Неділя, 21 квітня

Питання легалізації проституції в нашій країні не є новим, утім, існує лише на рівні ідеї. Водночас є й інші шляхи вирішення проблеми: декриміналізація або ж запозичення Шведської моделі. Opinion дізнався, які аргументи противників та прихильників легалізації, чи варто декриміналізовувати проституцію та що таке Nordic Model.

Які аргументи тих, хто підтримує легалізацію?

Нова хвиля обговорень цієї теми піднялася після нещодавнього інтерв’ю генерального прокурора України Юрія Луценко, у котрому він підтримав ідею легалізації, запевнивши, що проституція під контролем і є більш вигідною для суспільства.

«Пам’ятаю, що в тому парламенті не знайшлося людини, яка захотіла би бути автором такого закону. Але те, що сьогоднішня проституція є джерелом величезної корупції, у першу чергу в силовиків, і вона дійсно є; треба негайно приймати рішення. Так, це непросто, але, тим не менш, треба визнавати реалії та робити їх менш небезпечними для суспільства. Проституція під контролем є набагато вигіднішою суспільству, ніж її нібито нелегальне процвітання. До речі, тут є маленьке питання. Дуже багато вбивств серійних маніяків пов’язані зі сексуальним незадоволенням, дуже багато. Я вважаю, що такий закон повинен бути прийнятий. Інше питання – хто й коли посміє це внести в парламент», – наголосив Луценко.

Дмитро Сінченко, голова ГО «Асоціація політичних наук», у коментарі для Opinion наголосив, що також повністю підтримує ідею легалізації, оскільки це один із найбільш ефективних способів побороти корупцію у правоохоронних органах, збільшити бюджет та захистити права людей, котрі займаються проституцією.

«Цілком підтримую. Легалізація проституції, так само як і порнографії, і продажу зброї, і багатьох інших речей – це найефективніший спосіб запобігти корупції у цій сфері (передусім, у МВС), залучити значні кошти в державний бюджет України, захистити права секс-працівників, знизити рівень злочинності та суттєво зменшити рівень венеричних захворювань. Негативних наслідків я взагалі не бачу», – наголосив Сінченко.

Утім, Дмитро Сінченко переконаний, що перемогти проституцію повністю неможливо, незалежно від країни чи політичного режиму. А відтак і боротьба, за його словами, не має жодного сенсу.

«Якщо нічого не змінювати – бюджет і надалі недоотримуватиме кошти, значна частина економіки й надалі залишатиметься в тіні, правоохоронці замість протидії тероризму та розкриття вбивств і надалі втрачатимуть ресурси на “боротьбу“, а насправді – на “кришування“ тіньового бізнесу. При цьому варто зазначити, що “перемогти“ проституцію неможливо. Вона завжди була, є і буде. У всіх, без винятку, країнах і при всіх політичних режимах. Боротьба не має жодного сенсу», – ідеться в коментарі.

Підтримує легалізацію і Галина Третьякова, керівниця Інституту громадянських свобод. На її думку, окрім поповнення державного бюджету, ще однією перевагою може стати розвиток туристичної та споріднених галузей.

«Повністю підтримую легалізацію секс-індустрії, як і вся наша команда Інституту громадянських свобод. Без легалізації ми збільшуємо корупційні ризики в державі як в частині Кримінального кодексу, так і в частині фіскальних органів. Позитивний ефект від легалізації полягає у збільшенні дохідної частини бюджету та створенні легальних робочих місць не тільки за рахунок, власне, самої секс-індустрії, але й у частині збільшення доходу нашої туристичної галузі та пов’язаних із нею. Наприклад, галузь готельних послуг, харчування тощо, що є поштовхом розвитку країни в цілому», – розповіла Opinion керівниця Інституту громадянських свобод.

Наскільки реальною є легалізація?

За словами юристки Олени Зайцевої, заяви про необхідність легалізації проституції поки що є лише піаром та спробами привернути увагу.

«Поки що це лише піар, спроба привернути до себе увагу перед виборами, оскільки юридично це суперечить цілому ряду міжнародних зобов’язань України. Але, підозрюю, таким чином чиновники також можуть давати сигнали про те, що вони готові працювати в цій сфері з північними (багато жінок продають у Російську Федерацію) та західним власниками відповідних “бізнесів“: ну тобто постачати їм українських жінок.

Водночас Європарламент рекомендує впроваджувати іншу модель: зосереджуватися на боротьбі з попитом, продовжувати боротися із проституцією як такою, що є порушенням прав людини та реальною перешкодою на шляху рівності жінок і чоловіків», – наголошує юристка НУО «Центр “Розвиток демократії“».

Не легалізувати, а декриміналізувати?

Аліна Сарнацька, правозахисниця та координаторка громадської організації «Клуб “Еней“» впевнена, що ми маємо провести декриміналізацію проституції, відмінивши караючі закони. На її переконання, зараз ідея легалізації є ризиковою, оскільки невідомо, як саме встановлюватиметься державний контроль та чи не збільшить це кількість порушень прав людини.

«Ми маємо відібрати в поліції ліцензію на насильство щодо секс-працівників – знущатися, ґвалтувати, шантажувати, залякувати, кришувати тощо, і посилити покарання за втягнення неповнолітніх у проституцію. Для цього потрібна декриміналізація – відміна караючих законів. Тобто, відміна 181 статті Кодексу про адміністративні порушення, частина перша “Заняття проституцією”, та статті Кримінального кодексу № 303 “Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією“.

Декриміналізація захистить життя і здоров’я секс-працівниць, живих людей, які є чиїмись батьками, родичами, партнерами та друзями. Якщо ці люди захочуть піти із секс-бізнесу, вони мають дожити до цього моменту та зберегти своє здоров’я», – коментує Сарнацька.

Натомість гендерна експертка Марія Дмитрієва в розмові з Opinion пояснила, що декриміналізація на практиці може збільшити кількість випадків торгівлі людьми. Ба більше, те саме засвідчує і практика окремих країн.

«Концепцію декриміналізації проституції підтримує Міжнародна амністія. Фактично цю ідею просувають профспілки так званих “секс-працівників”, котрі складаються із сутенерів, охоронців, торговців людьми та решти. До слова, частина з авторів цієї концепції нині відбувають покарання за торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації. Чому Міжнародна амністія досі не відкликала цю політику – для мене, чесно кажучи, загадка. Але чого вони вимагають? Вони переконані, що не повинно бути покарання ані для жінок, ані для клієнтів, ані для сутеренів. І фактично це означає, що всі, хто раніше були продавцями живого товару, можуть перетворитися на… менеджерів із пересування людських ресурсів. У країнах, де подібні ініціативи були реалізовані, значно збільшився обсяг торгівлі людьми», – пояснила експертка.

Які аргументи проти ідеї легалізації?

За словами гендерної експертки Марії Дмитрієвої, декриміналізація чи легалізація означатиме зняття державою із себе будь-якої відповідальності щодо контролю за дотриманням прав людини, а відтак вона (держава) фактично перетвориться на ще одного сутенера.

«Коли держава декриміналізує чи легалізує проституцію, це означатиме, що вона знімає із себе повну відповідальність за будь-які питання щодо дотримання прав людей, і зокрема жінок. Це право на тілесну недоторканність, освіту, роботу, право не визнавати приниження та право на захист людської гідності. Останнє є ключовим моментом у Загальній декларації прав людини. Людська гідність визнається цінністю, і вона повинна бути захищеною на державному рівні. Так ось, легалізація проституції може просто нівелювати все це, а відтак держава стане ще одним сутенером», – пояснила Opinion експертка.

Про те, що легалізація не вирішить усіх проблем розповіла нашому виданню і юристка НУО «Центр “Розвиток демократії“» Олена Зайцева. На її переконання, теза про виведення проституції з тіні шляхом легалізації є міфом, котрий давно розвінчано досвідом інших країн.

«Прикриваючись словами “легалізація проституції“ лобісти говорять не стільки про легалізацію проституції як такої (скасування адміністративної відповідальності за проституцію), а саме про звільнення від кримінальної відповідальності усіх тих, хто заробляє на жінках (більшість осіб у проституції – жінки) – за скасування статей про утримання борделів, сутенерство за звідництво. Тобто фактично вони виступають за легалізацію бізнесу на сексуальній експлуатації жінок, що суперечить міжнародним зобов’язанням України.

Міф про виведення проституції з тіні завдяки легалізації або зменшення в ній насильства давно розвінчано досвідом ряду західних сусідів (зокрема, Німеччини та Нідерландів): там це не вдалося. Протягом трьох років роботи над темою я зібрала низку даних про збільшення криміногенної ситуації в районах із борделями, численні скарги та страхи місцевих мешканців, про натовпи проданих (часом власними родичами) у легальну проституцію молодих іноземок і про жахливі дані щодо самих проституйованих осіб: украй низьку тривалість життя, алкогольну та наркозалежність, схильність до самогубств та ПТСР, який буває у жертв тортур чи бойових дій. Поодинокі виступи “за“ легалізацію зазвичай лунають від осіб, що представляють сумнівні організації (керівників яких час від часу ув’язнюють за сутенерство). Ці заяви не відповідають закликам за шведський підхід та проти легалізації в офіційному зверненні від сотень жінок у проституції та десятків організацій, які були направлені до ООН-Жінки у 2016 році.

Тому, звичайно, як юристка та просто як українка, я проти легалізації проституції, бо вважаю проституцію порушенням прав людини: Конвенція ООН визначає, що “проституція і зло, яке супроводжує її, яким є торгівля людьми, що має на меті проституцію, несумісні з гідністю й цінністю людської особи, і загрожують добробуту людини, сім’ї й суспільства“», – пояснила юристка.

Не підтримує легалізацію і Лариса Заливна, голова жіночої правозахисної організації «Чайка». За її словами, ця ідея не містить жодних переваг – навпаки, може призвести до морального розкладу.

«Легалізація проституції – це шлях держави до пожирання своїх дітей. Ситуацію не треба залишати – її треба покращувати, не доводити людей до зубожіння, щоб їхні дочки не “йшли на панель“. Берегти молоде покоління від порнографії, а не давати наживатися на порно “акулам“ інтернету. Виховувати дітей, а не калічити їм душі. Ніяких переваг у цій ідеї немає. Розкладатися морально, спустошити свою душу, загубити здоров’я і життя? Я лікар, знаю, що кажу, і знаю, як страшно вмирають повії», – наголосила Лариса Заливна.

Різко проти позиції Юрія Луценка виступив і кандидат у президенти Ілля Ківа. Колишній радник міністра МВС впевнений: усі сили мають бути покликані на відновлення інституту сім’ї.

«У моєму розумінні, ми повинні боротися за укріплення моралі нашого суспільства в першу чергу. Тому що нині й так достатньо того, що нас руйнує. Потрібно не легалізовувати проституцію, а відновлювати інститут сім’ї. Ми – християнське суспільство з чітким вектором моралі, де на першому місці стоїть родина, як важлива частина держави та суспільства загалом», – заявив Ківа.

Що таке «Шведська модель»?

За прийняття в Україні Шведської моделі виступає гендерна експертка Марина Дмитрієва. Експертка переконана: це є єдиним правильним вектором дії держави.

«Я підтримую прийняття в Україні так званої Шведської моделі (Nordic Model ) – це те, що зробили у Швеції в 1999 році. Закон передбачає зняття будь-якої відповідальності з жінок у проституції і покарання для клієнтів жінок у проституції. Його прийняття – це результат тривалої роботи жіночих організації, численних опитувань та досліджень. Закон має значно більше виховне значення, аніж каральне. Він прямим текстом каже, що держава захищає права жінок і не дозволяє їх принижувати, бити, ґвалтувати, навіть якщо вони займаються проституцією. Окрім того, у Швеції цей закон практично до нуля звів продаж людей у сексуальне рабство, практично вдвічі скоротилася кількість жінок у протитуції. У них працюють добре продумані програми виходу: жінки отримують навчання, можливість відновити своє здоров’я та повернутися до життя, про яке вони мріяли.

Про що нам кажуть критики цього закону? Вони наголошують на тому, що проституція пішла в підпілля, а жінки опинились у ще більшій небезпеці. Насправді, це брехня. Аби клієнти могли знайти цих жінок, вони мають десь з’являтися: наприклад, у тому ж інтернеті. І якщо клієнти змогли їх знайти, значить, можуть знайти і правоохоронці. Поліція їм каже: “Ми на вашому боці; ми вас підтримуємо. І якщо щось сталося – звертайтесь за допомогою”. І жінки в проституції у цій ситуації звертаються до правоохоронних органів значно частіше. Дослідження демонструють, що у Швеції від моменту прийняття цього закону не була вбита жодна жінка, яка займалася проституцією. Знизилася кількість тяжких злочинів. Та якщо подивитися на загальну кількість злочинів, скоєних проти жінок у проституції в Швеції, ви побачите, що їх стало більше. Це така сама ситуація, як із домашнім насильством: якщо у вас раптом статистика правопорушень / звернень “полізла” вгору, це не означає, що стало більше злочинів. Це може означати, що жінки перестали боятися звертатися по домогу. Відповідно, “закиди“ про те, що цей закон погіршує життя жінок у проституції, не відповідає дійсності, що підтверджують численні дослідження, а також те, що шведську модель взяли собі на озброєння й інші країни. Зокрема, Канада, Ірландія, Франція та Ізраїль».

Які шанси на те, що в Україні запрацює Шведська модель?

Марія Дмитрієва впевнена, що прийняття такої Моделі є логічним продовженням тих міжнародних зобов’язань, котрі вже взяла на себе наша країна. Окрім того, питання легалізації повністю не співпадає із прагненням України стати членом НАТО.

«Практично всі міжнародні зобов’язання України вибудовуються в напрямку того, аби Шведська модель була логічним продовженням. До того ж, Україна хоче приєднатися до НАТО, де нульова толерантність до торгівлі людьми. Військовому персоналу будь-якої країни НАТО заборонено купувати секс-послуги, оскільки немає способу однозначно довести, що людина надає їх із власної волі», – пояснила гендерна експертка.

Текст: Дмитро Журавель

1 комментарий

  1. Вобщем поговорили и забыли. На любого, кто захочет заняться этим вопросом, польётся куча критики и грязи или от сторонников, или от противников легализации, поэтому никто ничего делать не будет.

Залишити коментар