Понеділок, 25 березня

Прийдешній рік буде непростим для української економіки. Темпи зростання ВВП сповільняться попри хороші ділові очікування бізнесу. Причини – доволі стриманий споживчий попит через повільне зростання доходів населення та не надто сприятлива для наших експортерів ситуація на світових ринках.

Водночас у 2019-му державі необхідно повернути значну частину зовнішнього боргу, утримати задекларований рівень дефіциту державного бюджету, провести президентські та парламентські вибори, залучити додаткове фінансування як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках, паралельно конкуруючи із сусідніми державами не лише за кошти інвесторів, але й за кваліфіковану робочу силу. Впоратися з усіма цими завданнями можна лише за умови виваженої державної політики та злагодженої співпраці уряду, парламенту, бізнесу та банківського сектору.

Макроекономічні ризики

У 2018 році інвестиційний та споживчий попити сприяли прискоренню економічного зростання, яке за усередненими прогнозами до кінця року сягне 3,5 %. Відповідно до макроекономічного прогнозу НБУ, наступного року економіка зростатиме повільніше. На кінець 2019-го темп приросту номінального ВВП складе 2,5 %, а базова інфляція знизиться з 10 % у 2018-му до 6,3 % в кінці 2019-го року. Тобто цьогорічної цілі НБУ по рівню інфляції Україна зможе досягти лише наступного року, а досягнення середньострокової цілі в 5 % відкладається на кінець 2020 року.

Це пояснюється, насамперед, неврахованим у прогнозах центробанку пришвидшенням зростання адміністративно регульованих цін та вартості палива. Окрім того, виробничі витрати в реальному секторі зростали швидшими темпами, зокрема видатки компаній на зарплати співробітників та купівлю енергоносіїв. Ріст зарплат українців (на 26 % до попереднього року) та соціальних виплат стимулював пожвавлення споживчого попиту, що також впливало на інфляцію. Відповідно, НБУ продовжив жорстку монетарну політику, аби приборкати інфляцію, та залишив облікову ставку на рівні 18 % (вона за рік зросла з 12,5 до 18 % – прим. ред.), що суттєво обмежує доступність коштів для реального сектору.

У 2018-му головними драйверами зростання ВВП були сільське господарство та галузі, орієнтовані на задоволення внутрішнього попиту (торгівля, послуги, транспорт). Ділові очікування українських виробників є доволі оптимістичними, але жорстка монетарна політика центробанку обмежує їх доступ до грошових ресурсів, необхідних для нарощування виробництва. Це є одним із головних чинників, які зумовлюють сповільнення зростання нашої економіки.

Ще один вагомий чинник – посилення трудової міграції українців. Окрім Польщі, яка вже кілька років поспіль активно залучає українців на свій ринок праці, про подібні наміри оголосили Чехія та Німеччина, пообіцявши спрощення процедур для працевлаштування. Черговий відплив робочої сили збільшить диспропорцію між попитом та пропозицією на ринку праці, з одного боку – прискорюючи зростання заробітних плат у певних секторах, з іншого – створюючи локальні дефіцити кваліфікованих працівників.

Додатковими чинниками стануть: загальне «охолодження» світової економіки та певне погіршення цінової кон’юнктури на сировинних ринках.

Попри суттєві зміни у структурі нашого експорту чорні метали та руда все ще залишаються одними із пріоритетних експортних товарів України. Та протекціоністські заходи США і ЄС суттєво звузили кількість вільних ринків для поставок цієї продукції, що посилило конкуренцію за них. Відтак наступного року тенденції до зниження вартості чорних металів та залізної руди будуть зберігатися. Окрім того, сповільнення економічного зростання Китаю, одного із глобальних виробників сталі, та «торгові війни» Китаю із США очікувано призведуть до надлишку сталі на світових ринках. Тож головним драйвером економічного зростання наступного року залишатиметься аграрна промисловість. Наші виробники продовжать збільшувати свою присутність як на нових, так і на вже традиційних для нас ринках збуту (ЄС, Близький Схід, Китай, Індія). За попередніми розрахунками, навіть за несприятливих умов на світових ринках доля фізичних об’ємів продукції АПК у нашому експорті наступного року зросте до 45 %.

Це дозволить мінімально забезпечити країну необхідною кількістю валюти на внутрішньому ринку. Звичайно, за існуючих на сьогодні високих девальваційних очікуваннях, говорити про те, що гривня укріплюватиметься, ще зарано. Але навіть очікувана девальвація буде доволі плавною та стриманою – до рівня 30 грн / дол. США на кінець 2019-го року.

Звичайно, є низка чинників, які можуть цей прогноз погіршити, але більшість базових сценаріїв передбачає, що Україні зможе впоратися наступного року з головним викликом – надмірним борговим навантаженням.

Боргова пастка

Однозначним позитивом є відновлення співпраці України з МВФ у рамках чергової програми stand-by. Напередодні католицького Різдва Україна отримає перший транш допомоги обсягом близько 1,5 млрд дол. Із загальної суми у 3,9 млрд дол. Отримання кредитів від МВФ та інших офіційних кредиторів не лише дозволить нам наростити наші міжнародні резерви, а й виходити на зовнішні ринки капіталу, аби профінансувати частину наших позик, залучаючи нові кредити. Звісно, таку стратегію обслуговування боргу держави важко назвати виваженою та далекоглядною, але в даному випадку уряд позбавлений інших розумних альтернатив, оскільки інакше країна опиниться на межі дефолту.

За даними Мінфіну та НБУ, наступного року виплати України за зовнішнім боргом складуть близько 5 млрд дол., із яких власне погашення боргу – це 3,5 мільярди, а решта – його обслуговування. Зрозуміло, що за наявних міжнародних резервів обсягом 16,7 млрд дол. виконати такі зобов’язання буде дуже важко, адже валюта необхідна НБУ не лише для виплати позик, а ще й для регулювання попиту та пропозиції на внутрішньому ринку та забезпечення безперебійної роботи імпортерів. Відтак, уряд вкотре виходитиме на зовнішні ринки запозичень, причому, скоріше за все, вже в першому кварталі 2019-го року із пропозицією у 1-1,5 млрд дол. І запозичення ці дешевими не будуть. З урахуванням поточної вартості, зниження цікавості інвесторів до ринків, що розвиваються та наших внутрішніх політичних ризиків, пов’язаних із майбутніми виборами, вартість залучених урядом позик складе мінімум 10,5 % річних. В умовах такої високої ціни, розумним було б дострокове погашення цих боргів, але для цього Мінфін має виходити на зовнішні ринки кілька разів упродовж року. Це доволі складно, адже «вікна можливостей» відкриваються не так часто, а ризики, пов’язані із агресією РФ проти України, є непрогнозованими та суттєво впливають на інтерес інвесторів до  наших цінних паперів.

«Внутрішні» дефіцити

Запорукою нашої співпраці з міжнародними донорами є стримування на низькому рівні бюджетного дефіциту, що вимагатиме від держави продовження жорсткої монетарної політики. Звісно, певні видатки держави в наступному році зростуть, насамперед «соціальні» – оплата праці та фінансування пенсій. Якщо за планом запрацює Дорожній фонд, за рахунок коштів якого має розпочатися відновлення дорожньої інфраструктури, то ростимуть і капітальні видатки. Проте, за рештою статей, фінансування планується дуже стримане.

Попри відтік робочої сили, рівень безробіття залишатиметься доволі високим через повільні темпи економічного зростання. Зростання зарплат також буде помірним, бо фінансовий ресурс підприємств вичерпується й реальної конкуренції за робочу силу із сусідніми країнами вони просто не витримають. Відповідно, ріст заробітних плат, за прогнозами центробанку, у наступному році складе близько 16 % у номінальному вираженні, і на 7 % – у реальному (з урахуванням інфляції), а зростання заробітних плат у держсекторі відбуватиметься ще повільніше. Відтак народ біднішатиме. Зумовлений цим відкладений попит на товари та послуги стимулюватиме подальший розвиток роздрібного кредитування – за рік приблизно на 30 %.

Цього року зростання обсягів роздрібних позик та автокредитів сягнуло 49 %, та оскільки раніше цей сегмент розвивався дуже мляво, у загальному кредитному портфелі українських банків, навіть за таких темпів, роздрібні кредити складають лише 17 %. Тож потенціал для збільшення об’ємів споживчих кредитів без ризиків для банківської системи досі залишається значним. Хоча НБУ, наприклад, без ентузіазму дивиться на цей тренд, але навряд чи почне якось обмежувати споживче кредитування раніше 2020 року. Центробанк розуміє, що нині споживчий попит чи не єдиний чинник, що стимулює економічний ріст, і варто зробити все, аби його втримати на існуючому рівні. А для цього людям потрібні кошти, які за умови повільного зростання власних доходів можна отримати лише у вигляді кредитів.

Загалом, банківський сектор на сьогодні є стабільним – нещодавні стрес-тестування гідно витримали усі банки, за винятком одиниць. Головною проблемою банків, як і в минулі роки, залишається проблема кредитів юридичних осіб, які не обслуговуються – нині їх рівень у загальному портфелі складає 57 %, а для окремих державних банків – перевищує 80 %. Це одна з основних причин того, що на відміну від споживчого кредитування, корпоративне не розвивається взагалі. Банки не хочуть видавати нові кредити бізнесу, якому в результаті бракує коштів не лише на розвиток, але й на поточну діяльність. На жаль, попри усі обіцянки уряду вирішити проблему «токсичних» кредитів, принаймні для державних банків, її навряд чи вдасться врегулювати наступного року, а навіть якщо й так, то це не дасть миттєвих результатів. Тож сподіватися реальний сектор може лише на зовнішніх інвесторів, які досі, на жаль, не виявляли зацікавленості у співпраці із нашими компаніями.

Насправді, присутність інвесторів-нерезидентів відчутна лише на ринку продажу наших внутрішніх державних облігацій, заробляючи на курсових різницях інвестори суттєво підтримують державний бюджет України. Цікавість до внутрішніх державних паперів помітна й серед фізичних осіб, що й не дивно, бо за дійсної облікової ставки їх дохідність є надзвичайно привабливою. Попри очевидну спекулятивність цих інвестицій державний бюджет від цього лише виграє, бо отримує додаткове фінансування. Якщо попит на внутрішні облігації зростатиме такими ж темпами, то наступного Мінфін зможе залучити до бюджету доволі значні суми за рахунок ОВДП.

Утім, це лише частково компенсує навантаження на Державний бюджет наступного року. За умови, що плани щодо приватизації вкотре зриваються, обсяги, необхідні для виплати субсидій, досі дуже умовні, а Пенсійний фонд може зіштовхнутися із проблемою виплати пенсій, уряду буде надзвичайно важко виконувати бюджет. А парламент, скоріше за все, додаватиме йому роботи, приймаючи напередодні виборів невиважені рішення, які потребуватимуть додаткового фінансування. Та, напевно, найголовнішим завданням для уряду та НБУ стане підтримка попиту, який на сьогодні гарантує Україні нехай і повільне, але прогнозоване економічне зростання. Від хиткого балансу між доходами населення та рівнем інфляції буде залежати, чи працюватиме реальний сектор, чи платитимуться вчасно податки, і, зрештою, чи мине для України 2019 рік без суттєвих негараздів.

Текст: Валентина Ющенко

Залишити коментар