Субота, 4 квітня

В останні роки все, що відбувається в Україні, на жаль, доводиться розглядати через призму війни з Росією. Чи то йдеться про перемоги, чи то про зради. Підсумуємо 2018 рік, загостривши увагу на топ-п’ятірках найважливіших здобутків і втрат. Почнемо з того, що можна уналежити до переваг.

1) Росія агресор й окупант

На початку року, що минає, ВРУ ухвалила законопроект «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях». Майже через чотири роки бойових дій війну назвали війною. У документі, відомому загалу як про деокупацію Донбасу, РФ уперше на законодавчому рівні визнано агресором та окупантом через анексію Криму й захоплення частини територій сходу України. Керівництво операцією на сході перейшло від СБУ до армії. Штаб АТО замінив Об’єднаний оперативний штаб ЗСУ. Цей Закон не містить норми про розрив дипломатичних відносин із Кремлем, але на його ухвалення керівництво Росії відреагувало негативно, зібравши Раду нацбезпеки.

А в кінці року наша держава зробила ще один антикремлівський крок – Президент Порошенко ініціював припинення «Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та РФ». Ми, виявляється, продовжували «дружити» з тим, хто відібрав у нас Крим і розв’язав війну на Донбасі, і порушив чи не всі пункти цього документу. Договір автоматично продовжувався кожні 10 років, черговий його термін збігав 31 березня 2019 року – у день проведення президентських виборів в Україні. Експерти наголосили, що йдеться саме про припинення Договору, а не скасування, й останнє не потрібно було робити ні в 2014 році, ні пізніше – пункти документу, мовляв, свідчитимуть у міжнародних судах про їхнє порушення РФ.

2) Розкол в «Опозиційному блоці»

Згадуваний проект закону про деокупацію Донбасу знайшов підтримку в усіх фракціях парламенту, окрім «Опозиційного блоку». Але, попри одностайну позицію у цьому та багатьох інших питаннях, цей блок навряд чи можна вважати монолітним. І це довів час. У листопаді 2018 року там стався розкол. Із фракції «Опоблоку» виключили співголову Юрія Бойка та заступника голови Сергія Льовочкіна. Група Медведчука розпрощалася з групою Ахметова, каменем спотикання виявилися олігархічні розборки.

Чому розкол «Опозиційного блоку» варто зарахувати до перемог? Та тому що йдеться не про ту опозицію, яка дбає про власну державу і свій народ, а про п’яту колону Кремля. Сварки між її вождями дають надію на те, що ті, хто грає на стороні агресора, так і не визначаться з єдиним кандидатом на президентську булаву, а делегуватимуть на вибори різних кандидатів, від чого розпилятимуться голоси їхніх симпатиків. Через цю причину розпорошеними опозиціонери можуть піти й на парламентські перегони. Від цього мають виграти проукраїнські сили. Звісно, якщо прокремлівські діячі не одумаються та знову не кинуться в обійми одне одного.

3) Перемога над «Газпромом»

Так вже повелося: де втрачає Росія, там виграє Україна, і навпаки – наші втрати на користь Кремлю. У лютому 2018-го року сталося майже неймовірне – всесильний «Газпром» програв багато грошей. Перемога в Стокгольмському арбітражному суді в процесі між «Нафтогазом» і російським монополістом була за українцями. «Ми задоволені тим, що виграли арбітраж по ключових питаннях. Це важливий день для українського народу та майбутнього європейських газових ринків», – наголосив тоді голова правління НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв.

Щастя лилося густим медом з інформаційних повідомлень, мовляв, це ж як суттєво вдасться поповнити бюджет країни! Дійсно, суми вражали – Україна виграла спір на мільярди доларів. У НАК розповсюджували інфографіку з такими текстами: «146 тис. грн у випадку програшу “Нафтогазу” могли б скласти збитки в перерахунку на кожну українську родину» і «5 тис. грн виграв “Нафтогаз” у перерахунку на кожну українську родину».

Однак у діжку меду таки влили ложку дьогтю. Керівництво «Нафтогазу», державної компанії, встановило собі астрономічні премії у загальній сумі на десятки мільйони доларів, чим викликало хвилю незадоволення українців. Цим фактом зацікавилися антикорупційні органи, однак це не змінило ситуацію. А пізніше очільник компанії Андрій Коболєв ще й підлив олії у вогонь запевненням, що не зберігає великі гроші в Україні, і тому свою премію переслав мамі до Америки.

4) Об’єднання церков

Об’єднання православних церков в Україні в єдину автокефальну Церкву – ще одна кістка в горло Кремлю. У цьому році процес, котрий розтягнувся на століття, пішов надзвичайно стрімко. У Константинополі пообіцяли надати новій церкві Томос, зняли анафеми з очільників УПЦ КП Філарета та УАПЦ Макарія. Щоправда, предстоятель РПЦ Кирило намагався завадити об’єднанню церков сусідньої держави. Він їздив до Константинополя переконувати Вселенського Патріарха Варфоломія, що цього робити не слід, жалівся Папі Римському, генсеку ООН та іншим впливовим світовим лідерам, але це йому не допомогло. Кремль волав про начебто втручання української влади в справи церков, хоча сам цим займається регулярно. Путін навіть збирав із цього приводу Раду нацбезпеки, грозився захищати своїх священиків в Україні.

Завершальним етапом об’єднання церков став Об’єднавчий собор у Софії Київській 15 грудня. У його роботі взяли участь представники УПЦ КП, УАПЦ й окремі з УПЦ МП. Єпископам останньої церкви йти на Собор заборонив митрополит Онуфрій, якого Вселенський Патріарх також запрошував приєднатися до події. На Соборі створили автокефальну помісну Православну церкву України. Її предстоятелем обрали митрополита Київського і всієї України Епіфанія, колишнього митрополита УПЦ КП. Предстоятель УПЦ МП Онуфрій утратив митрополичий сан. А 20 грудня Верховна Рада перейменувала УПЦ МП в РПЦ в Україні – 240 нардепів підтримали законопроект №5309.

5) Мовні квоти в дії

Ще один гуманітарний здобуток, який робить Україну українською державою, мовні квоти. Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації» набув чинності 13 жовтня 2017 року, однак один рік тривав перехідний період. Тому квоти на ТБ набули чинності 13 жовтня 2018-го. Із цього дня загальнонаціональні та регіональні канали зобов’язані забезпечувати в ефірі 75 % україномовного контенту, а місцеві мовники – 60 %. Закон також передбачає три чверті державної мови для програм новин.

Фахівці вважають квоти дієвими інструментами. Кількість державної мови на радіо й телебаченні дійсно зросла. Ще в червні 2016 року ВРУ ухвалила Закон «Про внесення змін до ЗУ “Про телебачення і радіомовлення” (щодо частки пісень державною мовою в музичних радіопрограмах і радіопередачах)». Згідно з ним, до 8 листопада 2018 року частка пісень українською мовою на радіо мала бути не менше 30 %, а обсяг ведення передач державною мовою – не менше 55 %.

Але перевірки перевершили всі сподівання. У першому півріччі цього року обсяг україномовних пісень в ефірі загальнонаціональних радіостанцій становив у середньому 54 %, а на регіональних і місцевих – 48 %, замість необхідних 30 %. Найбільше пісень українською транслювали: «Країна ФМ» (100 %), «UA: Радіо Промінь» (99 %), «UA: Українське радіо» (92 %), «UA: Радіо Культура» (76 %). Із 8 листопада 2018-го відбулося збільшення квот: частка пісень українською мовою на радіо має становити не менше 35 %, а обсяг ведення передач – не менше 60 %. Можливо, із часом українська органічно заповнить усі вітчизняні ЗМІ, і квоти для неї вже вважатимуться формальністю чи стосуватимуться тільки інформаційного та пісенного продукту мовами національних меншин. Сподіватимемося, що про цей здобуток напишемо в недалекому майбутньому.

Текст: Віктор Цвіліховський

1 комментарий

  1. Переважання — нарешті — мови на радіо та ТБ — це не з неба впало. Це результат роботи у першу чергу Патріотів — тих, кого усякі потапи та винники, які зараз користуються ситуацією, обзивали останніми словами. Це відповідь тим потапам, русланам (так-так, і вона теж казала що квоти — фігня), вакарчукам (ага-ага! було!) які не підтримували або й прямо виступали проти квот. Ось, нагадаю як виглядала ситуація ще не так давно:
    2,5 роки тому https://ukurier.gov.ua/uk/articles/popelyushka-na-ridnih-hvilyah/?fbclid=IwAR1UpDjw6qgs1hVOYBRGkpSSUBJxjiQIwlKkPUBz8sWVW6rAqtfJH77RHJ0
    2 роки тому: https://ukurier.gov.ua/uk/articles/povernit-efiram-dushu/
    1 рік тому: https://ukurier.gov.ua/uk/articles/sluhaj-ridne/
    9 місяців тому: http://pryroda.in.ua/lystopad/yakoyu-movoyu-hovoryt-televizor/?fbclid=IwAR1UpDjw6qgs1hVOYBRGkpSSUBJxjiQIwlKkPUBz8sWVW6rAqtfJH77RHJ0
    Але але усе може повернутися назад. Тому треба ухвалити остаточно (у другому читанні) Закон про мову: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=61994&fbclid=IwAR0ahhK9vnrMJF5fFHFWCj6A3MMw45xKgjol9ZUQZi3PG-5KqNpGiojkDV8

Залишити коментар