Вівторок, 18 червня

Із дитинства я любила сімейні свята. Особливо Різдво. Коли вся родина збирається разом; усі гарно вбрані, у піднесеному настрої. На стіл виносять 12 страв; солодко пахне традиційна кутя, парує грушками та яблучками узвар у глечику, запалюють свічки. Створюється така атмосфера, що всі присутні навіть починають розмовляти трохи тихіше, аби не порушити гармонії, не зіпсувати таїнство свята. Особливо щемно приходять ці спогади, коли ти далеко від дому. Коли неймовірно не вистачає тих, найрідніших, за одним великим столом.

«Курісумасу кейкі» та курячі ніжки, або Різдво в Японії

Японці теж святкують Різдво. Дуже пишно й із розмахом. Одразу по закінченню не менш розмашистого Гелловіну міста перетворюються на різдвяну казку, і не важливо, що ще тільки початок листопаду. Різдвяно-новорічна символіка – скрізь. Одна за одною з’являються неймовірно гарно вбрані ялинки. Кав’ярні та магазини прикрашають штучним снігом, гірляндами, різдвяними квітами та вінками. Продавці перевдягаються у Санта Клаусів. Міста, які й так цілий рік не обділені ілюмінацією, починають сяяти та мерехтіти так натхненно, що ненароком ловиш себе на думці: «Уявляю, які їм прийдуть рахунки за електроенергію!». На моїй пам’яті, навіть після землетрусу й цунамі 2011 року, коли було пошкоджено атомну електростанцію Фукусіма й електрики дуже не вистачало, на Різдво все світилося та виблискувало.

Уже з початком грудня вітрини магазинів переповнюються різдвяними подарунками. Японці починають готуватися до корпоративів і вносити у повсякденний одяг елементи святкової символіки. Проте, якщо запитати в перехожого, що це за свято Різдво, більшість сором’язливо усміхнеться та відповість: «Це веселе свято 24-25 грудня – щасливий день, який я проведу із коханим / коханою».

Японці дійсно не замислюються, звідки прийшло свято, яке його справжне значення, якими є стародавні традиції, наскільни Різдво важливе. Адже насправді менше одного відсотка японців – християни.

«Курісумасу кейкі» та курячі ніжки, або Різдво в Японії

Іноземці часто кажуть: «Різдво, як і всі запозичені свята, для японців просто комерція – можливість висмоктати чимбільше грошей із людей». Я не буду заперечувати, можливо, це й так. Але наскільки вони щасливі та усміхнені, тримючись за руки, ходять містом і розглядають святкову ілюмінацію! Купують один одному подарунки, прикрашають свої домівки. І хоч для молоді Різдво більше схоже на День закоханих, коли треба йти на побачення, хіба не варто радіти святу, коли ти присвячуєш свій час найріднішим? Хіба немає у цьому різдвяного дива?

Колись я запитала друзів, які давно мешкають у Японії, про тутешні різдвяні традиції, і вирішила – мене розігрують. Я ніяк не могла повірити, що однією з найважливіших місцевих традицій є поїдання смажених у грилі курячих ніжок у харчевнях відомої американської мережі фастфудів. Як мінімум – треба хоча б купити в супермаркеті ті курячі ніжки, засмажені до хрусткої скоринки. Чи приготувати вдома. Більш «різдвяної» традиції для Японців годі шукати. У деяких магазинах навіть встановлюють табло, на якому йде відлік проданих порцій. І уявіть моє здивування, коли у Святвечір я побачила довжелезну чергу в той фастфуд із «ритуальною» курятиною. Закохані парочки чемно чекали на вулиці по кілька годин, доки звільниться місце, аби романтично й «по-різдвяному» поїсти.

Або ще одна традиція. Обов’язкова до виконання, якщо ти проводиш свято в Японії. Особливий «різдвяний» торт. І не зовсім зрозуміло нам, звиклим до куті з вареничками, яким боком до Різдва той торт, але він мусить бути в кожному домі. Густо вкритий білим вершковим кремом бісквіт із кількох коржів, між якими обов’язково є прошарок зі свіжої полуниці. Декором також є полуниці, а ще частенько й шоколадна табличка «Merry Christmas». Японці й самі не знають, звідки прийшла ця традиція, але я з цікавості трішки пошукала. Виявляється, ще в 1922 році одна велика компанія виробників тортів свідомо створила цю традицію для підвищення рівня продажів. На їхню думку, білий крем символізував сніг, а червона полуничка – Санту. Ідея втілилася на славу. Відтоді японці не уявляють Різдво без «Курісумасу кейкі».

«Курісумасу кейкі» та курячі ніжки, або Різдво в Японії

Але українцям, які тимчасово чи постійно перебувають у Японії, зазвичай недостатньо місцевого «Різдва». Хочеться затишку, того запаху святкових страв… Згадуєш, як ти ще маленький нишком від батьків хапаєш пальчиками трошки куті із загальної миски і швидко запихуєш до рота, бо вже не можеш дочекатися, коли дозволять…

Діаспоряни часто на свята збираються своєю громадою. Хтось маштабно, а хтось у колі близьких друзів-земляків. Ми, зазвичай, святкували змішаною компанією: українці, росіяни, грузини. І святкували двічі. Бо були серед нас і католики, і православні. До Різдва готувалися, мабуть, ретельніше, ніж до святкування днів народження. Заздалегідь купували продукти. Бо Японія – вам не Україна; знайти бурячки до борщу – ще той квест. А яким надзавданням є пошуки звичайної пшениці! Насправді, не завжди й виходило – інколи кутю варили з рисом, якого тут безліч сортів.

Після католицького Різдва якось швидко приходив Новий рік, а далі вже на повну йшли приготування до Різдва православного. Найбільше мені подобалося знайомити з нашими традиційними святами японців, котрі не зовсім розуміли, який може бути Святвечір 6 січня, якщо всі пристойні люди вже відсвяткували його ввечері 24 грудня. І як по-дитячому горіли від здивування їхні очі, коли замість уже знайомої японської квартири вони потрапляли наче в інший світ. Господиня з розпашілими щічками клопочеться з останніми приготуваннями. Гості – всі гарні, по-святковому вбрані, у вишиванках. Не нав’язливо лунає «Щедрик» у всіх можливих виконаннях. Ще стоїть у куточку новорічна ялинка, ніби в такт пісні виблискує вогниками. По квартирі запалені свічки. Стіл, укритий вишитою скатртиною, а на ньому замість смаженої курки – неймовірна кількість наїдків, майже всі незнайомі пересічному японцеві.

Із першою зіркою господиня запрошує гостей до столу. І очі японців починають розбігатися. Традиційно, у який би куточок світу тебе не занесла доля, на столі 12 страв. І узвар. Як у дитячому спогаді, той самий, що парував у глиняному глечику грушками та яблучками. І неважливо, що в Японії неможливо знайти сухофруктів. Дбайлива господиня заздалегідь трошки насушила! Щоб хоч по ковточку, але налити кожному гостеві узвару.

«Курісумасу кейкі» та курячі ніжки, або Різдво в Японії

Японські друзі за столом зовсім розгубилися. Та й не дивно. Тут тобі і борщик, і декілька видів вареничків зі шкварками, запечене м’ясо, картопля із грибами, гріночки з часничком та салом, що контрабандою привезене з дому для особливих випадків. Куди ж на свято без голубців, тушених із томатом, заливної та смаженої рибки, кількох салатів… І, звичайно, королева різдвяного столу, та заради якої було об’їжджено півміста, – Кутя… Справжня, із товченим у ступі маком та медом, із пшениці.

Вечерю розпочато; всі по черзі розказують японським друзям традиції своїх домівок, адже у кожній хаті завжди є щось своє, особисте. Згадують дитинство, рідних, як малими бігали по сусідах щедрувати. Треба ж познайомити японців ще й із цією українською цікавинкою, і навіть навчити коротенькій щедрівці. А на завершення вечора ми, звісно, співали пісень. Уявляєте: сидять за одним столом українці, росіяни, грузини та японці й співають українські народні пісні. Хтось повністю, хтось хоч слово, але всі разом. Десь у далекій Японії. У маленькій квартирі великого міста. Міста, яке, може, і не раде тим іноземцям, але готове їх приймати, якщо вони гратимуть за тутешніми правилами. Співають і згадують рідних. Яких так не вистачає, особливо на свята.

Текст і фото: Галина Ів

2 комментария

  1. Такое.. пожила в японии с мужем, а в Украине гуляла с атошником. Что хорошего может написать барышня легкого поведения?

Залишити коментар