Понеділок, 17 червня

То найдавніший замок – державна резиденція в Україні. Таке собі «Межигір’я» часів Київської Русі. Замок Любарта або Луцький замок рідко вдається побачити засніженим, бо зими на Волині частіше мокрі, ніж сніжні. Але нинішні хранителі князівської обителі запевняють: взимку він зовсім інший, і туристи його таким люблять навіть більше. Містичні історії тут починаються щойно зимове сонце йде за горизонт. І саме взимку майже 600 років тому в засніженій та холодній резиденції князя Вітовта відбулася найвеличніша з історій цієї фортеці.

Улюблений маршрут – до «божниці Любарта»

«Влітку тут спекотно, а взимку холодно», – киває на В’їзну вежу замку XIV ст. старший науковий співробітник адміністрації Державного історико-культурного заповідника у Луцьку Анастасія Марків.

Вона часто зустрічає тут туристів. Каже, взимку вони бачать замок іншим; зазвичай, не поспішають, довго бродять бойовими галереями та розглядають столітні цеглини, гріються в музеях (на території їх кілька – прим. ред.).

Мури центральної вежі Луцького замку, В’їзної вежі, в основі сягають вісім метрів ширини. Потім п’ять. Тоді три… У спеку ці стіни намертво тримають тепло. Взимку тут холодно. У народі саме цю вежу називають «божницею Любарта».

Будівничий замок – литовський князь Любарт жив поруч, у палаці, що примикав до вежі. Тут же з ним мешкала і дружина з трьома синами.

Очевидно, у «божниці» Любарт любив усамітнюватися. Там і досі особлива атмосфера.

Наулюбленіший маршрут туристів, які приїздять до Луцького замку, завершується підняттям на В’їзну вежу. 120 сходинок нагору. А потім відкривається неймовірний вид на місто…

Галицько-Волинське «Межигіря»

Чим Луцький замок відрізняється від усіх інших замків в Україні? Краєзнавець і дослідник історії фортеці Петро Троневич каже: це єдиний замок-столична державна резиденція, яка збереглася в Україні. Таке собі галицько-волинське «Межигір’я». Усі інші замки – або регіональні, або приватні. Галицько-Волинське князівство успадкувало державність від Київської Русі. У XIV столітті правителем цієї держави був обраний Дмитро-Любарт Гедимінович.

«Після смерті дружини Любарта, волинської княжни (у 1349-му), польське та угорське королівства утворили коаліцію та виступили на захоплення Волині. Відтак Любарт переніс столицю князівства з древнього міста Володимир до Луцька та взявся будувати замок як державну резиденцію», ­­– розповідає Петро Троневич, нині начальник відділу охорони культурної спадщини Луцької міськради.

Що цікаво, ще раніше на цьому ж місці був дерев’яний замок. Історія його появи сягає Х (!) століття. Із 920 до 980 року на пагорбі над Стиром у Луцьку мешкали міські ювеліри. Згодом князь Володимир вибудував собі на Волині столицю (замість давнього міста Волинь, яке колись було на території нинішньої Польщі) – місто Володимир. А дорогою від Володимира до київських земель звів кілька острогів. Спочатку то були невеликі вали. Острог над річкою в Луцьку мав оборонне значення. То було місце, де князь міг спинитися чи заночувати в дорозі.

Згодом князем Ярославом тут же був зведений замок із рублених дерев’яних конструкцій. Із ХІІ до XIV ст. він був дерев’яним. І тільки Любарт взявся замінити крихкі конструкції мурованими.

Велика частина цегли, із якої зведені ці стіни, – то цегла із замку польського короля Казиміра у Володимирі. Місто Володимир після смерті Казиміра Любарт захопив собі. А його фортецю розібрав, бо саме зводив нову.

Розкопали містечко ювелірів і… не зберегли

Коли в 90-х роках в Луцькому замку тривали розкопки, археологам вдалося розкрити давній вал. То були залишки замку Володимира. На глибині семи метрів археологи виявили шість майстерень давніх ювелірів.

«Ми тоді поринули в надзвичайно таємничий світ. Конусоподібні пічки були на 90, 70, 60 % збереженими. Знайшли формочки для відлиття жіночих прикрас із білого каменю, із такого ж вапняка, яким викладений фундамент замку. Там були й тигельки для плавлення металу (конусоподібні скляночки, у яких плавили метал). Мали величезне бажання оббити деревом той котлован і зробити туди вхід, щоби до майстерень був доступ. … Але тоді якраз ввели гривню, і вона була дуже дорога. Пригадую, що на ті роботи треба було 2 000 грн. На той час – нереальні гроші. Вал накрили, намагалися вберегти, але пішли потужні осінні дощі – і він засипався», – згадує Петро Троневич.

Сам же краєзнавець – один із тих, хто мав щастя брати участь у серйозних дослідженнях історії замку, які почалися з 70-х років і пік яких припав на 80-ті. Він перебрав ці мури по цеглинці.

«Уперше побачив його в 73-му. Я тоді ще був студентом. Він уже почав реставруватися, але виглядав руїною. Довкола росли дерева. Усередині – теж. Навіть у 80-х, коли я вже працював у заповіднику, доступ до замку був вільним. І часто його подвір’я було місцем для п’яничок. Тому сприяв сад усередині (кілька фруктових дерев тут досі є і навіть плодоносять, – прим. ред.). Щопонеділка ми вивозили звідси тачку пляшок та сміття», – згадує чоловік.

Єдина вежа з каміном була луцьким архівом

Луцький замок має три вежі. Окрім Вїзної, це ще й Владича. Збудована князем Вітовтом. Її утримував та озброював владика. Адже в замку був владичий двір. Саме тут стояв найдавніший луцький храм – Церква Івана Богослова, збудована в 1175-1180 роках (згодом вона стала соборною).

Яким був храм, можна побачити і сьогодні. Археологи розкопали його. Як і древні поховання. Нині туристи мають доступ до розкопаних руїн. За віки собор фактично опустився під землю. Серед унікального там – залишки фресок ХІІІ ст.

Найхолоднішою у князівській резиденції є так звана Стирова вежа. Можливо, і холодно там, бо стіни її виходять просто до річки Стир, що нині підпирає замок з одного боку (колись же вода була довкола фортеці). Завершив її будівництво литовський князь Свидригайло, який певний час був господарем резиденції. Відтак вежу звуть іноді Свидригайловою. Саме в луцьких мурах Свидригайло й помер, хоча ховати князя повезли у Вільно.

У XVII ст. вежу добудували й накрили шатровим дахом. Це єдина вежа, де є камін. Сьогоднішні господарі замку мріють прочистити його й колись таки запалити. Поки в ньому не горів вогонь років зо 100, а то й більше.

Свидригайлова вежа відіграла вагому роль не тільки в історії Луцька, а й в історії України. Саме там не тільки була канцелярія замку, а й архів.

Власне, для того, щоб у належних умовах зберігати папери і щоб комфортно працювалося у цих стінах людям, облаштували систему опалення.

Камін. Величезні ковані скрині, у яких зберігали книги з підшитими документами (так звані книги записові). Бійниці. Сюди, як в адміністрацію, ішли лучани зі своїми клопотами. Адже замок довго був адміністративно-судовим центром. Станом на 1848 рік, коли на Волині працювала Київська археологічна комісія, участь у роботі якої брав Тарас Шевченко, таких книг було 1 167. Науковці кажуть, це більше мільйона документів із Луцького замку.

Папери вивезли до столиці. Частину вивчили, упорядкували, а згодом вони увійшли до збірника «Архів Юго-Западной Росії». У Нью-Йоркській публічній книгозбірні ці томи оцифровані – і доступні тепер будь-кому із лучан.

Взимку Стирову вежу закривають.

Зима 1429-го. Де ж корона Вітовта?

А в січні 1429-го Луцький замок пережив подію небачену ним ні до того, ні після. Тоді замок був резиденцією князя Вітовта.

Отримавши змогу (і обіцянку від імператора Священної Римської Імперії, короля Сигізмунда І Люксембурга) бути коронованим, Вітовт збирає в Луцьку з’їзд монархів. Тепер його часто порівнюють із самітом ЄС. Проводять паралелі. І присвячують з’їзду різні імпрези в стінах замку. На дипломатичній зустрічі обговорювали актуальні питання розвитку тодішньої Центрально-Східної Європи.

На ту пору Луцьк був свого роду географічним центром Великого Князівства Литовського. До міста було зручно діставатися. У січні до резиденції прибули глави європейських держав. Сніг і холод не став на заваді. За приблизними підрахунками, люду було до 15 тис. Це тоді, коли в місті в той час жило всього 5 тис. мешканців.

Головні події відбувалися в замку. Місяць тут тривали бенкети, різні заходи й переговори. Але «щось пішло не так», і монархи не коронували Вітовта, відклали цю подію до 1430-го.

Краєзнавці кажуть, князеві навіть виготовили розкішну корону й відправили її до Луцька. Та корона зникла. Найулюбленіша розповідь луцьких істориків замку (а відтак і туристів) – про таємничу корону Вітовта, яку всі мріють знайти.

Переплавили? Вкрали? Розібрали на шматки?

«Я вірю, що ця знахідка ще попереду, і колись таки науковцям вдасться пролити світло на цю історію», – усміхається Анастасія Марків.

У самої ж на цей випадок є неймовірна легенда. Мовляв, корону монархи тієї зими поділили на шматки й розібрали на сувеніри. А одну частину замурували у Стировій вежі. Тій самій, холодній, де, до речі, гніздяться соколи.

«Коли Вітовт помер (а він віддав Богові душу за трохи після з’їзду), ніяк не міг заспокоїтися, що не дожив до коронації. Його привид оселився у Стировій вежі, бо зрозумів, що корона саме там. Так от вгорі на цій вежі, де три маленькі бійнички, щоразу, як сідає сонце над Луцьком, з’являється дивне мерехтіння. Оце і є привид Вітовта. Тому замок взимку закриваємо для відвідувачів о 17, а влітку о 19, як тільки сідає сонце. Щоб люди не бачили того мерехтіння і не тривожили привида», – каже вона.

Так це чи ні, але кожне порядне місто мусить мати свої легенди.

Перше незалежне Різдво й Новий рік у Любарта

«Ми любимо наш замок взимку. У працівників навіть є така традиція: вкінці робочого дня не поспішати додому, а пройтися довкола. Це займає небагато часу, але спонукає подумати, затамувати подих. Є ще одне, чим цей замок різниться від усіх інших в Україні: тут ніколи не було кровопролитних битв, тут нема крові, тут найдавніша в Луцьку церква, а відтак дуже намолене місце. Багато гостей каже, що сюди хочеться повертатися, бо тут добра енергетика», – переконує Анастасія.

Битв не було. Але під час Другої світової війни в замку був один із луцьких німецьких шталагів. Історики кажуть, що з жовтня 1941-го до червня 1942 року в шталагах розстріляні, померли від голоду чи хвороб 10,5 тис. військовополонених.

Тому історія цих мурів – різна. Колись, наприклад, під стінами замку любили сидіти малі Косачі. Будинок, де мешкала Леся Українка з родиною, зовсім поруч. А під Стировою вежею на одній із цеглин автограф нашкрябала сама… Ольга Косач. І він досі є.

А вберегтися від руйнацій фортеця змогла тільки завдяки тому, що її будували мудро. Під підошвою фундаменту, каже Петро Троневич, висипаний шар каміння, яке фільтрує воду та виводить її за межі резиденції. Самі ж стіни – монолітні. З одного боку – цегла, з іншого – теж, а всередині насипана суміш із битої цегли та розчину. Тому їх і не розібрали, як колгоспи по «совєтах»: бо цегли з такої стіни – не візьмеш…

У 90-х роках хтось висловив ідею відкрити Луцький замок у новорічну ніч. Нічого подібного в той час ще не бачили… До 2018-го та ніч була яскравим спомином.

Тоді ж, на зорі Незалежності, коли в Луцьку рухівці стали чинити опір «совєтам», саме під стінами замку проводили перші велелюдні різдвяні дійства. До того Різдва на офіційному рівні ніхто, зрозуміло, не відзначав. Замкова площа тоді була знаковою – саме тут всупереч заборонам збиралися перші масові мітинги за Незалежність.

Цього року замок знову не спав у новорічну ніч. Вогні. Люди. Концерти. Наїдків – мов на з’їзді монархів узимку 1429-го… І – дощ замість снігу. Тим часом привид Вітовта тихо зачаївся у бійницях Стирової вежі й беріг свою корону. Бодай не зайшли.

Текст: Олена Лівіцька

Фото: Ірина Кабанова

1 комментарий

  1. Любов Траутман on

    Чудова розповідь і фоторепортаж! Мій син, студент-історик, зараз працює в Луцькому замку екскурсоводом. Я ще не була в нього на екскурсіі, але завдяки Вашій публікаціі вже знаю, на що звернути увагу, що детальніше розпитати й роздивитися. Дякую!

Залишити коментар