Середа, 17 липня

Останній тиждень в українських соціальних мережах було про що поговорити та, на жаль, пожартувати: 11 січня набули чинності зміни до Кримінального кодексу щодо зґвалтування та насильства. І поки у вашій стрічці новин хтось ще намагається бовкнути про розписку, Opinion дізнався у фахівців: що змінилося насправді, що таке «добровільна згода», чому зміни викликали таку реакцію, та чи є, чого боятися чоловікам.

Що принципово змінилося з 11 січня?

За численними та подекуди неадекватними «жартами» користувачів мережі про зміни в законодавстві з нашої уваги випало головне: що саме змінилося з 11 січня, та чому це не привід для «гумористичних» змагань, а важливі та необхідні зміни. Урядова уповноважена з питань ґендерної політики Катерина Левченко пояснила Opinion, що саме варто знати про так звані «правила сексу». Зокрема, за словами правозахисниці, визначення поняття «зґвалтування» в Україні нарешті приведено до тих норм, які діють в більшості країн світу.

«Дискусії точаться навколо того, що саме є власне добровільною згодою потерпілої особи. При цьому, хочу зауважити, що не звертається увага на зміну визначення самого “зґвалтування”, яке приведене у відповідність до (на рівні визначення) міжнародних стандартів.

Водночас необхідно відмітити, що змінилася дефініція визначення статті 152 Кримінального кодексу України “зґвалтування”. Тепер у самому тексті статті написано, що це “вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або іншого предмету без добровільної згоди потерпілої“.  

До цього часу зґвалтування в Україні розглядалося виключно як вагінальне проникнення, а 153 стаття ККУ називалась “Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом”, і під це підпадали відповідно анальне та оральне проникнення. Тепер, оскільки, за стандартами ВОЗ та інших міжнародних організацій, зґвалтуванням вважається будь-яке проникнення, із використанням як геніталій, так і будь-якого предмету, це буде вже зґвалтування. Це надзвичайно важливо, оскільки у нас дуже складно доводилися факти зґвалтування чоловіків, злочини за статтею 153. Утім, про ефективність змін можна буде говорити лише на основі практики. Фактично, сьогодні визначення “зґвалтування” приведено в Україні до тих стандартів, які діють у більшості країн світу», – ідеться в коментарі.

Добровільна згода – що це, та звідки беруться міфи?

Відповідно до нової редакції статті 152 Кримінального кодексу України, згода вважається добровільною, якщо є результатом вільного волевиявлення особи з урахуванням супутніх обставин. Утім, самого лише визначення – замало. Катерина Левченко детально пояснила, як правильно трактувати ці слова, та що означає кожна із частин дефініції.

«Давайте розкладати це поняття на складові.

Добровільна згода – це усвідомлене погодження, тобто: “Я сказав “так”, отже значить це значить “так”.  

Результат вільного волевиявлення особи – це означає, що особа сказала “так” без будь-якого примусу: фізичного, психологічного чи морального.

З урахування супутніх обставин – це означає, що слідчі та суд у випадку подання заяви про зґвалтування мають розглядати різноманітні супутні обставини, які визначаються індивідуально для кожного випадку.

Згода на секс: просто, як чай!

Від сьогодні, 11 січня, в Україні набирають чинності зміни до Кримінального кодексу України. Питання добровільної згоди — це, перш за все, питання свободи, гідності та безпеки. Вільне волевиявлення — це зовнішня форма відображення волі.У цьому ключі варто пам'ятати про свої права, де вони починаються і де закінчуються. Так само як відчувати і розуміти межу, де закінчуються власні права і починаються права іншої людини.Питати згоди на секс — не дикунство.Згода на секс — обдумане і виважене рішення, яке залежить від багатьох факторів, а не апріорно прийняте як належне "так".

Posted by Урядова уповноважена з ґендерної політики on Friday, 11 January 2019

Навколо кожної із цих трьох частин є спекуляції.

Щодо добровільності, я згадую юридичний коментар до 152-ї статті, який знайшла в інтернеті  у 2016 році, де фахівцями-юристами було написано, що для інкримінування зґвалтування потрібно враховувати, що “відмова на словах, навіть певна фізична протидія не завжди свідчать про дійсне небажання особи вступити в такий контакт. Скажімо, чоловік може сприймати таку поведінку жінки як кокетство, загравання або прояв сором’язливості”. Тобто жінка каже “ні”, але потрібно вважати як “так”.

І саме це є підставою того, чому сьогодні проводиться багато інформаційних кампаній; фахівці пишуть, що “ні” – це завжди “ні”. Якраз завдяки реалізації принципу добровільності потрібно навчитися як жінкам, так і чоловікам, казати чітко: “так” та “ні”. Пам’ятаєте дурні жарти, типу: “Якщо жінка каже “ні”, то це означає “так”?  Це саме те, що стосується стереотипів сприйняття, які будуються та передаються з покоління в покоління, мовляв: справжня жінка ніколи не каже “так”, а якщо вона каже “ні”, це треба розглядати як “так”.  А потім виникають життєві трагедії.

Щодо добровільного волевиявлення: якщо раніше в 152 статті Кримінального кодексу до уваги приймалися лише фізичний вплив на особу та використання безпорадного стану, тепер ми бачимо, що поняття добровільного волевиявлення або добровільної згоди тепер має більш широке трактування.

І навколо цього знов-таки створюються міфи: наприклад, про розписки. Вони не потрібні. Навіть більше, наявність розписки може розглядатися навпаки як інструмент примушування. Можна пригадати, як ми зазвичай підписуємо розписки про обробку персональних даних. Хіба всі люди читали те, що підписують? Думаю, далеко не всі. Тому як жарти, так і самі розписки, є абсолютно недоречними.

Джерело: сторінка Урядової уповноваженої з ґендерної політики на Facebook

Однак найскладніше – це врахування супутніх обставин. Найскладніше, оскільки ці обставини будуть визначатися індивідуально для кожного випадку, і це абсолютно логічно: усі випадки – різні. Якими можуть бути ці супутні обставини? Наприклад, ситуація домашнього насильства, у якій перебуває особа. Якщо до цього було насильство й особа таке переживала, то це якраз і будуть супутні обставини. До слова, я є членом Комісії при Президентові України в питаннях помилування, і коли ми розглядаємо клопотання, приміром, жінок, котрі відбувають покарання за вбивство своїх чоловіків, партнерів чи колишніх чоловіків, майже в усіх випадках це вбивство, яке пов’язане із захистом від насильства. Більше того, я аналізувала деякі справи, де жінки вбили потенційного ґвалтівника, захищаючись від сексуального насильства. Так ось, суди не звертали на це уваги. Що говорить про відсутність захисту прав.

Щодо психологічної чи економічної залежності. Це може бути погроза, зокрема погрози причинення страждань дитині, близьким людям чи навіть домашнім тваринам. Окрім того, це може бути погроза в обмеженні доступу до якогось бажаного сервісу, дії. У практиці громадських організацій є допомога особам, які виїжджали з тимчасово непідконтрольних Україні територій, вивозили дітей. У одному випадку жінці, котра в 2014-мі році намагалась із дітьми покинути окуповану територію, один із “пропускників” так званої “ДНР” на “КПП” поставив ультиматум, мовляв: “Ходімо спочатку зі мною, “попрацюєш”. Тобто за “розумінням” старого КК постраждала фактично добровільно погодилася. Але сьогодні ми розуміємо, що добровільності в її діях не було, адже це було єдиним шляхом, єдиною можливістю виїхати з території. На таке треба звертати увагу, цьому потрібно вчити слідчих, прокурорів та суддів, аби подібні речі розглядалися ретельно», – детально пояснила правозахисниця.

Та водночас Катерина Левченко наголошує: за кожною заявою про ґвалтування необхідно проводити слідчі дії та збирати докази, і лише потім – оцінювати в суді. Окрім того, варто пам’ятати, що нові зміни не є вигаданими «з нічого». Це все – із реального життя та реальних ситуацій в Україні та світі.

«Не менш важливим є і збирання доказів та доведення кожного випадку. Тобто у випадку отримання заяви про зґвалтування, обов’язково потрібно проводити всі необхідні слідчі дії, збирати докази, а вже потім оцінювати в судовому порядку. Презумпція невинуватості не скасована, так само, як не скасовано й відповідальність за надання завідомо неправдивої інформації. Отож усі ці “хвилювання”, що кожна заява відтепер може одразу розглядатися як реальний факт зґвалтування, є лише маніпулюванням кримінально-процесуальними нормами.

Ще варто звернути увагу, що всі ці зміни є підтримуючими для постраждалих осіб. Нове розширення трактування, скажімо, примусу, добровільності виходить з існуючої практики, воно – із реальних проблем, із котрими зустрічалися жертви сексуального насилля як в Україні, так і за кордоном.

Нові зміни до законодавства відповідають Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству, та боротьбу із цими явищами, яка ратифікована 32-ма країнами. Конвенція була прийнята одноголосно Кабінетом міністрів Ради Європи, а Україна як член РЄ брала участь у її розробці. Отож ці визначення, що відповідають Конвенції, є результатом консенсусу та узагальненням кращої практики європейських країн.

Окрім всього, це ще й дуже класний цивілізаційний тест для нас всіх. Ми так любимо казати про сучасні цінності, демократичність, верховенство права; дехто називає це європейським цінностями, універсальними, людськими. Так ось, ті зміни, що вносяться, вони спрямовані на захист гідності особи, недоторканності прав людини та відносяться саме до тих цінностей, котрі багато наших людей так люблять. Тож із цим потрібно розбиратися, а не маніпулювати», – наголошує Урядова уповноважена з питань ґендерної політики Катерина Левченко.

Як пояснити подекуди неадекватну реакцію в мережі?

«Жарти», незрозумілі іронія та сарказм у соціальних мережах, – усе це з огляду на важливість та кричущість теми виглядало щонайменше дивно. На думку адвоката Єгора Штокалова, така поведінка окремих користувачів може свідчити як про недостатню роз’яснювальну роботу, так і про недовіру до судової та правоохоронної систем.

«На мою думку, така неоднозначна реакція може свідчити про:

  • низький рівень правосвідомості користувачів та нерозуміння причин і наслідків законодавчих змін;
  • недостатню роз’яснювальну роботу щодо змісту законодавчих змін;
  • поширеністю міфів у соціальних мережах;
  • тотальною недовірою до судової та правоохоронної системи

Окрім цього, така реакція чоловіків свідчить про високий рівень побоювання ризиків необґрунтованого звинувачення та шантажу з боку жінок. При цьому, ще раз варто наголосити, що аналізовані зміни стосуються не тільки чоловіків», – поділився з Opinion адвокат.

А ось психологиня Оксана Палун припускає, що причиною такої поведінки окремих користувачів є недостатня сексуальна освіта, відсутність того, із ким можна поговорити на тему сексу. Або ж, що також імовірно, – «жартівники» свідомо чи несвідомо ототожнюють себе зі звинувачуваними.

«Дійсно, дуже сумно та неприємно спостерігати за такою реакцією суспільства на проблеми, котрі насправді зараз є доволі болючими. Я бачу в такій реакції дві причини. По-перше, у нашому суспільстві поки не прийнято говорити про секс: це соромно та смішно. Батьки обходять цю тему з дітьми, діти не знають, до кого звернутися. Більше того, дорослі, які мають труднощі в цьому питанні, також залишаються наодинці. Мало хто знає, як реагувати на таку тему, а відтак маємо й таку підліткову реакцію.

По-друге, хтось ставить себе на місце звинувачуваного. Чому це відбувається – інше питання, однак є люди, котрі не сильно замислюються над тим, із ким та як вступати в сексуальні стосунки, і тепер їм доведеться щось змінювати. А як – їм незрозуміло. І, звісно, спрацьовує той фактор, що частина людей не відчуває себе захищеними, при чому ані перша, ані друга сторони», – розповіла Opinion психологиня.

Катерина Левченко зі свого боку підкреслила, що реакція мережі не є дзеркалом усього суспільства, однак про певний пласт стереотипів все ж свідчить. Та найгірше, що через ці «жарти» всі забули про справжніх жертв – тих, хто вже був зґвалтованим.

«Реакція користувачів мережі – це не зріз усього суспільства. Але однозначно можна сказати, що стереотипних уявлень, упереджень в нас у головах чимало, і вони призводять до того, що за цими жартами забули про тих, хто був зґвалтованим. І, не дай Бог, це комусь пережити, адже це страждання, яке залишається з особою на все життя, і дуже складно потім допомагати таким людям. Це дуже складно виліковна справа. Той, хто жартував, не думав про ці речі.

Дуже багато залежить і від того, як ця інформація буде представлятися в суспільстві, і не менш важливо – як будуть працювати поліцейські, прокурори, судді. Не випадково ці зміни до КК були відтерміновані на рік: це було дуже мудре рішення Верховної Ради та авторів законопроекту. Це був рік, коли дуже активно проводилися навчання. І дуже хотілося б, що ці навчання, які робили Національна школа суддів, Національна академія прокуратури та заклади системи МВС, призвели до того, щоби зміни в законі застосовувались адекватно й на практиці», – зазначила Урядова уповноважена з питань ґендерної політики.

Маніпуляції та шантаж: чи є, чого боятися чоловікам?

Батьківські комітети розбрату: «інструмент» для збору грошей чи необхідний елемент шкільної роботи?Ще одна хвиля обговорень нових змін – страх чоловіків, мовляв, тепер за будь-який статевий акт може «прилетіти»  незаперечне звинувачення у зґвалтуванні. То що думають із цього приводу експерти? На переконання адвоката Дмитра Богуславсього, маніпуляції дійсно можливі, однак зосереджуватися лише на чоловіках неправильно. Тим більше, що в нових нормах йдеться про «особу».

«Маніпуляції, безумовно, можливі, але зверніть увагу, що в об’єктивних частинах “сексуальних” статей КК йдеться не про чоловіка чи жінку, а про “особу”. До 2002 року жінка за визначенням не могла бути виконавцем зґвалтування. Саме в 2002 було внесено відповідні зміни до КК.

Ще слід звернути увагу на те, що за цими статтями не існує процесуальної можливості “забрати заяву”. Може йтися виключно про зміну свідчень. Але при цьому виникає питання про притягнення заявниці (заявника) до відповідальності за дачу завідомо неправдивих свідчень (що на практиці вкрай малоймовірно, і отримавши пояснення від “жертви”, що зґвалтування не було, поліція із задоволенням “закриває” справи)», – розмірковує Богуславський.

Підтвердив можливість маніпуляцій і адвокат Єгор Штокалов. Утім, за словами експерта, існує цілий ряд стримуючих важелів. Зокрема, покарання за неправдиві свідчення, презумпція невинуватості та необхідність доведення факту зґвалтування та відсутності добровільної згоди. А отже, кількість неправдивих заяв, на погляд юриста, навряд чи збільшиться.

«Можливі маніпуляції та шантаж, дійсно, є ризиком, із урахуванням того, що після сварки в одного з партнерів або ж члена подружжя може виникнути умисел на створення тиску шляхом ініціювання кримінального провадження. Але, стримуючими важелями проти таких дій є: (1) кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про злочин; (2) необхідність довести факт насильства чи зґвалтування та факт відсутності добровільної згоди; (3) існування принципу презумпції невинуватості. “Сфабрикувати справу”, яка базуватиметься виключно на неправдивих твердженнях заявника, неможливо, адже для доведення вини в даній категорії справ необхідно проводити ряд судово-медичних експертиз.

Дані твердження підтверджують також наступними статистичними даними. Кожна четверта жінка в Україні пережила досвід зґвалтування або замах на зґвалтування хоча б раз у житті, а до правоохоронних органів із заявами про зґвалтування чи сексуальне насильство звертаються лише 6 % жінок-потерпілих. Викладене дозволяє висловити обґрунтоване припущення, що відсоток неправдивих повідомлень про злочин не перевищуватиме той, що існує нині», – коментує експерт.

Не виключає можливих маніпуляцій і Катерина Левченко, при цьому також наголошуючи на захисних елементах, котрі мають вберігти невинну особу. Та водночас правозахисниця додає: ті, хто говорить про маніпуляції часто забувають, що весь час маніпулювали якраз постраждалими особами.

«Без сумніву, маніпуляції будуть. Якщо є дискусійне питання, як правило, завжди навколо нього є і маніпуляції. Тому заявити, що “маніпуляцій не буде” – це обманювати самих себе. Адже завжди є люди, які не можуть жити без шантажу та подібного. І ось тут якраз і потрібно говорити про компетентність працівників кримінальної юстиції, презумпцію невинуватості, відповідальність за завідомо неправдиву інформацію та захисні елементи.

Але ті, хто багато говорить про маніпуляції, чомусь забувають, що весь час маніпулювали якраз постраждалими особами, звинувачуючи не злочинця, а саме їх. Ця думка й досі поширена в суспільстві. Наскільки пам’ятаю, у 2016-мі році за фактом скоєння зґвалтування було подано близько 1 050 заяв, і отримано… лише близько 50 судових вироків. Тобто тільки кожен 20-й випадок знайшов завершення в суді. А близько 95 % просто загубилися десь на шляху між заявою та судовим вироком. Зокрема й через те, що заяви забирали, чинили тиск на постраждалих, не було вміння доводити ці справи, так само, як мав місце й осуд жінок», – підсумувала Катерина Левченко.

Пам'ятайте!
Ви завжди можете звернутися на Національну «гарячу» лінію із запобігання домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації. 116123 з мобільних та 0800-500-335 із стаціонарних Цілодобово. Анонімно. Безкоштовно. Конфіденційно

Текст: Дмитро Журавель

Залишити коментар