Середа, 26 червня

11 дітей і 22 нещастя

У кінорежисурі є два пороги, без подолання яких авторові неможливо відбутися: це повнометражний дебют і наступний повний метр після цього. Інакше кажучи, вдалий старт насправді створює перед початківцем неабияку перепону: адже очікування стають надзвичайно високими, треба не просто не схибити, а й зробити краще.

Власне, «11 дітей з Моршина» – саме той випадок. Це друга робота 50-річного Аркадія Непиталюка, що ефектно дебютував у 2017 році з комедією «Припутні». Та картина, побудована на зіткненні характерів у маленькому селі, справила вибухове враження: вперше за дуже багато років ми побачили хай і гірку, але по-справжньому смішну українську комедію.

Представляючи «11 дітей…» (загальний бюджет – 15,3 млн грн), продюсери наголошували, що орієнтуються на голлівудські зразки авантюрної комедії за участю дітей. Акцент так само робили на зірках: у списку виконавців зазначені Ада Роговцева, Володимир Горянський, співак Сергій Бабкін, бізнесмен і світська персона Гарік Корогодський.

Для Непиталюка це був, таким чином, перехід в іншу лігу: від авторського (як «Припутні») до чисто продюсерського кіна, в якому режисер не вповні контролює, зокрема, сценарій і добір акторів. Це важливий момент.

11 дітей і 22 нещастя

Кадр із фільму «11 дітей з Моршина»

«11 дітей з Моршина» є історією помсти головного героя, режисера дитячого театру Сашка (Олександр Піскунов) злобній інтриганці Сніжані (Олена Лавренюк), яка підставила його, аби заволодіти коштами благодійного фонду. Навіть при простому викладі фабули вже виникають запитання: де тут, власне, діти? Ні, звісно, вони – трупа вищезгаданого театру – номінально в кадрі присутні. Проте на події практично не впливають – хіба що влаштовують бешкет у двох початкових епізодах. Тобто обіцяної команди маленьких розбишак, що карають зло, тут практично немає (цитую рекламну обіцянку: «Згуртувавшись в єдине ціле заради єдиної мети, вони розпочинають боротьбу з несправедливістю»). Діє переважно винахідливий Сашко. Йому треба відновити свою репутацію, помститися Сніжані й повернути кохану Ксеню (Ксенія Жданова), яка невідомо з якого переляку збирається одружитися зі Сніжаниним братом Артуром (Олександр Скічко). Отака сюжетна непевність може датися взнаки на касових зборах фільму, який просувають все ж таки як кіно для родинної авдиторії – але дітям доволі важко буде ідентифікувати себе з персонажами, які виплутуються з геть недитячих колізій.

11 дітей і 22 нещастя

Зйомки фільму «11 дітей з Моршина»

Драматургія взагалі, таке враження, складається із вразливих місць. Сюжет затинається, не може набрати потрібної швидкості або програє в переконливості. Наприклад, сцени погоні в торговельному центрі – неприховано постановочні; епізод з появою Ольги Фреймут у поїзді – до чого він тут?; поворот зі спадком (Сніжана через одруження Артура з Ксенею – спадкоємицею ТРЦ – хоче захопити все підприємство) юридично некоректний. А замість того, аби передати наріжні моменти, які стосуються протистояння Сніжани й Сашка, засобами екранної виразності, їх просто похапцем переказують: йде нарізка флешбеків, а голос Піскунова за кадром доповідає про те, як і що було насправді. В гостросюжетному жанрі такий прийом – очевидний ляп.

Ще одна біда – з акторами. Якщо в «Припутніх» образи ідеально «сиділи» на виконавцях, то тут неприродність, шаблонність і навіть фальш кидаються в очі – як з дорослими, так і з дітьми. Олена Лавренюк ходить з одним і тим самим стервозним обличчям, страшенно переграючи при цьому. Та ж сама патетична застиглість притаманна, на жаль, усім основним виконавцям включно з Олександром Піскуновим і Ксенією Ждановою – мотивації її вічно згорьованої героїні так і лишаються нез’ясованими. Трохи краще виходить Артур у Олександра Скічка – такий собі легковажний лицедій. А ось хто повністю впоралися, як не дивно, – так це Корогодський і Бабкін, бо зіграли вони самих себе. Гарік дуже органічно виглядає в ролі колоритного провінційного мафіозі, а Бабкін – в амплуа музиканта, виконуючи вже під титри написану спеціально для фільму пісню «11 дітей з Моршина» – радісну й заразливу, чим таки підсолоджує загальне враження.

11 дітей і 22 нещастя

Кадр із фільму «11 дітей з Моршина»

Повторюся, основна причина негараздів – це те, що Непиталюк, взявшись за цей проект, по суті, вступив на цілковито нову для себе територію та працював з неблизьким йому матеріалом, до того ж не завжди контролюючи процес. Але іншого виходу в нього не було. Це драма його покоління – тих, хто намагався увійти в професію в 1990-х в умовах повного розвалу індустрії. Звідси й пізній віковий дебют, і фактична відсутність вибору: ти режисер, ти маєш знімати, й час однозначно працює проти тебе – тож доводиться братися за те, що пропонують, надто ж коли Держкіно відхиляє твої задуми (надзвичайно цікавий авторський проект Непиталюка «Їдло» не пройшов свого часу пітчинг).

А втім, негативний результат – теж результат. Надія в тому, що досвід «11 дітей…» зміцнить Аркадія як професіонала й дасть йому необхідні цехові зв’язки – і в найближчому майбутньому ми побачимо його нову роботу, в якій його талант проявиться гідно й повною мірою.

Дмитро Десятерик, «День» – спеціально для opinionua.com

1 комментарий

  1. Дядя Толя on

    Ахах, якщо критикуєте фільм то критикуйте.
    А то друга свого вигороджуєте.
    Все що треба знати про вас Це те що хочете влізти у сраку.
    Хуйовий фільм хуйового режисера — так і напишіть. територія, вибір. Ви — далбайоб.

Залишити коментар