Середа, 26 червня

«Якби український президент мав такі повноваження як німецький, тобто представницькі, то я проголосував би за Зеленського». Ці слова належать не далекому від політики пересічному виборцю, а першому президенту України Леоніду Кравчуку. Фраза відомого політика наштовхує на те, що в 2019 році, котрий пройде під знаком президентської і парламентської кампаній, на українців чекає багато невизначеного, незрозумілого, непрогнозованого. 

«Вибери мене…»

Утім, як наголосив Леонід Макарович, якому на початку року виповниться 85, за Володимира Зеленського він не голосуватиме, бо в Україні президент усе-таки менеджер № 1 і, на його думку, на цю роль найкраще підходить Юлія Тимошенко. Саме Тимошенко й Зеленського пан Кравчук бачить у другому турі, хоча не скидає з рахунків і чинного Президента Петра Порошенка. Однак, не лише думкою Леоніда Макаровича…

Прогнози на 2019 рік Opinion дали чинні політики й експерти, які під дещо іншим кутом, ніж колишній керманич, дивляться на політичну мапу країни. При перебігу виборчої кампаній варто очікувати «сюрпризів», які є доволі умовними, вважає директор Центру суспільних досліджень «Український меридіан» Дмитро Левусь. Мова, зокрема, про «рейтинги» кандидатів у президенти.

«Більшість цих рейтингів – або відверті фальсифікації, або частина політичної технології. Найяскравіший приклад – комік Зеленський, – пояснив Opinion пан Дмитро. – Або високі рейтинги свідчать про те, що це є стелею в зростанні і на виборах дива не відбудеться, як у випадку з Юлією Тимошенко. У цих умовах найбільші шанси в чинного президента, який після перемоги продовжить роботу по тих напрямах, де вона й відбувалася, найбільш активно в зовнішньополітичній сфері. При цьому будуть проголошені нові цілі, які можна продемонструвати загалу, на кшталт безвізу та асоціації (можливо, навіть вступ до НАТО)».

Більшість передвиборчих розмов стосуються президентських перегонів 31 березня 2019 року. Однак за півроку після них відбудуться й парламентські. Чимало фахівців надають їм більшого значення, оскільки перемога в президентських виборах ще не гарантує главі держави міцну владу. Він має отримати більшість у Верховній Раді, а це непросто. Звісно, із новим складом парламенту буде й інший склад уряду, а, отже, й інші підходи до незавершених реформ.

«Конфігурація парламенту зміниться, і Верховна Рада стане ще менш консолідованою, – переконаний Дмитро Левусь. – Можна прогнозувати кількісне зростання різного роду політичних або технологічних реінкарнацій колишньої “Партії регіонів“. У зв’язку з цим, формування уряду стає проблематичним, у ньому будуть присутні набагато відвертіші представники ФПГ».

«Це буде уряд, якому дуже складно працюватиметься, незалежно від того, хто переможе, – повідомила Opinion Ольга Бєлькова, народна депутатка України. – Якщо переможе чинний президент, то можемо розраховувати на певну послідовність – немає формальних причин уряд змінювати. Якщо переможе інший кандидат, то вступлять у дію більш радикальні зміни. Це одне з найскладніших питань: яким буде уряд? Не очікую від нього фундаментальних реформ. Думаю, буде уряд підтримки порядку».

Чи припиниться війна?

Утім, вибори виборами, а війна триває. Миру хочуть усі, але має ж бути мир через перемогу, а до неї, очевидно, ще неблизько. Чи можливе в 2019 році повернення Криму в Україну й припинення воєнного конфлікту з Росією на Донбасі?

«Думаю, ні. Занадто довго він триває, майже п’ять років, і сформовані як зовнішній, так і внутрішній чинники “звикання“ до окупованого Криму та воєнного конфлікту на сході України “не на руку“ в розв’язанні цієї проблеми, – запевнив Opinion Сергій Гайдук, екс-командувач ВМС України. – Очевидно, що бойовий потенціал ЗСУ значно менший за російський. Та і стан економіки, спроможний витримати навантаження війною, неспівставний. Тому інтенсивність конфлікту між РФ та Україною, його спалахи й затухання залежатимуть від багатьох чинників: як зовнішнього – позиція НАТО та ЄС, так і внутрішнього характеру – президентські вибори 2019 року, становлення Православної церкви України, водозабезпечення Криму. РФ вигідний сам факт тривалої нестабільності в Україні, а не чинник блискавичної перемоги».

«Найбільше чекаємо, звичайно, миру, – розповіла Opinion Оксана Юринець, народна депутатка України. – Миру через перемогу. Тому сподіваюся, що війна на Сході якомога швидше закінчиться. Стосовно чорноморсько-азовського напрямку, то є певні побоювання щодо Херсонської області. Окупанту для організації життєздатності Криму потрібен доступ до води. Загострення і провокації можливі».

У 2018-му до проблем окупації частини Донбасу й анексії Криму додалася азовська проблема. Віднедавна росіяни позиціонують себе чи не єдиними власниками цієї водойми.

«Дії РФ будуть адекватні діям НАТО, – продовжив Сергій Гайдук. – Ціна питання – де буде проходити південно-східний кордон між НАТО та РФ? На сході чи на заході України, а, можливо, через прокладку у вигляді ОРДЛО. Україна є лакмусовим папірцем цього протистояння, окрім того, сухопутним та морським полігоном для опрацювання форм та способів гібридної війни в російській інтерпретації. Геополітичні регіональні погляди РФ сягають значно далі, ніж Чорне та Азовське моря – Балкани, Каспій, Близький Схід, Північна Африка. Вони носять характер “боротьби за економічне лідерствo”, підкріплене в силовий спосіб шляхом створення в Криму однієї з найбільших воєнних баз у світі».

Бранці Кремля

Тим часом у тюрмах Росії продовжують утримувати наших політв’язнів. Зокрема, Олега Сенцова, який у 2018 році витримав тривале голодування, а згодом став лауреатом премії Європарламенту імені А. Сахарова. Число бранців поповнили і 24 українських моряки, судна яких захопили російські військові в Чорному морі, неподалік Керченської протоки. Чи вдасться повернути наших в’язнів додому?

«РФ розглядає заручників як “обмінний фонд“ або предмет торгу, тому потрібна системність та синергетичність процесу, – вважає Сергій Гайдук. – Умова одна – об’єднання зусиль лідерів США, НАТО та ЄС, міжнародних та українських державних і недержавних інституцій. Але ж питання має більш глибинні коріння, і треба вимагати звільнення не лише військових моряків, а й так званих “кримських диверсантів“, полонених, які утримуються в ОРДЛО, і політичних бранців. Це ланцюги одного цивілізованого процесу».

«Це питання тривалих дипломатичних та політичних переговорів, у яких правозахисники навряд чи братимуть участь, але й наші зусилля мають бути прикладені для якнайшвидшого звільнення українців, – повідомила Opinion Валерія Лутковська, програмний директор ГО «Український інститут з прав людини». – Ми можемо й маємо використати можливості громадянського суспільства доносити об’єктивну інформацію до іноземних партнерів для збільшення тиску на РФ із метою повернення українців додому».

Довідка:

3 грудня 2018 року розпочалася акція підтримки наших військовополонених моряків із підняттям прапору ВМСУ на центральних флагштоках міст, державних та приватних будівлях. У перші дні прапори замайоріли зокрема в Одесі, Львові, Вінниці, Кропивницькому, Білій Церкві, Балті, Нікополі, Смілі. До заходу приєдналися виші і спортивні організації. Акцію підтримали в Чехії, США, Англії, Грузії, Польщі. Віце-адмірал Сергій Гайдук закликає всіх громадян України долучитися до акції, що триватиме до повернення моряків із полону.

Не втрачають надії на звільнення Криму й повернення на рідну землю кримські татари, які тимчасово вимушені проживати на материковій Україні. Вони щороку сподіваються на позитивні результати. Хай би якими гострими не були події на Азовському й Чорному морях та в районі Керченської протоки, однак саме вони можуть прискорити програш Росії та її відхід із півострова.

«Є надія, що через загострення ситуації, пов’язаної із захопленням українських моряків у водах Чорного моря та продовження РФ відкритої агресії по відношенню до України, західний світ жорсткіше реагуватиме на ці процеси, – розповів Opinion Ескендер Барієв, голова правління Кримськотатарського ресурсного центру. – Починаючи з 2014 року, агресія РФ не припинилася, не дивлячись на санкції, – анексія Криму, бойові дії на сході України. А нині Росія активно робить усе, щоб й Азовське море було підконтрольне тільки їй. Сподіватися на те, що вона зупиниться, –передчасно. Ухвалена резолюція Генасамблеї ООН – натяки для РФ, що слід припинити агресію. Надіємося, що в 2019 році до РФ будуть застосовані адекватні санкційні дії з боку західного світу, і Росія буде вимушена все таки звільнити Крим».

Газ дешевий проблеми серйозні

Економічні санкції західного світу проти РФ діють, і їх мають лише посилювати. Утім, питання будівництва газогону «Північний потік – 2» залишається відкритим.

«“Північний потік-2” – яскравий приклад політичної корупції в Європі, – переконана Оксана Юринець. – Коли чуємо від Німеччини претензії до України, то маємо розуміти, що часто це таке собі прикриття її змови з агресором. На жаль, проект запущено, навіть, попри застереження багатьох авторитетних екологічних організацій, які били на сполох про його шкідливість довкіллю. Будемо протистояти наскільки це буде можливо».

«“Північному потоку – 2” бути, коли ми здамося й перестанемо працювати над листами, постановами, резолюціями, зверненнями, дипломатичними публічними й непублічними розмовами, – зазначила Ольга Бєлькова. – Україні є що запропонувати. Усі мої розмови з європейськими депутатами, як правило, починаються так: нас це не стосується, це питання Німеччини, комерційний проект, і на їхньому місці ми вчинили б так само. Але я їм даю всі показники про потужність української системи, що в нас надлишок, і вже нині можемо транспортувати все що завгодно, тільки хотіли б вони купувати. Про те, яку роль це відіграє для нашої економіки, і що це також захист від загрози мілітарної».

Після цих аргументів, за запевненнями пані Бєлькової, у її європейських колег змінюється рішення. Вони розуміють, наскільки драматичною може бути ситуація для Старого Світу, а не тільки для України. Нещодавно в Європарламенті переважна більшість депутатів, у тому числі з Німеччини, проголосували за призупинення «Північного потоку – 2». Це обнадіює, ще не все втрачено.

Майбутнє церков

У кінці 2018 року створено Православну церкву України, а 6 січня 2019-го її предстоятель, митрополит Київський і всієї України Епіфаній, у Константинополі отримає Томос. Це важливі кроки, але попереду ще багато систематичної та виваженої роботи. За словами Ярослава Коцюби, асоційованого експерта з питань релігій Інституту світової політики, ПЦУ має утворити керівні органи у відповідності до статуту Церкви: сформувати секретаріат, обрати перший склад Священного Синоду, визначитися з єпархіальними архіреями тощо. Організаційний період може тривати кілька місяців. За цей час Церква має зареєструватися в державних органах влади, перереєструвати всі парафії, що увійшли до об’єднаної Церкви (їх нині близько 7 тис.).

«У 2019 році перед ПЦУ стоять серйозні виклики, передусім презентаційного характеру, – наголосив Opinion Ярослав Коцюба. – Їй потрібно не лише оформитися в повноцінну автокефальну церкву, а й переконати інші помісні православні церкви, що ПЦУ рівна їм. Адже попри те, що ПЦУ визнана Константинопольським патріархатом і входить до диптиху 15 помісних церков, Київська митрополія має отримати їхнє схвалення».

А ось щодо дій УПЦ МП, яку ВРУ зобов’язала перейменуватися в РПЦ в Україні, то серйозні проблеми навряд чи виникатимуть. Ярослав Коцюба запевнив, що процес перетікання її парафій до ПЦУ триватиме мирним шляхом, проте локальні конфлікти навколо окремих храмів імовірні. Загалом, з усього видно, що українські парафіяни, скоріше, будуватимуть нові храми, ніж воюватимуть за старі приміщення.

Довідка:

«Круглі» дати 2019-го:

30 років виповниться із часу заснування Народного Руху України та 20 років із дня загибелі його голови з 1992 року В’ячеслава Чорновола;

40 років із часу трагічної загибелі актора Леоніда Бикова;

80-річчя початку Другої світової війни;

80 років виповнилося б тренеру Валерію Лобановському;

90-річчя відзначать письменники Дмитро Павличко та Юрій Мушкетик.

Текст: Віктор Цвіліховський