Понеділок, 17 червня

У мережі українські поліцейські розпочали флешмоб: правоохоронці розповідають, як потрапили на службу, чим займалися до цього та яке воно – їхнє життя поза формою. У традиційних реакціях Opinion зібрав частину історій, в яких наголошується: поліцейські – такі ж самі, як і ми.

Перш ніж перейти до історій, пропоную переглянути короткий ролик, який поліцейські додають до своїх дописів та в якому закладено головний меседж чи не кожної з наступних історій: правоохоронці – такі ж люди, як і ми.

 

Зоя Вовк до початку служби в патрульній поліції працювала журналісткою та ведучою на телебаченні, хотіла спробувати себе у суспільно-політичній сфері та, зрештою, бажаючи стати частиною змін, прийшла працювати у правоохоронні органи.

Усі дописи закінчуються приблизно однаково: поліцейські наголошують, що прагнуть жити в розвинутій, демократичній та незалежній країні; зізнаються, що припускаються помилок, але додають, що працюють над їх виправленням; обіцяють, що захищатимуть нас завжди, та зазначають: «Я такий (така), як і ти, підтримай мене!»

Олексій Білошицький до поліції був юристом і адвокатом, служити почав із 2015 року; знає п’ять мов та разом із дружиною виховує доньку.

Олег Болдирєв, більше відомий як Мартін Брест, до цього працював у сфері IT; форму одягнув у 2015 році, долучившись до захисту України від російської агресії; зараз служить у патрульній поліції, разом із дружиною виховує двох синів.

Михайло Вершинін, за його ж словами, до 2014 року жив своїми інтересами та погано розумів, що таке батьківщина та що особисто для нього означає України. Усе змінилося з початком війни. До 2016 року автор допису захищав країну в добровольчому батальйоні, а зараз служить у патрульній поліції.

Віталій Горкун, прийняв присягу на вірність українському народу в 18 років як строковик і обіцяє ніколи її не порушувати. Свого сина Богдана Віталій назвав на честь побратима, який загинув у бою з російським агресором.

Олександр Гостіщев у квітні 2014 року прийшов добровольцем до батальйону «Дніпро-1», разом із побратимами виходив із оточення під Іловайськом. Після цього був начальником відділу поліції на Львівщині; зараз служить у патрульній поліції України.

Костянтин Дронгаль у 18 років прийняв присягу на строковій службі у внутрішніх військах і відтоді служить у лавах МВС. 

Євгеній Жуков почав служити в 2003 році; 12 років прослужив у аеромобільних, високомобільних та десантно-штурмових військах. Нині служить у патрульній поліції України, вивчає англійську, разом із дружиною виховує двох синів.

Василь Коряк до 2014 року керував власним автосервісом. Форму майбутній поліцейський одягнув улітку 2014-го, однак справжню війну, за його словами, побачив у 2015-му на посаді командира мотопіхотної роти.

Сергій Мерчук розповів, що, подаючи документи до патрульної поліції, спочатку соромився свого рішення. Однак зараз, після трьох років, із впевненістю каже, що перебуває на своєму місці та робить ту роботу, яка йому подобається.

Лілія Наумушкіна склала присягу на вірність українському народу в 2015 році; разом із чоловіком-поліцейським виховує доньку.

Катерина Павліченко з 2009 року працювала юристкою, однак вже в 2015-му приєдналася до патрульної поліції. Захисниця зізнається, що пишається званням поліцейської та фактом, що є частиною великої поліцейської родини.

Роман Пилипенко, чия домівка зараз окупована російськими військовими, попри все вірить у краще майбутнє нашої держави та зізнається, що намагається зробити все можливе, аби Україна змінювалася на краще.

Юрій Рибак зізнається, що бачив, як починалася війна із самих її зародків, у діях та обличчях. А тому готовий повернути та повернутися до рідної Донеччини, але ніколи не пробачить смерть батька та тисяч українців.

Юрій Чабаренко подав анкету до новоствореного підрозділу поліції фактично в перший день після закінчення університету. Правоохоронець переконаний: усе, що кожен може зробити для нашої країни, – любити свою сім’ю та гарно виконувати роботу.

Богдан Шевчук із 2009 року був студентом та агрономом, а вже з 2015-го почав службу в патрульній поліції України.

Збирав історії поліцейських Степан Коза

5 комментария

  1. да все они уорды, за баблом пришли с насс рубить и ксивами махать пере нами. пошли они в жопу уроды. хамло одни и оборотни, за бабки мать продадут

  2. Наглядач on

    А мені соромно за потрощені автомобілі, соромно за потасовку під нічним закладом у м.Києві, коли патрульна поліція визирала з за рогу будинку, а хуліганів нейтралізовувала поліція охорони, соромно за знущаннями над безхатченком на ж/д вокзалі та над нетверезим чоловіком у регіоні, а ще відверто прикро за 2-х годинні виїзди на оформлення ДТП, небриті обличчя поліціянтов, татуювання та анші атрибути які нагадують скоріше обличчя наркоману чим правоохоронця. А в іншому ви дійсно такіж я і інші люди, ходите ногами, а їсте сподіваюся руками…. Соромно за вас!!!

Залишити коментар