Понеділок, 25 березня

Їх бояться, та ними й захоплюються. Задля захисту від них кишені набивають часником і полином, а в ліс беруть із собою гребінець. Вони живуть у фольклорній творчості та творах українських авторів. Вони – загадкові та добрі, страшні та неоднозначні. Opinion розповідає про головних українських міфічних героїв, адже саме зараз, за повір’ями, відчиняються ворота між двома світами, і звичайна людина здатна побачити значно більше. Та не забудьте взяти часник.

Солоха – українська відьма та коханка Хмельницького

Від Чугайстра до Солохи: які вони, українські міфічні герої?

Кадр із фільму «Ніч перед Різдвом»

Із Солохою ми всі добре знайомі, і дякувати за це маємо українському письменнику Миколі Гоголю. У повісті «Ніч перед Різдвом» наша перша героїня – це водночас і відьма, і звичайна жінка. Солоха не проти поспілкуватись із чортом, політати на мітлі, а також дозволити собі (не) трохи флірту із заможними односельцями.

Яка вона, гоголівська (читай – українська) Солоха? Якщо уявити себе за шкільною партою над подвійним аркушем паперу із заголовком «Образ Солохи в повісті Миколи Гоголя», можна цілком шаблонно, по-шкільному відповісти – хитра, лицемірна, підла, дещо егоїстична. Бачити в не надто позитивних героях лише негатив – унікальний штамп української шкільної літератури. Усе, можливо, і так. Відьми навряд чи бувають уособленням добра чи світла; і, ясна річ, лицемірства та хитрощів Солосі не відняти. Бо яка вона тоді відьма?

А тепер давайте пригадаємо, якою Солоха була поза посиденьками з чортом та польотами за зірками. Тільки домовимося, що згадувати «екранізацію» за участю Кіркорова та Лорак – зовсім не обов’язково. Так ось, Солоха була красивою, до певної міри чарівною жінкою, ба більше, господинею, котрій іноді заздрили інші сільські жінки. Що не менш важливо – у Гоголя Солоха була матір’ю. До чого я веду?

Пригадайте російську відьму. Окрім Баби-Яги якось на згадку ніхто й не спадає, правда? А тепер порівняйте. З одного боку, маємо відьму українську – пишногруду, красиву жінку, до котрої залицяються чоловіки, яка є об’єктом заздрості, зрештою, є матір’ю. З іншого боку – старезна, кістлява (що, фактично, вказує на її мертву сущність) бабка, до якої навряд чи за власним бажанням зайде на каву навіть добряче хильнувший чоловік. Тема міфології, образів, але різниця принципова.

Та Солоха живе не лише у світі текстів Гоголя. Нерідко можна почути історію про Солоху, котра була особистою радницею… гетьмана Богдана Хмельницького, оберігала та захищала його від ворожих чар. Мовляв, саме завдяки її допомозі гетьману вдалося перемогти в битві під Пилявцями. Інколи Солосі навіть приписують роль коханки Хмельницького. Ясна річ, у всіх цих розповідях та оповідках ми просто обираємо ті варіанти, котрі нам видаються більш зручними та цікавими. Але навряд чи якась Баба-Яга мала б принаймні шанс на знайомство з гетьманом, на відміну від Солохи.

Пацюк-запорожець-знахар

Від Чугайстра до Солохи: які вони, українські міфічні герої?

Кадр із фільму «Ніч перед Різдвом»

Було б несправедливо, згадуючи «Ніч перед Різдвом», розповісти лише про Солоху, адже світ героїв Миколи Гоголя, здається, увібрав у себе цілий комплекс міфічних образів та фантастичних персонажів. Ось і Пацюк є таким собі збірним образом, який насправді є не таким вже й другорядним героєм.

Хто такий гоголівський Пацюк? У повісті про нього не так вже й багато написано, але точно відомо: раніше він був запорозьким козаком. Як він потрапив до Диканьки, коли та чому, – усе це залишається невідомим та насправді неважливим. Односельчан водночас хвилює та захоплює зовсім інше: раніше Пацюк займався знахарством, лікував недуги. Усе б нічого, якби не нечисті сили, котрі колишньому козаку з цим допомагали. Так і приходили до нього «пацієнти»: боялися, але мовчали, аби не розгнівати нечисть.

Сам же Пацюк віддалено був подібним на чорта, а довершували цю подібність широченні шаровари, низький зріст та більш ніж помітна зайва вага. Якраз цей образ на межі комічного та страшного (переважає для нас, напевно, перше) і є таким собі додатком до Солохи. Так само, як вона водночас була і відьмою, і звичайною жінкою, Пацюк балансував між звичайним життям та знахарством, спілкуванням із нечистю.

Особливої міфічності в образі колишнього запорожця, звісно, немає; натомість, він уособлює людей, наближених до «темних» створінь – людей, котрі змогли, якщо не приручити їх, то принаймні знайти спільну мову та використовувати нечисту силу у власних цілях. У цьому питанні Гоголь виявився абсолютно геніальним: він ніяк не пише про це прямо, лише дає якісь гачки, натяки, залишаючи все інше для свого читача.

Чугайстер – володар карпатських лісів

Від Чугайстра до Солохи: які вони, українські міфічні герої?

Фото: radiosvoboda.org

Про цього міфологічного героя та мешканця карпатських лісів більшість із нас так само дізналась із художньої літератури. У цьому випадку мали б дякувати «Тіням забутих предків» Михайла Коцюбинського. Та який він насправді, герой карпатської міфології?

Для початку домовимося, що Лісовий чоловік, Гай, Дід та Ночник – це не подібні на Чугайстера істоти, а просто його інші назви, характерні для різних районів. Як правило, цьому герою приписують величезний зріст, сині очі, довгу бороду та тіло, густо обросле шерстю. Його навряд чи можна налякати морозами чи спекою. Що, думаєте, злякались би, побачивши такого велетня десь посеред лісу? А боятися не варто: Чугайстер – не ворог, він – помічник.

Ночника прийнято вважати охоронцем для того, хто перебуває надто далеко від своєї домівки. Скажімо, на полонині чи серед лісу. Саме він захищає лісорубів та пастухів від інших міфічних істот, котрі наповнюють ліси. Напевно, тому й існує традиція залишати під час вечері в лісі чи на полонині трохи баноша для цього велетня. Ставили якомога вище, аби Чугайстер зміг дістати приношення. Якщо після повернення з роботи їжа зникала – це вважалося хорошим знаком: Дід приходив, пригостився і тепер оберігатиме гостей від сил зла.

Загалом, Дід, у більшості розповідей, – персонаж абсолютно позитивний, подекуди настільки, що складно в це повірити. Наприклад, за деякими оповідями, при зустрічі з людьми Чугайстер не просто не чинить якогось зла чи лиха. Він починає співати та запрошує незнайомця до танця. Подейкують, що найбільш управні танцюристи навіть можуть розраховувати на подарунок від карпатського героя. Також кажуть, що лісові звіри прислуговують Чугайстру. Хтось бігає по воду, хтось – за іншими дорученнями Діда.

Ті, хто намагався дослідити образ карпатського хранителя, зізнаються, що загалом уся нинішня праця – це робота із залишками, «крихтами» старих вірувань та легенд, котрі вкрай важко відшукати у сьогоденні. Що про Чугайстра правда, а що брехня – загадка без відповіді. Як і загалом його існування. Однак прихильники Діда переконані: якщо ви не шукали його в карпатських лісах, як ви можете казати, що його не існує?

Дідо та його непроста доля

Від Чугайстра до Солохи: які вони, українські міфічні герої?

Фото: ua.reactor.cc

У нашій міфології є персонажі, котрі здобули дурну славу цілком несправедливо. Приміром, сивобородий карлик-добряк на ім’я Дідо (Капуш). Християнські традиції зіграли свою роль, перетворивши старого добряка на уособлення якогось домашнього чорта або дідька. Згодом, у такому ж образі його почали зображувати й в окремих казкових сюжетах. Там Капуш – це ворог людини, котрого неодмінно потрібно остерігатися.

Насправді ж, Дідо – охоронець домашнього вогнища, такий собі хатній Чугайстер, якого помилково вважають уособленням зла. Найчастіше Капуш живе в кущах неподалік від будинку. Він надзвичайно розумний та чимало знає про весь живий світ, але ділиться цими знаннями далеко не з усіма. Фактично Дідо – це домовик, якого колись було прийнято вважати повноцінним членом родини. Із ним рахувалися, пам’ятали про нього на свята та навіть «запрошували» в деяких випадках із собою. Великої популярності Дідо не набув; відьми, чорти, блуд та інші герої часто виходять на перший план. Хтозна, можливо, саме в цей час маленький добродушний Дідок дбає про наші домівки, навіть не розраховуючи на популярність та визнання.

Мавки-вороги та мавки-друзі

Від Чугайстра до Солохи: які вони, українські міфічні герої?

Фото: uamodna.com

Не Гоголем єдиним, могли б подумати ви, почавши читати про Солоху, і були б абсолютно праві: Микола Васильович – далеко не єдиний український письменник, котрий полюбляв звертатися до міфічних та загадкових створінь. Це нам вже продемонстрував Коцюбинський, і знову засвідчить прекрасна поетка Лариса Косач, адже на «Лісову пісню» Лесю Українку, вочевидь, надихнули саме мавки. То хто ж вони такі?

Вважається, що мавками (або нявками) стають діти, народжені померлими, або ж діти, котрі померли нехрещеними. Нерідко до нявок зараховують і дівчат, котрі втопилися, або ж дітей, котрих життя позбавила власна матір. Як правило, мавки – це неймовірно симпатичні, красиві молоді дівчата з довгим волоссям та в тонких сорочках. Красиві спереду й абсолютно жахливі ззаду: мавки, згідно з повір’ями, не мали шкіри, а тому на спині можна було роздивитись усі нутрощі.

Ці істоти прагнули помститися людям за свою смерть, а тому намагалися збити живих зі шляху або навіть залоскотати до смерті. Найчастіше мавки полювали на молодих симпатичних парубків, заманювали їх до себе та вбивали. Інколи могли запитати в подорожнього гребінець. Якщо людина знаходила його та дозволяла мавці розчесатися, то залишилася живою.

Однак гребінець – не захист. А вберегти себе від мавки можна було за допомогою часнику, цибулі та полину. Та найчастіше людей рятував від нявок… Хто, як гадаєте? Так, той самий Чугайстер, про якого ми нещодавно згадували. Утім, навіть маючи захисника, люди все одно ставилися до мавок із певною повагою: боялися їхніх магічних здібностей. Тому приносили на свята їм їжі, вірячи, що ті можуть зберегти врожаї.  

Мавок можна було перетворити на янголів, провівши обряд хрещення. Після цього істота могла віддячити своєму рятівникові, виконавши якісь бажання чи допомігши з певними проблемами. Але була й суттєва деталь: урятувати мавку можна було протягом перших семи років після смерті дитини – після цього терміну нявка вже ніколи не мала шансів перетворитися на янгола.

Цікаво, що далеко не всюди мавок сприймають виключно як дівчат. У багатьох розповідях мавки – це ще й руді, кучеряві хлопці, так само одягнені в білі сорочки. Більше того, у гуцульській міфології нявки часто мають здебільшого позитивні риси, є цілком безпечними для живих людей та навіть прислуговують їм. Словом, про всяк випадок товаривати з Чугайстром – не завадить.

Чур тобі, Пек!

Від Чугайстра до Солохи: які вони, українські міфічні герої?

Фото: bogislavyan.ru

Дещо більше популярності серед українців має Чур. Або ж Цур, Шур чи Щур, як вам більше подобається. Цей герой є одним із найдавніших в історії української міфології, вважається оберігачем домашнього вогнища та затишку. Тут, напевно, треба ще подумати: працює він з Дідо у команді чи змагається за людську схильність.

Чур у давніх українців, як правило, зображувався у вигляді вогнища в печі та сприймався як певний оберіг від сил зла. Сам герой, кажуть, оселявся в будинку лише тоді, коли піч почала виконувати свою пряму функцію. Можливо, через те піч завжди вважалася певним центром будинку, біля неї збиралися родиною, згадували про минуле, співали пісень, задумувалися про майбутнє. А для того, аби вберегтися від сил зла, достатньо було лише звернутися до героя по імені, попросивши про допомогу.

Однак, має Чур і власного принципового ворога – Пека. Той вважається богом війни, кровопролиття, пекла та горя. У розповідях завжди змальовується підступним та нещадним, однак дуже лякливим, фактично боягузом. І найбільший його страх – це саме Чур. Звідси пішло й українське прислів’я: «Чур тобі, Пек!».

Після того, як у родині промовляють це звертання, хатній охоронець починає боротися із Пеком. Головна небезпека останнього – він може забрати до себе під землю душі цілком добрих людей, особливо працьовитих чоловіків. Впоратися з Пеком можна лише потрапивши до його підземного царства. І, зрозуміло, що зробити це може лише найбільший страх темної сили – Чур. Можливо, тоді й настає зірковий час Дідо – поки Чур із Пеком бореться.

Козак Мамай

Від Чугайстра до Солохи: які вони, українські міфічні герої?

Фото: museumshevchenko.org.ua

І наостанок (як полюбляють казати, last but not least) – відомий, напевно, чи не кожному козак Мамай. Відомий настільки ж, наскільки незнаний всіма. Образ Мамая максимально узагальнений та збірний, шукати якісь прототипи чи праобрази цього героя – абсолютно марно. Якщо, наприклад, намагатися відшукати усіх Мамаїв-козаків, згадки про яких вціліли до сьогодні, будемо вимушені визнати невдачу – їх занадто багато, а конкретики – замало.

Отже, жодного документа, жодного цілком автентичного твору про цього персонажа. Усе, що ми маємо, – збірний образ ідеального козака, вочевидь, характерника, якого, як правило, зображають із бандурою та схрещеними по-східному ногами. Усі інші деталі картин – опціональні коні, списи, дерева та подібне є другорядними елементами.

Ця зосередженість Мамая, його спокій, медитативність та навіть задумливість нагадує цілком східні, якісь буддистські мотиви. Зрештою, «підганяти» зображення Мамая під християнські канони було б безглуздим: він не святий, він – козак, розбишака та характерник. Навіть одна з теорій походження його імені свідчить, що «Мамай» у перекладі означає «ніхто». Чим вам не відлуння якихось східних концепцій світосприйняття?

Та попри всі натяки на «східність» змальованого образу (знову ж таки, якщо казати суто про художній образ козака), він є абсолютно українським, із купою різних деталей, котрі змінюються від картини до картини. Мамай – образ козаків, визвольної боротьби, зрештою, свободи. Образ настільки міфологізований, що йому не обов’язково мати якусь власну легенду – усе було створено у спробах зрозуміти, хто він, Мамай.

Козак існує поза часом та поза простором. Існує в такій невизначеності, що став об’єктом захоплень та дослідження. Останні наголошують на збірності персонажа, але ані підтвердити, ані спростувати це неможливо. Сьогодні козак Мамай – це одна з найбільших загадок української міфології. Загадка, до котрої постійно лише додають нові й нові теорії, вигадки, припущення. Слідувати за будь-якою з них – відхиляти інші, розчинятись у чужих здогадках. Мамай – це герой, якого найкраще сприймати з відстані, вкладаючи власні сенси.

Степан Коза

Залишити коментар