Вівторок, 19 лютого

Пам’ятаєте такого футболіста, котрому ніяк не вдавалося заспівати гімн України на матчах збірної? Ну, такого, котрий за нашу ж збірну і грав. Так ось, Ярослав Ракицький не те щоб дуже несподівано, але перейшов до «Зеніту» і тепер захищатиме кольори російського клубу. При цьому футболіст залишається гравцем нашої збірної. Трохи більше про «подвійні стандарти» – у реакціях від Opinion.

Не можу сказати, що нічого подібного я від цього хлопця не очікував, але щось воно все ж не так. От і в мережі знайшовся черговий привід для обговорень та жартів. На сторінці тепер вже колишнього клубу Ракицького гравцю подякували за роки, проведені в команді, професіоналізм, яскраву та пристрасну гру та його… «оранжево-чорне» серце. Ну, побачимо тепер, в які кольори перефарбується серце пана Ярослава.

Прокоментував перехід Ракицького і генеральний директор «Шахтаря» Сергій Палкін. Каже, футболіст є одним із найбільш талановитих та успішних випускників, а до того ж став ще й лідером команди та завоював щиру любов і повагу всіх вболівальників. Ех, тепер доведеться йому все робити заново.

Трохи похвалили, а тепер давайте до реакцій. Айдер Муждабаєв, заступник генерального директора телеканалу ATR, наголосив що Ракицький не просто змінив клуб, а перейшов грати за «улюблену команду російського фюрера». Сподіваюсь, пояснювати, кого автор мав на увазі, не варто. Так ось, Муждабаєв радить не робити кумирами артистів і спортсменів, для котрих прапор у певний період часу дає певний плюс у капіталізації. Адже коли виникнуть якісь питання з грошима, вони, цілком імовірно, можуть побігти на запах тих самих грошей. Отак, узагальнено, але насправді доволі конкретно.

А ось нардеп Борислав Береза запустив на своїй сторінці ціле голосування щодо того, чи хочуть користувачі бачити футболіста в нашій збірні. Якщо точніше, то чи є в них бажаннях бачити у національній збірній того, хто розважатиме російську публіку, поки українські моряки незаконно утримуються Москвою, так само як Сенцов та інші політв’язні, а окупаційні російські війська присутні на Донбасі. Питання цілком риторичне, як на мене.

Насправді ж спорт – поза політикою, він об’єднує людей, наводить мости та допомагає порозумітися… Жарт, звісно. Про це пише і блогер Антон Ходза. Щоправда, останню частину допису довелося непогано так позамазувати від не зовсім цензурних слів, але ж самі розумієте: емоції стримати часом вкрай складно. Та й чи варто?

Але блогер знайшов у цьому й позитивне. Тільки не забувайте, що іноді варто читати дописи з увімкненим почуттям гумору, це допомагає.

От і політик Віктор Кривенко назвав новину про перехід Ракицького відвертим публічним знущанням та приниженням. Автор допису звернувся до громадськості із проханням підтримати заклик до керівництва національної збірної України більше ніколи не викликати Ракицького до збірної. А ви як вважаєте?

О, ледь не пропустив! Коротка версія співбесіди Ракицького з керівництвом «Зеніту» від заступника міністра інформаційної політики Дмитра Золотухіна. Краще, мабуть, і не придумаєш.

Але можемо ще й пофантазувати, як це зробив керівник благодійного фонду «Надійний тил» Дмитро Вітов, мовляв, навіщо так того Ракицького критикувати? Ось заробить він грошей, передасть їх на потреби «Правого сектору», закупить оптики та патронів та буде вбивати ворогів неньки. Запитаєте, звідки брати інформацію, куди та в кого стріляти? Тю, так у нас завжди є власний розвідник – Олександр Усик.

Віталій Дейнега, засновник фонду «Повернись живим», дуже коротко, але влучно описав усю ситуацію, котра, до слова, якраз ілюструє оце маніпулятивне й незрозуміле адекватній людині «спорт поза політикою».

Але шкодувати нема за чим. Принаймні в цьому переконаний Павло Тука. Так, із Ракицьким пішла ціла епоха. Але це була епоха дивних облич під час виконання гімну та рук десь дуже далеко від серця.

І, узагальнюючи, що ми маємо: достоменно відомо, що на майбутніх виборах тепер не балотуватиметься в президенти не лише Вакарчук, але й Ракицький. Отакі пиріжки, котики.

Збирав реакції та ніколи не грав у футбол Степан Коза

Залишити коментар