П'ятниця, 23 жовтня

Тиждень, що минає, наче дав можливість оговтатися від «великих історичних подій» і трохи заглибитися в сьогодення: президентські вибори, супротив Московського патріархату та судилище над нашими хлопцями. Утім, аби зрозуміти тенденції, – знати їх потрібно. У традиційному дайджесті Opinion зібрано ключові події постсвяткового тижня. 

Для візуального супроводу було обрано картини Івана Труша — українського живописця-імпресіоніста. Своєю творчістю він розпочав відродження галицького малярства. Крізь усю творчість митця пройшов мотив самотньої сосни посеред степу (створив декілька цих однойменних пейзажів), широкої, розлогої, обшарпаної вітрами, паленої сонцем, проте усе ж вільної та прекрасної… Цей образ вважають символом самого автора. Особливістю творів Труша на побутові теми є те, що він не розповідає про побут, не розписує деталі, а зводить сюжетну основу картини до мінімуму, намагаючись передати суть.

Тиждень у призмі: розбираємо ключові події через картини Івана Труша

На мера польського Ґданська напали з ножем. 27-річний місцевий мешканець завдав кількох ударів Павлу Адамовичу, коли той виступав зі сцени на благодійному концерті. Потерпілий потрапив у лікарню у важкому стані; він пережив зупинку серця. Нападник заявив, що відсидів у тюрмі за злочин, якого не скоював, а запроторила його туди партія мера.

За даними польських ЗМІ, нападник п’ять років тому був засуджений за серію збройних пограбувань у відділеннях SKOK та Credit Agricole. Під час судового розгляду він визнав себе винним. Нещодавно нападник вийшов із в’язниці. Підібратися до мера на благодійному концерті йому допомогло посвідчення журналіста. Унаслідок нападу Адамович отримав серйозне поранення в область серця, діафрагми та внутрішніх органів черевної порожнини. За кілька днів від отриманих поранень Адамович помер.

Загибель мера Ґданська вивела на вулиці міста тисячі людей. Громадяни запалюють свічки. Акція під гаслом «стоп ненависть» проходить також у Варшаві та ще в кількох польських містах. Там, на вулицях, теж зараз повно людей. У Варшаві оголошено триденну жалобу.

Він був мером із 1998 року. Завдяки ньому Ґданськ став першим польським містом, яке почало публікувати в Інтернеті реєстр видатків. Також тут запустили реєстр відкритого доступу до публічної інформації та «податковий калькулятор» (людина може вписати свою зарплату та дізнатися, скільки грошей із її податків ідуть на освіту, культуру, ремонт доріг тощо – прим. ред.).

Окрім того, у 2006 році Ґданськ першим у Польщі ввів стипендіальну програму для студентів, які навчаються на ІТ-спеціальностях у вишах.

Саме тому, попрощатися із Адамовичем вийшли десятки тисяч поляків. Для них він був символом адекватного та завзятого керівника. Чи є в нас такі, чи вийдуть містяни за наших мерів? Це нескладне і нериторичне запитання.

Тиждень у призмі: розбираємо ключові події через картини Івана Труша

Верховна Рада проголосувала за закон про зміну підлеглості релігійними громадами. Таким чином парламент законодавчо перевів Московський патріархат у підпорядкування ПЦУ. Тепер рішення про зміну підлеглості парафії ухвалюються не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади. Церкви з Одещини та Закарпаття (колишнього Московського патріархату) вже розпочали такий процесс.

Тим часом намісник Лаври отець Павло розповів, що його «хотіли викрити в незберіганні цінностей, але нічого не знайдуть», коментуючи проведення обшуків і зниклі ікони з Лаври.

Але найцікавішим у його монолозі є історія про те, як «Паша-мерседес» (духівника Московського патріархату так назвали за любов до німецьких автівок – прим. ред.) виселяв із території Лаври працівників музейних установ. Каже, прийшов, прокляв – і всі померли. Хто не помер, той втік.

«Ми знайшли (на території) цех із підробки антикваріату. І я сказав, що помруть, якщо не підуть. І в один день три людини померли. Після цього написали відкритий лист Блаженнішому митрополиту Володимиру. Я побачив, що у нього з очей “ідуть іскри”. Він каже: “Що ви собі дозволяєте? Ви прокляли музейників, і в них померло три людини”. Я повертаюся та кажу: “До вечора всі помрете. В ім’я Отця, і Сина, і Святого духа”. Правда, ще одна людина померла. Вони швидко змилися».

При цьому він додав, що «не бажає нікому нічого поганого».

Дуже по-христианськи. Авжеж.

Тиждень у призмі: розбираємо ключові події через картини Івана Труша

Журналісти Радіо Свободи знайшли в кандидата у президенти Володимира Зеленського бізнес у РФ. За їхніми даними, йдеться про три російські кінокомпанії, якими володіє один кіпрський офшор. Одна із вищезазначених компаній є співзасновником «95 кварталу», а бенефіціарами кіпрського офшору вказано Володимира Зеленського, його бізнес-партнерів Андрія Яковлєва, Бориса та Сергія Шефірів та наближеного до Коломойського Тімура Міндіча. Попри заяви Зеленського, цей бізнес він не закрив після початку війни. А одна з компаній, «Грін Філмс», перемогла в конкурсі на отримання часткового фінансування виробництва кінострічки з російського бюджету.

У відповідь на незручне запитання він доволі різко відповів журналістам.

«Чому ви розмовляєте зі мною тут? (журналісти підловили Зеленського біля офісу, бо прес-служба їм відмовляла – прим. ред.)… Якщо не відповідає прес-служба, значить у когось немає часу… Я нічого вам не винен – я винен тільки своїм батькам… До побачення», – сказав комік (чи вже політик?).

Після хайпу в соцмережах Зеленському таки довелося вибачитися.

«На мене різко вискочили – я різко відреагував. Прошу пробачення, про всяк випадок. Я ще раз заявляю: ні я, ні “Студія квартал 95”, ні будь-хто з учасників нашого колективу не працюємо в Росії після того, що Росія зробила з Україною. Ми туди не їздимо. Я там не виступаю, на мене там навіть завели кримінальну справу через те, що я і компанія “Квартал 95” допомагали нашій армії фінансами», — наголосив Зеленський.

Він додав, що компанія «Квартал 95» торгує інтелектуальними правами з 21 країною, зокрема з усіма країнами СНГ.

Вірити в його щирість чи ні – особиста справа кожного. Але не поспішайте одягати рожеві окуляри, аби потім не розчаровуватися. Бо до виборів президента України ще більше двох місяців. Буде чимало цікавого.

Текст: Костянтин Руль

Залишити коментар