечно, є плівкове звучання. Річ у тім, що я не прихильник і ніколи ним не був стерильного цифрового саунду, тому постійно намагаюся залучити до обробки своїх записів якісь технології та процеси, які робитимуть їх шорсткими, неідеальними.

Тим, хто не готовий це чути та сприймати, альбом, мабуть, не сподобається. Мені імпонує ідея деградації звуку, що спостерігалося ще в моєму минулорічному релізі The Vacation.

Цього разу я вирішив попрацювати з одним музикантом, що зараз мешкає в Канаді. Його ім’я Krzysztof Sujata (я знав його за музичним проектом Valiska), і разом з ним ми щільно працювали над звучанням альбому – неодноразово писали його на плівку, використовували різні техніки та ефекти, і результатом я дуже задоволений.

Важливою частиною для мене є і естетична складова, тому до питання артворку я підходжу зазвичай якнайретельніше. Цього разу мені пощастило домовитися з відомим художником та колажистом Gregory Euclide (наприклад, його роботи прикрашають обкладинки релізів лейблу Erased Tapes та таких виконавців, як Lubomyr Melnyk, Bon Iver та багатьох інших) про використання однієї з його робіт як обкладинки мого альбому. Йому дуже сподобався матеріал, тому домовитися було нескладно. Артворк підійшов ідеально, таке враження, що він був створений під настрій цього альбому, хоча насправді ні.

Врешті, ще одна важлива складова для мене – це реліз на фізичних носіях, котрому я завжди відводжу важливу роль, оскільки сам є прихильником, коли музика, окрім звукового, має ще й матеріальне вираження. Альбом вийшов на лейблі Dronarivm – з його куратором Дмитром Талдикіним я спілкуюся ще із 2012 року, і можливість релізу обговорювалася вже досить давно, просто чекали слушного моменту та підходящого матеріалу. Разом ми пропрацювали усі моменти щодо фізичного видання, і таким чином світ побачили лімітовані тиражі компакт-дисків (150 копій) та вінілів (100 копій).

Що ти ненавидиш у сучасній Україні та що намагаєшся любити?

Мабуть, слово «ненавидіти» має занадто негативне забарвлення і характеризує ті відчуття, які я намагаюся у собі викорінювати, адже негативні емоції деструктивно впливають на особистість. Звісно, є речі, які мені не подобаються. Мені не подобається те, який впливає на людей війна – вони стали озлобленими та похмурими. Загалом, емоційний фон останніми роками настільки складний, що це накладає відбиток буквально на всіх навколо – від нього складно абстрагуватись, і це гнітить.

Також мені не подобається показова неповага до оточення, прояви якої помічаю щодня в різних побутових ситуаціях. На жаль, наше суспільство все ще не ґрунтується на взаємоповазі. У навколомузичному плані мені не подобається, що Україна – все ще не внесена до турових маршрутів цікавих мені виконавців, та й музика, цікава мені, загалом не користується в нас особливою популярністю.

А люблю… цікавих і талановитих людей, з якими доводиться перетинатися. Їх багато.

Наскільки інтернет тобі допомагає в поширенні твоєї музики?

Складно переоцінити важливість інтернету, соцмереж та й сучасних технологій загалом у реаліях сьогодення. У контексті творчості та, зокрема, проекту Endless Melancholy інтернету я завдячую буквально всім – від самого початку, коли я виклав у мережу першу демку, і до сьогодні всі комунікації зі слухачами, формування аудиторії, налагодження контактів із лейблами, рецензентами, іншими артистами – усе це велося через інтернет як зручний та ефективний спосіб для цих цілей.

Безумовно, це не є чимось новим – інтернет давно вкорінився у житті практично кожного. Однак, подібне спрощення всіх процесів мало і певні негативні наслідки, серед яких, наприклад, перенасичення інформаційного простору музикою на будь-який колір та смак. Музику тепер не потрібно «діставати», як раніше, достатньо прости зайти в мережу, натиснути тричі кнопку – і ось вона вже звучить в тебе у девайсі, і це впливає на ставлення до неї слухача, робить його більш поверхневим та легковажним.

Я зростав в умовах обмеженості музичного вибору, коли щоб щось послухати, необхідно було докласти зусиль, у когось «позичити», «переписати» ці записи. Це неодмінно мало в результаті більш осмислений процес прослуховування та ставлення до запису як до чогось, що має беззаперечну цінність. Наразі ж проблема стоїть таким чином – як встигнути вдумливо послухати два десятки музичних альбомів, завантажених і дбайливо складених у теку з новою музикою, коли в черзі на завантаження стоїть іще зо три десятки альбомів?

Множимо цю кількість на достатньо високий відсоток посередньої музики, оскільки процеси запису та поширення музики, як уже було зазначено, невідворотно спростились, і на виході отримуємо надзвичайно великі обсяги аудіоматеріалів за дуже малої кількості чогось дійсно вартого уваги. В електронній музиці взагалі існує практика частотного випуску альбомів – наприклад, щомісяця чи ще частіше. Десь у цьому всьому проходить тонка межа між мегаталановитістю та гіперпродуктивністю і звичайнісіньким графоманством. Таку практику я вважаю хибною та намагаюся її не дотримуватись.

У моєму розумінні музичний альбом має бути чимось вагомим – артефактом, підбиттям підсумків за певний період часу. Просто хотілося б, передусім, створювати музику, а не контент.

У тебе вже шість альбомів. Вони для тебе всі рівні чи ні?

Зазвичай з усіх своїх альбомів я виділяю останній – і це, мабуть, не дивно, оскільки він є найсвіжішим та найактуальнішим для мене як автора.

Теплі почуття у мене до мого дебютного релізу Music For Quiet Mornings (2012), хоча я відчуваю, що вже давно і невідворотно його переріс, проте людям досі подобається.

Також відзначив би Her Name In A Language Of Stars (2015), оскільки це був перший та для мене дуже вагомий крок від простої інструментальної музики до атмосферних ембієнт-саундскейпів.

Що зараз відбувається із Sleeping Bear?

Маємо в принципі достатньо матеріалу, який хотілося б записати десь найближчим часом, але поки що дуже повільно усе просувається.

У сьогоднішньому лихолітті хто для тебе є особистістю, і чи не знецінилося це поняття?

«Не сотвори собі кумира» – цілком влучний вираз. А ті, на кого хочеться рівнятись, – їх дуже багато насправді, і їхні дії та вчинки в такий непростий час не лише не знецінюються, а набирають особливої ваги.

Розмовляв Олександр Пролетарський

Фото: Олександр Пролетарський та з особистого архіву Олексія Сакевича

Залишити коментар