Субота, 24 серпня

Канада. Вперше

Частина ІІІ

– «А ви русскоязичная? Здравствуйтє!» – промовив до мене голос із неба на третій день мого перебування в Торонто. Точніше – із другого поверху будинку, де я винаймала кімнату.

– Ну… Як вам сказати…

– Мені Юра говорив, що хтось російськомовний приїхав. То це ви? Дуже хочеться з кимось поговорити, хто тебе розуміє. Заходьте на кухню, я вас кавою пригощу.

Канада. Вперше

Я не була впевнена в ту мить, що зможу зрозуміти цього чоловіка, який звернувся до мене російською з балкону торонтівського будинку. Хто цей Юра, та чому він вирішив, що я російськомовна? Коли я шукала житло перед поїздкою, то не листувалася ні з яким Юрою. Мені англійською відповідала жінка. Правда, я писала, що з Києва, то, можливо, ця панянка вирішила, що я руська? Бо для більшості жителів далеких країн ми й досі усі «руські». А до чого тут якийсь Юра?

Уже чотири роки я кажу собі та своїм друзям: «Розмовляйте українською. Як тільки ви переходите на російську, приходять “вони” та починають вас захищати». Ця фраза стосується і спілкування за кордоном також. От гуляєш собі спокійно десь європейськими містечками або насолоджуєшся відпочинком на азійських пляжах, спілкуєшся англійською або українською, і в тебе все добре. Але, як тільки ти хоча б два слова випадково промовляєш російською, з’являються вони. Твої сусіди по континенту. Вони наче йдуть «на мову». От і зараз: я всього лише сказала сину, коли виходила з машини: «Добраніч, синочок. Як прокинешся, напиши мені». Усе б нічого, але я промовила ці слова російською. І в ту ж мить почула голос «із неба».

Канада. Вперше

Щоб дістатися своєї кімнати, мені було потрібно пройти повз кухні, де мене вже чекали з радісними обіймами російськомовні. Це були два чоловіки. Один – років за 60, інший – років 35. Молодший привітався ще раз, ввічливо (як же я люблю це словосполучення: «ввічливі люди») перепросив, що відволік мене від справ, і представив іншого. Це й був Юра – власник будинку, одружений на канадці, із якою я і листувалася стосовно оренди кімнати. Юра був родом із Москви, той, що молодший, – із Краснодару.

Я хотіла запитати, чи знають ці чоловіки звідки я, і чи розуміють, що я не зовсім російськомовна, але не встигла. Юра, подивився на мене грізно й запитав:
– Чому, чому ви не захищали свою територію? Як можна було віддати Крим?

Я завмерла.

Другий сказав:

– Юра, ну можна без політики. Я ж ледь зловив цю панянку, щоби поговорити з нормальною людиною, а ти починаєш. Можна без політики?

– Можна, – відповів Юра.  – Але це важливо!

Канада. Вперше

У наступні 15 хвилин з’ясувалося: що Юра вже більше 20 років мешкає у Торонто; що він був одним із тих, хто в серпні 1991-го вийшов на барикади в Москві; що він ще в радянські часи усім розповідав про необхідність знесення Мавзолею та поховання Леніна. Ще він сказав, що колись вірив у справжні зміни у своїй країні, а потім не витримав і поїхав, бо вважає, що вони неможливі. Іноді він приїжджає до Москви, бо там живуть старенькі батьки. На цьому все.

Відповідати на його запитання мені не довелося. Юра промовив спіч і пішов. А другий, із Краснодару, сказав: «Вибачте, я дуже не хотів говорити про політику. Це Юра, він – такий… А мені просто хочеться  поспілкуватися з кимось, хто мене зрозуміє».

Зрозуміти людину з Росії… навіть ту, яка зараз живе в Канаді – надто складне для мене випробування.

– Ви були у Криму? – запитала я.

– Так, у 2015. Поїхали з дітьми машиною. Ми вісім годин стояли на переправі. Був шторм, і пропускали тільки своїх спочатку, а потім – нікого.

– Чому не їздили раніше?

– Та якось часу не було. Багато працював. Не знаю чому. А ось як Крим став російським, вирішили поїхати – подивитися, що і як там.

Канада. Вперше

– І як?

– Нам дуже сподобалося. Ви не уявляєте, як там у вас все гарно!

«Людина, яка вважає Крим російським, говорить “у вас”» – зазначила я подумки, а вголос сказала:

– Так, у нас там дуже гарно.

– Ваш Крим – це чудове місце. Нам все сподобалося – і море, і люди, і їжа.

– А де саме ви були?

– Під Алуштою, у Сонячногірському. Хазяйка в нас була така привітна. Море тепле. Ми нікуди більше не їздили. Кажуть, зараз там все дуже дорого, але тоді ще дешево було та багато продуктів із України продавалося.

– А що ви робите в Канаді?

– Переїхав рік тому, хочу забрати сім’ю, і щоб діти зростали в іншій реальності.

Канада. Вперше

Взагалі-то, я хотіла написати про звичайні побутові речі, які мені були цікаві під час перебування в Торонто. Наприклад, про ціни в супермаркетах (мені ж цікаво, скільки моя дитина витрачає грошей на похід до магазину за продуктами), або як сплачувати чайові за обслуговування в кав’ярнях чи ресторанах, або про правила паркування автомобілів. Але вийшло, як завжди, про болюче: про мовне питання та кримську землю, яку в мене відібрали.

На Київському залізничному вокзалі багато років з однієї платформи відправлялися два поїзди: «Київ – Сімферополь» і «Київ – Донецьк». Із різницею десь у 10 хвилин. Уже чотири роки таких поїздів немає. Є: «Київ – Новоолексіївка» і «Київ – Костянтинівка». Вони й зараз відправляються майже одночасно. І я вірю, що так само одночасно мій дім і домівки моїх друзів із Донецька й Луганська повернуться додому. Туди, де добре, смачно, тепло, та де люблять жити, а не вбивати.

Розмовляйте українською. Це рятує життя.

Олена Богатиренко

1 комментарий

Залишити коментар