Понеділок, 17 грудня

Сьогодні в резиденції навчаються сотні студентів, приїздять на екскурсію тисячі туристів, і вона залишається неповторною архітектурною пам’яткою Чернівців, Буковини та всієї України. А ще сотню років тому резиденція була перлиною і релігійного життя краю. Тут мешкав і працював митрополит, який керував православними справами всієї східної частини Австро-Угорської імперії. Резиденцію колись створили як символ духовності буковинців, а нині вона стала символом освіти та науки в краю.

Резиденція митрополитів Буковини та Далмації своїй появі завдячує квартиранту. Так, з 1845 року владика Євгеній Гакман, видатний релігійний і громадський діяч у Чернівцях, вже обіймаючи високе звання єпископа, змушений був винаймати собі помешкання. Бо жити в занепалому та прогнилому дерев’яному приміщенні єпископської резиденції вже не було ні можливості, ні бажання.

Оскільки квартирувати високопоставленому священикові було не до лиця, він розпочав клопотання в австрійського керівництва збудувати в Чернівцях нову резиденцію. І лише через 15 років до його прохань дослухались і розпочали роботу над зведенням у столиці коронного краю будівлі, яка згодом стала архітектурною перлиною і міста, і краю, і взагалі тодішньої імперії.

Резиденцію в Чернівцях будували 18 років. І будували совісно, на віки. Архітектор Йозеф Главка, якого запросили до побудови культової споруди, не міг стерпіти дешевої та непрофесійної роботи. Тому робив сам і вимагав від інших працювати найкраще.

До слова, проект резиденції митрополитів Главка спершу завірив у самого імператора. І той погодився, щоб на краю Австро-Угорської імперії збудувати таку споруду, котрої не тільки на східних землях, але й по всій державі ще не було. Йозеф Главка, якому було 30 років, вже мав авторитет у королівському колі, він збудував церкву Лазаритів та оперний театр у Відні. Тому його сміливий проект помпезної резиденції на одвірках імперії було погоджено.

Єпископ Гакман мав не менший авторитет у цісаря за Главку. Бо свого часу був домашнім вчителем при королівському дворі. І завдяки його наполегливості й домовленостям вдалося, по-перше, запросити до побудови найкращого архітектора в імперії, по-друге, взагалі наважитися на таку побудову з розмахом, по-третє, довести будівництво до кінця.

А розмах будівництва резиденції вражав. Як у розмірах, так і в коштах. Загалом на будівництво було витрачено понад 1 млн 750 тис. флоринів, що, за дуже приблизними підрахунками, сьогодні би вартувало майже 2 млрд євро. Для невеликого провінційного містечка десь далеко від столичного Відня такий розмах був просто фантастичним. Однак і місто, і меценати, і керівництво країни загалом наважилися на спорудження.

Почали зводити «перлину Буковини» 13 квітня 1864 року. Йозеф Главка спроектував культовий комплекс у дусі еклектики з переважанням візантійського та романського стилів. Архітектор правильно зрозумів строкатість етнічну, культурну, мовну й духовну Буковини, тому й створив таку споруду, яка б одним тільки виглядом уособлювала всю ту еклектику. До слова, створений ним проект резиденції займав призові місця на різних конкурсах архітекторів та був відзначений на Всесвітній виставці у Парижі.

Резиденція митрополитів Буковини й Далмації складається з трьох корпусів та дендрологічного парку. У центральній будівлі розміщувалися палати митрополита. Внутрішнє оздоблення корпусу таке ж багате й неповторне, як і зовнішній вигляд. Особливої уваги привертають три зали Митрополичого палацу: Мармурова, Блакитна та Червона.

На жаль, 29 березня 1944 року в центральній будівлі резиденції сталася пожежа. Вогонь знищив внутрішнє убранство неповторної Мармурової зали. Понищив і Блакитну залу, в якій знаходилася багата бібліотека єпископа. А Червона зала вціліла. Вона єдина здатна передати той дух, який був у Митрополичому палаці століття тому. Особливістю цієї зали є і стіни, обшиті китайським шовком, і різьблена та розписана дерев’яна стеля, і величезні венеціанські дзеркала, поглянувши в які, можна очиститися духовно. Або якщо запалити свічку чи сірник, то можна побачити п’ять відображених вогників у дзеркалі. Саме стільки шарів срібла і створюють ці неповторні дзеркала.

Поруч із Митрополичим палацом знаходяться Семінарський корпус із церквою Трьох Святителів та Гостинний корпус, або пресвітерій.

У Семінарському корпусі колись навчалися семінаристи-богослови та студенти-теологи. Для їхніх духовних та навчальних потреб була відчинена церква. Розписувати релігійними образами її інтер’єр Йозеф Главка запросив відомого австрійського художника Карла Йобста. Допомагав йому в цьому місцевий маляр, не менш талановитий Епамінандос Бучевський.

Гостинний корпус увінчується вежею з годинником. У ньому розміщувалися палати для монахів та іноземних кліриків, які частенько навідувалися до Чернівців. А також тут же вмістили свічкову фабрику.

Цікавим є просторий плац всередині резиденції. Він засипаний дрібними камінчиками, ходити по ньому забороняється. І цьому є цілком прагматична причина плац використовується як дренаж для водовідведення, аби дощі не затоплювали підвали резиденції.

Щоб створити величезний комплекс для буковинського митрополита, Йозеф Главка збудував спершу цегельний завод, який виготовляв червону цеглу за унікальною технологією (додавалися курячі яйця і навіть падаль). Кожну цеглину скидали з десятиметрової висоти. Якщо тріснула у брак.

Сьогодні у резиденції митрополита розміщується частина Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Митрополичий палац займає адміністрація вишу, Семінарський корпус став прихистком для філологічного та філософсько-теологічного факультетів, а в Гостинному корпусі розмістився географічний факультет.

У 2011 році архітектурний ансамбль Митрополичої резиденції в Чернівцях потрапив до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Текст і фото: Максим Козменко

Залишити коментар