Середа, 22 травня

Навівши лад у врядуванні та правовій системі, Україна щороку могла б отримувати понад 8,5 млрд дол. додаткових прибутків та суттєво пришвидшити темпи економічного зростання. Це засвідчують результати дослідження Центру економічної стратегії «Скільки втрачає бюджет на неефективному управлінні країною?». 

Дослідники спробували підрахувати, скільки Україна втрачає коштів через те, що досі не навела лад в управлінні та не забезпечила гідного правового захисту як власних інтересів держави, так і інвесторів. Результати, насправді, вражають, бо ресурс, який фактично можна отримати й використовувати задля розвитку держави, втрачається у часи, коли держава конче потребує додаткових грошей.

Українська влада щиро радіє черговим кредитам, які вдається залучити як у міжнародних фінансових організацій, так і у приватних кредиторів. Утім, боргове навантаження на державні фінанси лише зростає, а практично усі залучені кошти йдуть або на виплату попередніх позик, або на фінансування дефіциту державного бюджету. Це пояснює, чому попри величезні обсяги позик, економіка держави зростає дуже повільно – приблизно на 3 % у 2018-му і, відповідно до очікувань НБУ, 2,5 % у 2019-му.

Для прискорення зростання економіці потрібні інвестиції, додаткові кошти, які стимулювали б її розвиток. Але інвестор має чітко розуміти умови на яких він вкладає власні кошти у ту чи іншу економіку, мати певні гарантії їх збереження та примноження, упевненість у тому, що «правила гри» не змінюватимуться постійно та непередбачувано.

За даними дослідження, наприклад, впровадження прозорого ринку сільськогосподарських земель дозволило б Україні одноразово, після відкриття ринку, залучити близько 12,4 млрд дол., а потім щорічно отримувати понад 50 млн дол. надходжень. Та дискусії навколо цього питання досі не вщухають, і попри декларації влади щодо намірів провести таки земельну реформу, жодних спроб, хоча б підготувати ринок до відкриття, створивши потрібну законодавчу базу та запобіжники, які захистили б власників паїв, ми не бачимо. І парламент із року в рік продовжує дію мораторію, аргументуючи це саме неготовністю правової та юридичної бази.

Ще близько 10 млрд дол. держава могла б отримати в процесі відшкодування боргів позичальників, які не обслуговували свої кредити в банках. Нині поверненням коштів позичальників чималої кількості банків, які знаходяться у стадії ліквідації, займається Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, бо саме він відшкодовував свого часу втрачені депозити клієнтам цих банків та має хоч якось компенсувати державі ці видатки. У країн із розвинутими системами правового захисту кредиторів із кожного долару неоплаченого кредиту вдається повернути до 70 центів. В Україні, де позичальники шляхом штучних банкротств та сумнівних судових рішень мають змогу уникнути стягнення боргів, із кожної гривні невиплаченого кредиту у кращому випадку можна повернути 30 копійок. Вирішення цієї проблеми також лежить виключно у правовому полі, але держава, навіть після потужної банківської кризи, жодного разу не намагалася це питання врегулювати.

Також щорічно держава могла б отримувати додатковий мільярд доларів, якби розвивала державно-приватне партнерство в інфраструктурних проектах, які досі можна порахувати на пальцях однієї руки – жоден поки що не закінчився. Бізнес до співпраці з державою готовий, попит є, не вистачає лише впевненості, що держава виконає свою частину, бо практика, коли кількарічні проекти фінансуються із затримками або й зовсім позбавляються коштів після чергового перегляду бюджету, досі поширена в Україні.

Неабияк допоміг би державі і старт приватизації. Але на сьогодні, з одного боку – через незахищеність інвесторів в Україні, а з іншого – через небажання правлячих еліт втрачати контроль над державними компаніями, приватизація планово гальмується на найвищому рівні. За час, який у більшості випадків витрачається лише на розмови про черговий старт приватизації, об’єкти державної власності лише втрачають свою вартість; вони нарощують збитки та боргові зобов’язання, відтак стають ще менш привабливими для західних інвесторів. Рік тому відсутність успіхів пояснювалася потребою в новому законодавстві, але й воно вже є, а «велика» приватизація досі з місця не зрушила, зумовивши чергову «дірку» в державному бюджеті.

Та найбільше, за результатами аналітиків, держава втрачає від тінізації заробітних плат. Щороку Україна не отримує близько 6 млрд дол. через існування схем ухилення від сплати податків на працю. Недовіра до держави, низька якість державних послуг і низька очікувана пенсія у поєднанні зі слабким контролем із боку правоохоронних органів стали середовищем поширення «сірої» та «чорної» заробітної плати. У результаті центральний та місцеві бюджети кожного року втрачають близько 2,8 млрд дол. – ЄСВ та 3,2 млрд дол. – Податку на доходи фізичних осіб (ПДФО).

Зрозуміло, що повністю легалізувати неформальну працю неможливо, бо це явище поширене навіть у дуже розвинутих країнах. А в Україні боротьба з тіньовою зайнятістю ускладняється ще низкою додаткових чинників: брак офіційних робочих місць, брак належного контролю з боку правоохоронних органів, можливість мінімізації податків без будь-якої серйозної загрози покарання, низька довіра до уряду та низька якість державних послуг, жорстке законодавство про працю, складність процедур реєстрації тощо. Але певні заходи держава може й має вживати. І найперше, що слід зробити – зміцнювати довіру до державних установ та покращувати якість державних послуг, дотримуватись обіцянки індексувати пенсії, аби збільшити довіру до солідарної пенсійної системи. Щоб громадяни наочно бачили зв’язок між рівнем офіційних доходів та пенсійними виплатами, та самі були зацікавлені в тому, щоб отримувати «білі» доходи. Ба більше, держава має перерозподілити відповідальність роботодавця і працівника за фізичний процес сплати податків і соціальних внесків на користь робітника та реформувати систему соціальної допомоги таким чином, щоби зменшити можливості приховувати справжній рівень доходів. І, безумовно, покращити якість роботи податкової служби та адміністрування.

Задля того, щоб отримати всі ці додаткові вигоди, не потрібно ані радикальних реформ, ані нових економічних програм – лише точкові зміни в діюче законодавство, його беззаперечне виконання та пильний контроль із боку влади.

Традиційна економічна думка стоїть на позиції, що взаємозв’язок правовладдя та економічного зростання у більшості країн дуже сильний. Інвестиції в економіки країн зі слабким правовладдям менші, а рівень корупції у таких країнах, навпаки, – вищий. При чому корупція не лише перешкоджає чесній конкуренції та гальмує розвиток бізнесу в державі, а суттєво знижує  ефективність державних витрат та якість державних послуг, що врешті призводить до посилення самої ж корупції. Й Україні конче необхідно вирватися із цього замкненого кола.

Що цікаво, посилення прововладдя в державі опосередковано впливає й на її боргове навантаження, бо рейтингові агенції, визначаючи кредитоспроможність країни, використовують показники врядування як один із ключових індикаторів стійкості. Держави з кращим правовладдям отримують вищі кредитні рейтинги та відповідно привабливіші відсоткові ставки за позиками. Для України, яка на сьогодні отримує кредити від приватних інвесторів під дев’ять і вище відсотків річних – це надзвичайно актуально. Та поки що нам немає чим похвалитися. За індексом WJP «Правовладдя», Україна посідає 77 місце зі 113 країн. За показником «Правовладдя» WGI, Україна посідає 160 місце серед 209 країн. За Індексом сприйняття корупції (ІСК), Україна посідає 130 місце серед 180 країн. А за показником «Контроль над корупцією» тієї ж таки WGI, Україна посідає 168 місце серед 209 країн. Підняття України в даних рейтингах покращило б її загальні суверенні показники, і нам не довелося би сплачувати такі високі відсотки, аби залучити чергові позики від приватних кредиторів.

Низький рівень правовладдя та високий рівень корупції – джерела й іншої державної біди, тіньової економіки. Її обсяг доволі важко визначити, але навіть за оптимістичними підрахунками, нині «тінь» становить близько 30 % від офіційного ВВП держави, а за песимістичними – понад 45 % ВВП. Насправді, це надзвичайно високий рівень. Для порівняння, у країнах Центральної та Східної Європи в середньому рівень тіньової економіки складає близько 24 %. Ці країни є не лише нашими сусідами, але й нашими конкурентами на ринках інвестицій. Тож на сьогодні ми в цій конкурентній боротьбі, навіть при інших рівних, просто не можемо перемогти, бо інвестори схильні вкладати кошти в менш тінізовані економіки й уникають співпраці із країнами, де інвестиційні ризики вищі.

Текст: Валентина Ющенко

Залишити коментар