Понеділок, 25 березня

Якщо зимового вечора на віддаленій трасі вздовж Дунаю ваше авто зупинить група людей у камуфляжі з палицями та булавами в супроводі бородатої істоти з червоним носом і рогами, не лякайтеся – ви стали свідком і учасником унікального різдвяного обряду бессарабського села Орлівка.

Уявіть собі таку картину: припустімо, вам вкрай необхідно 24 грудня поїхати в Рені невеличке місто «на краю географії», найвіддаленіший закуток Одеської області на кордоні з Румунією і Молдовою. Спадає темрява, ви прямуєте по трасі через село Орлівка, і тут вас зупиняє ватага чоловіків у камуфляжі з палицями і величезними булавами, якими вони ляскають по асфальту. Парубки оточують машину і гучно, по-армійськи розбиваючи по складах, виголошують якісь гасла румунською мовою. Потім до авто наближається дивовижна істота з білою бородою, відкритим ртом, повним гострих зубів, і червоними очима, та ще й прикрашена квітами, гірляндами і стрічками. Навколо лунають вибухи, музика, спалахи і гупання. Щоб скоріше вирватися з цього гармидеру, варто дати грошей одному з парубків у морській формі. Ледь оговтавшись, ви тиснете на газ, поки вас не наздогнала наступна група мілітаризованих парубків.

Не варто телефонувати в поліцію вас зовсім не хотіли настрахати чи завдати матеріальних збитків. Налякати, скоріше, хотіли злих духів, а вам просто заколядували і побажали усіляких гараздів у новому році, а той страшний дідисько з бородою то добрий дух Мошул зі своїм почтом. Отже, вам пощастило стати свідком чи не найдивовижнішої на території України традиції святкування Різдва. Щоправда, традиція ця не українська, а прадавня молдавсько-румунсько-волосько-болгарська, з яскравим вузькорегіональним колоритом.

Бессарабія історична область, що розташована переважно на території Молдови, а також частково охоплює Одеську та Чернівецьку області в Україні. Тут дивним чином сплелися культури різних народів: українців, молдаван, болгар, гагаузів. Євреї, турки, греки, ногайці, липовани, албанці, німці, швейцарські французи, роми створили феєричну кроскультурну суміш, зберігаючи при тому свої унікальні національні риси.

У молдавському селі Орлівка (Картал), що знаходиться в Ренійському районі Одеської області, збереглася архаїчна традиція «водіння Діда», або «Мошул», яка варта окремого етнографічного дослідження. Спробуємо хоча б у загальних рисах розповісти вам про це святкове дійство.

Відбувається воно на Різдво, і характерно, що саме в Орлівці його святкують за григоріанським календарем 24-25 грудня (згідно зі звичаєм румунської православної церкви). Селище Картал (зараз Орлівка) згадувалося у документах ще у 1645 році, і з тих часів тягнеться ритуал водіння Мошула, хоча коріння його сягає вглиб віків.

Витіснений християнською символікою свята, що утвердилася у другій половині ХІХ століття, він поступово увійшов у обрядовість святкування Нового року, зберігши елементи язичницького символічного коду як окрема одиниця карнавалу Капри, Маланки. Схожий обряд зафіксований етнографами і в святочних карнавальних дійствах на Буковині (деякі елементи його присутні й досі у буковинських Маланках).

Проте орлівський Мошул єдиний у своєму роді, має унікальні автентичні риси, які відрізняють його від нечисленних схожих обрядів Бессарабії та Буковини. До того ж як повноцінний дводенний обряд зберігся тільки в Орлівці. В 60-х роках ХХ століття святкова хода Мошула була заборонена радянською владою, проте у 80-ті роки традицію відновили. Місцеві мешканці розповіли, що так завжди у них робили, з діда-прадіда, проте значення ритуалу пояснити ніхто не зміг.

24 грудня, шоста година вечора. Село територіально поділене на старе і нове Падурі та Пятра, тобто Лісове і Кам’яне. Від кожного кута збирається своя ватага чата маре (велика група, або чота), і в кожної є свій Мошул, або Дід добрий дух, символ роду. На ньому маска з кролячих шкірок, очі та ніс вишиті червоними нитками, зуби в роті зроблені з гусячого пір’я, а вуса і брови з конячого волосу традиції виготовлення маски старанно дотримуються вже багато століть. Вінчають голову роги, прикрашені різнокольоровими квітами і стрічками, в руках жезл, обмотаний дощиком соркова, прикрашений іграшковими заячими вухами (у романських народів заєць символ плодючості та сексуальної енергії).

Мошула охороняють четелі, або воїни-парубки, які відслужили в армії. Вони вбрані у сучасну військову форму моряків, прикордонників, десантників, прикрашену аксельбантами. На рукавах шеврони Збройних сил України.

Чата Падурі (чота лісовиків) гуртується біля магазину на трасі, а Чата Пятра (чота кам’янців) – біля чеметирі (цвинтаря). Парубки прямо на дорозі стають у коло і починають традиційний танець гора-маре, або велике коло. Всередині кола бігає Мошул, якого під руки тримають двоє парубків-четелі. Потім вони зупиняють автомобілі й колядують спочатку підбігають чата маре, а потім вже підводять і Мошула. Він калатає дзвонами для худоби, які прикріплені до його червоного паска бриу. Дужі парубки гупають об землю півтораметровими булавами з очерету мечуке відганяють злих духів. Трішки розігрівшись, ватага формується у колону, посередині якої під руки ведуть Мошула, попереду парубки з мечуками, а по боках музики, які грають без упину. Хода рухається пританцьовуючи, у досить динамічному темпі, періодично перегукуючись: «Чата маре доу трей урей!» «Велика чота два три ура!»

На перехресті дві армії колядників зустрічаються. Мошулів піднімають на руки, і вони починають розкланюватися один з одним, калатаючи у дзвони. Потім відкривають пляшки із шампанським, оббризкуючи всіх навколо, міняються ними і випивають по ковтку. Після цього обидві армії об’єднуються в коло і танцюють гору, тримаючись за плечі це символізує об’єднання двох кутів села. Мошули бігають всередині, а силачі гупають об землю мечуками. Потім Мошули знов розходяться і знову кланяються один одному так триває три рази. Бахкають петарди, стріляють феєрверки, звучить музика. Згодом обидві армії розділяються на невеличкі групи, і кожна йде колядувати на свою частину села. Пересуваються парубки бігом треба охопити якомога більше дворів і зібрати чим більше, адже завтра вдень обидві армії будуть мірятися, хто скільки «заробив».

Марія, вчителька місцевої школи, засновниця шкільного краєзнавчого музею, розповіла, що раніше хлопці мали бігати до самого ранку без перепочинку. Найспритніші першими прибігали на місце збору біля обеліску і там чекали на решту товаришів.

Справа нелегка, отже брати участь у цьому дійстві могли тільки старші витриваліші хлопці і дембеля, до того ж неодружені. Коли ми звернулися до чоловіка-розпорядника, який віддавав накази хлопцям, куди бігти, чи не заспіває він нам колядку на диктофон, він відповів, що по статусу вже не має права, бо дорослий, а колядувати справа парубків.

Отже, всю ніч село не спить домнули (господарі) чекають на колядників, які у жвавому темпі забігають на подвір’я, швидко виголошують віншування та традиційні молдавські колядки, отримують свою винагороду і чимчикують далі. Вчителька Марія розповіла нам, що нарахувала 12 видів колядок на різні випадки. Для вдови співають одне, для молодої сім’ї інше господар може замовити колядку на свою потребу.

Настає ранок, і армії Пятра і Падурі потроху стягуються кожен на своє місце. У деяких парубків на беретах білі квіти, які їм почепили дівчата на знак особливої симпатії.

Двійко хлопців-четелі тримають на плечах палицю, на яку нанизані паляниці подарунки від незаміжніх дівчат. Також на палицях почеплені несподівані предмети відро, віник, в’язка червоного перцю, ліхтар, ковбаса, пластикова каністра, кукурудза те, що «погано лежало» на дворі, трофеї, які колядники можуть поцупити у господарів (цієї ночі їм можна трішки позбиткувати). У багатьох хлопців на шиї намисто з прищепок найлегша здобич. На палиці гойдається кошик із живою качкою про її долю ми дізнаємося пізніше.

Вечірня історія повторюється армії колядників зупиняють автівки на трасі, колядують, танцюють, перегукуються, бігають по подвір’ях. Народу більшає всі мешканці Орлівки поступово стягуються до майдану, де звучить народна молдавська музика. З’їжджаються автомобілі з різноманітними номерами одеськими, київськими, молдавськими, румунськими, болгарськими, італійськими, навіть британськими. Уродженці Орлівки, розкидані по світах, обов’язково приїжджають у цей день додому.

Один дідусь весело витанцьовує, навіть пускається навприсядки, чим викликає неабияке захоплення старшої пані із золотими зубами.

Молдавани народ охочий до танців і музики. Поступово увесь майдан заповнюється людьми, і розпочинається фінальне дійство дві армії колядників рухаються назустріч один одному, об’єднуються в коло, танцюють гора-маре, луплять по землі мечуками, розділяються знову і підіймають своїх Мошулів на руки. Тепер вони повинні позмагатися. Мошули розкланюються, зближуються, домовляються про щось, калатають дзвониками, хизуються здобиччю: в одного качка, в іншого курка (обидві живі та здорові). Відбуваються торги, і Мошули обмінюються птахами, а потім кидають їх у натовп. Перелякані тваринки уносять свої лапки якнайшвидше добре, що їх не скривдили. Потім Мошули відкривають шампанське, добряче його скалатавши, міняються, випивають і знову хизуються подарунками. Цього разу в одного в руках дитячі іграшки лялька та відерце з лопаткою, а в другого іграшкова рушниця. Сцена повторюється: після торгу відбувається обмін дарами. Так відбувається кілька разів, а коли дари вичерпані, Мошули міряються силами хтось-таки має перемогти: один збиває з голови маску іншого, і той визнає перемогу сильнішого. Падурі перемогли Пятру їхня частина села більша. Тим не менше, обидва Мошула тиснуть руки, обіймаються, і обидві команди вирушають до сільського голови, щоб йому заколядувати. Всі щасливі та задоволені. Завершальний етап Мошули кидають у натовп паляниці розділяють з громадою здобуте за ніч.

Свято завершується. Люди розходяться по домівках, щоб продовжити святкування Різдва у родинному колі. Майдан порожніє (після такого натовпу він лишається напрочуд чистим свої вдома не смітять).

P. S. Завітавши до магазинчика гостинної пані Мар’яни, щоб підкріпити сили, обмірковуємо побачене.

Що символізують елементи обряду? Чи знають виконавці їхнє значення, чи взагалі колись переймалися цими питаннями? Чи досліджується він етнографами в належному обсязі? Чи збережеться його автентичність, а чи перетвориться на звичайнісінький сучасний балаган із п’яними танцями під попсу? Раніше музики були вбрані у традиційний молдавський святковий одяг, зараз хто в чому. Чи не втратить обряд, який проводять «для своїх», своєї чарівливості, таємничності та «справжньості», якщо його будуть робити для туристів, жертвуючи автентикою заради видовищності?

Доля Мошула напряму залежить від долі села. Зараз у ньому проживає близько 3000 людей. Парубків-колядників поки що вистачає. Більшість із них, етнічні молдавани, пройшли строкову службу в лавах Збройних сил України, і вони з гордістю носять військові строї обряд Мошула підіймає престиж армії. Але молодь, як у багатьох селах по всій України, виїжджає до міст на навчання та заробітки, і там і залишається. Багато орлівців після школи їдуть на навчання до Румунії їм так дешевше і зручніше, ніж вступати до українських вишів, згодом отримують румунські паспорти і вирушають у світи в пошуках кращої долі. А на малу батьківщину завітають хіба що раз на рік подивитися на веселих бородатих Мошулів, невгамовних парубків-четелі та бадьорих музик з червоними від морозу (а може, й від неперевершеного молдавського вина) носами.

Повертайтеся, хлопці, щоб дати хлопчакам, які підростають, приклад мужності, хвацькості, вірності традиціям і рідній землі!

Текст: Дар’я Гармидер

Фото: Юлія Крижевська

1 комментарий

  1. Віталій on

    Дуже цікаво! Як переплітаються культури. Цікаво, яку ціль чи смисли закладено в цей звичай. А ще цікаво дізнатися, які ще звичаї збереглися і підтримуються?

Залишити коментар