Четвер, 22 серпня

Гібридна війна породжує парадоксальні речі та ставить незручні запитання. Зокрема, чи можна торгувати з країною, з якою п’ятий рік воюємо? Хіба може ворог диктувати енергетичні вимоги? Попри політичні заяви про те, що Україна позбулася газової залежності від РФ, до двох третин імпорту з Росії складають саме енергоносії.

Енергоносії – більше 60 % усього імпорту з країни-агресора до України. Таку цифру напередодні нового року оприлюднила в прес-центрі ІА «Главком» Вероніка Мовчан, директорка з наукової роботи, керівниця Центру економічних досліджень Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

«У торгівлі з Росією в останні роки зростає імпорт, і це свідчить про один із вразливих елементів економіки України, бо приблизно дві третини імпорту енергоносії, й Україна досі залежить від їхніх поставок із РФ, – наголосила економістка. – Нині ми не залежимо від газу, принаймні де-юре, але залишаються нафта, продукти нафтопереробки, вугілля, паливо для АЕС. Це основна складова імпорту. Зростає економіка, і, відповідно, зростає потреба в енергоносіях та імпорт із джерела, яке найближче до нас і економічно вигідне».

Українську ГТС ховати передчасно

У газовому питанні постають нові виклики, пов’язані із закінченням десятилітньої угоди з РФ, а також можливістю добудови газогону «Північний потік-2» (ПП-2), із запуском якого суттєво впаде навантаження на газотранспортну систему (ГТС) України. Тим часом напередодні виборів окремі кандидати в президенти обіцяють суттєво знизити ціну на газ. Хоча голова правління НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв застеріг, що це не реально. Питання заполітизоване, і пересічному споживачу складно розібратися, що насправді відбувається на ринку і кому слід вірити.

«Ми позбулися лише прямих контрактів із “Газпромом”, а власне газової залежності ні, – пояснив Opinion Геннадій Рябцев, директор спецпроектів НТЦ «Псіхея». – Є кілька аспектів. Перший – залежність від транзиту російських енергоносіїв. Якби її не було, то ми б не переживали за будівництво ПП-2. Другий аспект – насправді ми купуємо не словацький газ. У Словаччині його не видобувають, так само як не видобувають його в Польщі й Угорщині. А звідки у ці країни він потрапляє? Із РФ».

Енергетична залежність – дивна річ: в одному місці її притиснеш – в іншому вона вилазить. Хоча чимало країн не мають енергоносіїв зовсім, але проблему долають без потрясінь для економіки. Фахівці переконують: насправді питання в диверсифікації.

«Формулювання про те, що Україна позбавилася російського газу, мене смішить, – повідомив Opinion Олексій Кучеренко, екс-міністр з питань ЖКГ. – А боремося ми за транзит якого газу? Саме російського. Мова мала б бути про диверсифікацію, що складається з максимального збільшення обсягів власного видобутку і зовнішніх джерел. Російський газ купуємо де-факто, але назвали його реверсним. Платимо додатково доларів 40 за кожну тисячу кубів, за те, що якісь “прокладки” цей газ через Словаччину й Угорщину женуть нам назад. Друге – боремося за транзит і втрачаємо його великими темпами. Третє – балаканина про заміщення видобутку залишилася балаканиною».

Цьогоріч закінчується термін угоди, підписаної в 2009-му між Україною та РФ. Підпис під нею ставила екс-прем’єрка Юлія Тимошенко, нинішня кандидатка в президенти, яка обіцяє зниження ціни на блакитне паливо вдвічі. 21 січня почалися тристоронні переговори між Україною, РФ та ЄС. Вони очікуються жорсткими, до того ж накладаються на президентську і парламентську виборчі кампанії в нашій країні. Але перший млинець для нас не виявився глевким. Скоріше, навпаки.

«Спільна українська та європейська позиція в тому, щоб новий договір базувався лише на європейському законодавстві, вже ухваленому Україною, – розповіла в ефірі Українського радіо Олена Павленко, президентка аналітичного центру DIXI Group. – І це принципова відмінність від позиції Росії, яка хоче зберегти старий договір, що дозволить їй розірвати його в будь-який момент із добудовою ПП-2. Якщо українська труба працюватиме за законодавством Європи, то через два-три роки європейським компаніям ПП-2 буде не потрібен. Якщо ж РФ не запустить цей газогін, то втратить важелі впливу на ЄС, розвалиться її план дій щодо України».

До початку 2020 року альтернатив українській ГТС немає. Дії Росії – шантаж, спроба налякати Україну і ЄС. Утім, питання використання вітчизняної газової труби таки потребує втручання.

«За наступний рік нам треба змінити систему управління ГТС, щоб Європа купувала газ не на кордоні України і ЄС, а на кордоні України й Росії, – переконана Вероніка Мовчан. – Нині це єдиний спосіб забезпечити завантаження нашої ГТС, що важливо не тільки для економіки, а й національної безпеки України».

Схожа позиція і в Геннадія Рябцева: «Можна зробити так, щоб європейська компанія підписала контракт із «Газпромом», а український оператор надавав послуги з транзиту цього газу нашою територією європейській компанії. Але для цього потрібно перенести точку продажу російського газу на східний кордон».

Купуємо «російське» вугілля з… ОРДЛО. Дорого

Чи не найпарадоксальніша історія з вугіллям, котра нагадує ситуацію з казки «Лисичка-сестричка і вовк-панібрат» про те, як битий небиту везе. Україна купляє в Росії дороге вугілля, видобуте в… Україні. Точніше, на непідконтрольній нашому уряду території, в так званих ДНР і ЛНР.

Півтора роки тому прем’єр-міністр Володимир Гройсман заявив, що жодна державна компанія не закуповує вугілля в Росії, а уряд вживає всі заходи щодо диверсифікації його постачання. Однак, за запевненням співголови ГІ «Права справа» Дмитра Снєгирьова, офіційний Київ не може бути не в курсі, що купує донбаське вугілля під виглядом російського, суттєво переплачуючи. І ця ситуація, очевидно, влаштовує можновладців, дає привід припустити про зацікавлених у цій афері.

Статистика від українських високопосадовців різниться. Глава МінТОТ Вадим Черниш повідомив про 2,8 млн тонн незаконно видобутого на копалинах окупованих районів Донбасу і вивезеного в Росію вугілля та втрати України – 280 млн доларів. Його заступник Георгій Тука наголосив: росіяни щорічно крадуть близько 7 млн тонн нашого вугілля, а сума збитків України може досягати 400 млн доларів. А координатор групи «Інформаційний спротив» («ІС»), нардеп Дмитро Тимчук зазначив, що в 2017 році вивезення вугілля з території ОРДЛО в Ростовську область склало близько 1,6 млн тонн на суму приблизно 100 млн доларів. Пан Тимчук уточнив Оpinion, що джерело його повідомлення – оперативні зведення «ІС».

«Пан Насалик (міністр енергетики та вугільної промисловості – прим. ред.) нещодавно на годині запитань до уряду в парламенті заявив, що, починаючи з 2016 року, Україна зменшила споживання антрацитової групи вугілля втричі, – розповів Дмитро Снєгирьов. – Він назвав цифри: в 2016 році ПАТ “Центренерго” споживало 2,2 млн тонн, а в 2018-му – 0,4 млн. Про яке зменшення кількості закупівлі вугілля йдеться, якщо із січня до жовтня 2018 року обсяг імпортованого вугілля й антрациту зріс на 15,5 %, на 2,3 млн тонн? Наприклад, у січні 2018-го Україна збільшила імпорт кам’яного вугілля й антрациту в 1,8 рази, на 1 млн тонн, порівняно з аналогічним місяцем позаминулого року. Знову ж таки розбіжності в цифрах. І про це свідчать дані ДФС. У грошовому вимірі імпорт вугілля склав 281,2 млн доларів, на 64 % більше, ніж у січні 2017 року – 171 млн доларів».

Дмитро Снєгирьов переконаний, що заявами можновладців прикриваються реальні обсяги вивезення українського вугілля на територію РФ і, відповідно, його імпорт із території Росії: «Якщо уряд звітує про зниження закупівлі антрациту для державних електростанцій, а ДФС – навпаки, про збільшення споживання вугілля генерувальними станціями, то це свідчить про те, що приватним підприємцям, яким належать ці станції, надані преференції щодо збільшення видобутку електроенергії за рахунок зменшення обсягів випуску електроенергії АЕС. Це одна з корупційних складових».

На корупційних проявах наголошує й Олексій Кучеренко. За його словами, в Україну валом іде вугілля з окупованих територій Донбасу під різними схемами. Це питання має бути в полі зору СБУ, військових контррозвідки і прокуратури.

«Треба повний контроль, але проблема політична, – вважає пан Кучеренко. – Якщо найвищі посадовці, депутати, бізнесмени наживаються на цьому, то вони будуть за це триматися. Схема “Роттердам+” для того і створювалася, щоб в імпортній ціні приховати всі зловживання».

А Геннадій Рябцев вказує на суттєве зменшення цього ганебного явища: «Такі оборудки дійсно були, але три-чотири роки тому, а нині цього не роблять. Вугілля, видобуте на Донбасі, використовується на ТЕЦ у Курській, Бєлгородській областях. Частину через офшорні компанії продають Туреччині. Невеликі обсяги. Може, якісь крихти і потрапляють до нас».

Знизити енергетичну залежність від Росії можливо переведенням блоків ПАТ «Центренерго» і приватних генерувальних станцій на газову групу вугілля. Вряди-годи влада обіцяє це зробити, але справа майже не зрушила з місця.

«Газпрому» ні, «Росатому» так?

Непросто з паливом для атомних станцій. Україна купляє його переважно у росіян (ТВЕЛ), хоча й підписала додаток до чинної угоди з компанією «Вестінгауз» про збільшення обсягів постачання паливних збірок американського виробництва. На думку Геннадія Рябцева, ми не можемо в повному обсязі замінити російське паливо для АЕС американським, попри те, що РФ – країна-агресор. Не потрібно кидатися з однієї крайності в іншу, треба балансувати між американським і російським виробниками, і це стимулюватиме росіян знижувати ціну, пропонувати кращі умови.

«Погоджуюся, що не слід мати відносини з “Газпромом”, але атомна сфера регулюється МАГАТЕ, – продовжив пан Рябцев, – і будь-які зриви в постачанні, відхилення від безпекових режимів можуть призвести до накладення на РФ, компанію “ТВЕЛ” чи “Росатом” великих санкцій. І росіяни, попри політичні негаразди, зціпивши зуби, намагатимуться виконувати контракти. Це не означає, що нам не потрібно займатися власним видобутком урану, цирконію, виробництвом напівфабрикатів. Але ухвалена кілька років тому концепція розвитку атомної промисловості не виконана, видобуток зменшується».

Україна має опосередковану залежність і від російських нафтопродуктів. Ті, що купляємо, наприклад, у Польщі, Литві, Білорусі, вироблені з російської нафти. Потрібно розвивати власні родовища, однак про видобуток нафти і газового конденсату останнім часом в країні практично не чути.

Проблем багато, вони серйозні. Однак, попри всі негаразди, стверджувати, що російський енергетичний зашморг все міцніше стискає Україну, навряд чи можна. Навпаки, він потроху слабшає.

«Поступово міняється структура енергоспоживання, поступово розвиваються альтернативна енергія й енергозбереження, поступово Україна переходить на постачання палива для АЕС з інших джерел, а не з Росії, але все це не може відбутися миттєво, – запевнила Вероніка Мовчан. – Все триває дуже повільно, але якщо ми за п’ять років приблизно половину імпорту переорієнтували, то це непоганий показник, зважаючи на технологічну складність процесів».

Текст: Віктор Цвіліховський

Залишити коментар