Неділя, 21 квітня

Депутат і колишній журналіст Костянтин Усов образився на криворізьку телекомпанію, екс-регіонал Олександр Пономарьов – на запорізьку газету, очільник С14 Євген Карась – на газету «Вести», а медіа-магнат і депутат Євгеній Мураєв – на журналіста Айдера Муждабаєва. Усього в січні відбулося 17 судових процесів політиків проти журналістів.

Гей-скандал у Кривому Розі

Народний депутат, а в минулому – журналіст, спеціальний кореспондент телеканалу «ТВі» та кримінальний оглядач газети «Коммерсантъ Украина» Костянтин Усов подав позов до суду проти КП «Телерадіокомпанія «Рудана»», яке належить криворізькій міськраді.

А почалося все з того, що криворізька організація «Гей-альянс» вирішила провести «Кривбасс Прайд-2018». Цю подію політики з протилежними поглядами вирішили використати у своїх інтересах. Так з’явилася фейкова, за словами депутата, Facebook-сторінка «За Усова. За Європейський Кривий Ріг», а на ній – повідомлення, нібито від самого політика, у якому він висловлював підтримку гей-прайду. Новина про це також з’явилася в комунальних медіа: у газетах і на телеканалі «Рудана».

На мою думку, у місті панують дуже сильні гомофобні настрої, тому будь-яка причетність політика до ЛГБТ-руху може зруйнувати його репутацію. Сам Костянтин Усов спростував свою підтримку гей-прайду, і навіть записав відео-звернення, у якому сказав: «Сімейка Вілкулів і його Павлов розгорнули велику інформаційну кампанію щодо цього. Вони самі придумали гей-парад у Кривому Розі, і тепер чомусь намагаються прив’язати до нього мене. Абсолютно на рівному місці. Тому що я – людина традиційних цінностей, людина традиційної родини, і ніколи не планував ані брати участь у марші сексуальних меншин, ані, тим більше, їх організовувати. Люди Вілкула самі створили цей інформаційний привід, самі вигадали цей гей-парад, самі організували збір підписів проти гей-параду, самі зареєстрували петицію на цю тему й самі її розглядають. Такі пари, як Вілкул та Павлов, мають право жити поруч із нормальними людьми, але я проти того, щоб наші діти виростали “вілкулами”». Далі він додав, що буде подавати до суду «на депутата Павлова та на вілкулівську «Телерадіокомпанію “Рудана”».

Суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив загальне позовне провадження в цивільній справі за позовною заявою до КП «Телерадіокомпанія “Рудана”» про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації. Перше засідання відбулося 10 січня, але в самій телерадіокомпанії відмовилися коментувати подробиці цієї справи. Не вдалося отримати коментаря й від самого депутата.

Майже планета Шелезяка

Багато хто пам’ятає, як у мультфільмі «Таємниця третьої планети» роботам із планети Шелезяка підсипали в мастило алмазний порох – і вони зламалися. Схожа історія трапилася й в Україні, тільки замість роботів у ній фігурували наші танки.

Народний депутат Олександр Пономарьов подав до суду на ТОВ «Субота Плюс», яке видає в Запоріжжі газету з такою самою назвою. Серед відповідачів він також зазначив журналістку Ірину Дубченко, авторку цього видання.

Почалася ця історія з того, що 7 лютого минулого року депутат від партії «Батьківщина» Сергій Соболєв звинуватив депутата від партії «Воля народу» (а в минулому – голову Бердянського відділення «Партії регіонів») Олександра Пономарьова в диверсії. За його словами, компанія «Агрінол», яка входить до сфери впливу Пономарьова, була залучена до схеми закупівлі мастила для танків. Сергій Соболєв також сказав, що існує рішення суду, згідно з яким службові особи Міноборони у змові зі спецслужбами й розвідкою РФ та суб’єктами господарювання (а зокрема й компанією «Агрінол»), починаючи з 2016 року, поставляли неякісне мастило для української військової техніки, що призвело до виведення з ладу понад 20 танків. Депутат додав, що «коли СБУ викрила цю аферу, у якій, між іншим, фігурують мічені купюри, які видавалися як хабар представникам Міноборони, у Слов’янську Донецької області 27 січня 2017 року згорів склад із 350 тоннами цього мастила. Таким чином намагалися приховати всі кінці». Більш докладно про цю складну схему можна прочитати тут.

Звісно, про цей випадок написали ледве не всі медіа України, і серед них – запорізька «Субота Плюс». А авторкою статті там була журналістка Ірина Дубченко. «Підтекст моєї статті був такий: нардеп-сепаратист зробив таку штуку: він заробив грошей, а армія наша зазнала колосальних збитків, – сказала вона. – І він дуже образився, і подав на мене до суду». Журналістка вважає, що депутат судиться саме з нею, бо відчуває до неї особисту неприязнь.

Нині цієї статті на сайті видавництва вже немає, тому дізнатися, на що ж саме образився депутат, неможливо. Але Ірина впевнена у своїй правоті: адже вона нічого не вигадувала, а просто повідомила про те, що розповів Сергій Соболєв, а також СБУ та Міністерство оборони. «Ми не будемо домовлятися із Олександром Пономарьовим, – сказала вона. – Нехай нас розсудить суд. Якщо всі оприлюднені Сергієм Соболєвим факти не підтвердяться, то я публічно попрошу в нього вибачення».

Екс-головний редактор газети «Субота Плюс» Богдан Василенко каже, що продав свою частку у виданні депутату облради Запоріжжя від партії «Укроп», підприємцю Артуру Гатунку, який у вересні 2017 року купив 50 % видання. Журналісти «Суботи Плюс» стверджують, що сума позову від народного депутата складає 120 тис. гривень. Телефони самого депутата мовчали, тому підтвердити цю інформацію не вдалося. Останнє засідання у цій справі відбулося в Жовтневому райсуді Запоріжжя 16 січня цього року.

Скандал через Олега Сенцова

Безпартійний і позафракційний народний депутат (але колишній «регіонал») Євгеній Мураєв подав до суду на журналіста й заступника гендиректора каналу АТR Айдера Муждабаєва. Почалося все з того, що 7 липня 2018 року Мураєв в ефірі телеканалу «112 Україна» сказав так: «Сенцова можно по-разному воспринимать. С точки зрения того, что человек готовил поджоги и взрывы, для части населения, он является террористом. Для националистической части он, наверное, является героем. Время расставит на свои места, кто прав, а кто не прав».

Ця заява одразу викликала бурхливу реакцію багатьох політиків, журналістів і громадських діячів. І найпершим із тих, хто відреагував, був кримськотатарський журналіст Айдер Муждабаєв. На своїй сторінці у Facebook він написав так:

«Как вы можете сидеть у этого преступника в студии? Как вы можете делать рупору Путина в Украине рейтинги? Как вы смеете создавать у зрителей иллюзию, что это вроде как нормальное СМИ, которому можно доверять? Ведь вы сами прекрасно знаете, что это русская пропаганда. Как вам не стыдно помогать Путину захватывать Украину?».

Нині цього запису у Facebook Муждабаєва знайти не вдалося, але є інший, датований 31 жовтня 2018 року, і він не менш радикальний:

«Кремлёвский агент, открытый враг Украины Мураев на деньги из России создаёт в Украине “партию”-клон паскудно известного кремлевского движения “Наши”, отряда прихвостней Путина – доносчики, провокаторы, штурмовики, помощники палачей. Я не вижу смысла что-тот тут обсуждать. Подонка Мураева не надо ни смотреть, ни слушать. Его надо просто отвезти куда-то в район Харькова, к поребрику, и физически выкинуть в русский мир, к его праотцам».

Сам Айдер Муждабаєв нічого про судовий позов від Євгенія Мураєва не знає, і сказав, що зможе дати якісь коментарі тільки після того, як відбудуться перші слухання в суді. А це станеться 30 січня 2019 року. Усі телефони Євгенія Мураєва мовчали протягом тривалого часу. На мою думку, можна з великою часткою ймовірності передбачити, що Мураєв позивався проти явно бездоказових тверджень Муждабаєва, нібито він – «преступник», «кремлёвский агент», «открытый враг Украины», який «на деньги из России создаёт в Украине “партию”-клон паскудно известного кремлевского движения “Наши”».

Мураєв хотів від журналістки одну гривню

Між іншим, Євгеній Мураєв вже виграв один суд в українських журналістів. Журналістка «Громадського радіо» Ірина Ромалійська програла суд народному депутату у справі щодо його візиту до Державної думи в 2014 році. Раніше вона повідомляла про те, що Мураєв нібито відвідав Держдуму Росії у вересні 2014 року, а органи МВС порушили проти нього кримінальну справу. Список українських депутатів, які поїхали до Держдуми, розповсюдили в соцмережах, також про це повідомляли російські медіа й видання «Укрінформ». Про кримінальну справу проти депутатів, які поїхали до Москви, повідомив радник очільника Міністерства внутрішніх справ Зорян Шкіряк. У списку цих депутатів був нібито присутнім і Євгеній Мураєв, але суд встановив, що насправді Мураєва там не було, і зобов’язав Ірину Ромалійську спростувати обидва твердження.

«Зазначена інформація визнана недостовірною та такою, що порушує честь, гідність і ділову репутацію Мураєва», – зачитала журналістка спростування, визначене судом.

До речі, Євгеній Мураєв просив 1 гривню символічної компенсації за моральну шкоду, але суд відмовив йому в цьому.

Між іншим, медіа-юрист В’ячеслав Якубенко каже, що сума позову сьогодні напряму залежить від судового збору, який обов’язково сплачується на користь держави та складає 1 % від цієї суми. А отже, кожен, хто хоче отримати, наприклад, один мільйон гривень компенсації, зобов’язаний сам сплатити 10 тис. гривень. При цьому, якщо позов подається до медіа й до журналіста, то сплатити треба вже 20 тис. гривень. Якщо ж позивач програє суд першої інстанції, то у другій сума судового збору вже складе 150 % від позову, тому вимагати величезні компенсації від медіа тепер стало невигідно.

Утім, гігантські компенсації від медіа за кордоном – не така вже й рідкість. У червні 2017 року суд в Австралії присудив медіа-компанію Bauer Media до сплати $ 4,56 млн австралійських доларів ($ 3,66 млн американських) за те, що журналісти цієї компанії оббрехали актрису Ребел Вілсон. Вони написали, що Ребел – «серійна брехуха», яка «сфабрикувала майже кожен аспект зі свого життя», включно із віком, вихованням та походженням її імені.

«Подєльнік» чи не «подєльнік»?

Народний депутат, секретар Комітету з питань запобігання і протидії корупції Дмитро Добродомов і ТОВ «Савік Шустер Студія» отримали судовий позов від екс-керівника управління внутрішньої безпеки Державної фіскальної служби Юрія Шеремета. Сталося це після того, як в ефірі програми Савіка Шустера депутат Добродомов сказав, що цей чиновник «підпадає під люстрацію». Пізніше Добродомов у своєму блозі назвав Шеремета «подєльніком» екс-голови ДФС Романа Насірова, якого судили за розкрадання 2 млрд грн.

Добродомов навів у своєму блозі й факти, які нібито вказують на причетність Юрія Шеремета до корупції: «У деклараціях Шеремета за 2013 та 2014 роки вказана зарплатня в 230 тис. грн на рік. Його дружина за два роки отримала прибуток у розмірі 50 тис. грн. Водночас, минулого року вона придбала новий BMW X5 2016 року випуску вартістю приблизно 60 тис. дол. Батько екс-ДФСника Віталій цього року оформив квартиру у ЖК “Новопечерський двір” площею понад 160 кв. м».

Чиновник подав позов проти ТОВ «Савік Шустер Студія» та Дмитра Добродомова ще в липні 2016 року, але судові засідання по справі ще досі відбуваються, і одне з них трапилося 18 січня 2019 року.

Політики все частіше судяться із журналістами. Серед дуже резонансних:

Євген Карась та ГО «СІЧ – С14» проти ТОВ «Вісті Мас-Медіа».

Сергій Пашинський проти ТОВ Телерадіокомпанія «Студія “1+1”».

Вадим Рабинович проти ПрАТ «Телеканал “Інтер”» .

Із повним переліком можна познайомитись тут.

На жаль, коли йдеться про судовий позов, наші політики й журналісти стають дуже небагатослівними. Наприклад, у ТОВ «Вісті Мас-Медіа» заявили, що всі подробиці щодо позову від Євгена Карася можна дізнатися тільки на судовому процесі; «Студія “1+1”» на запит не відповіла взагалі; Вадим Рабінович на цю тему спілкуватися не захотів, а Сергій Пашинський взагалі був недоступним за жодним із телефонів і в соцмережах протягом багатьох днів.

Хто винен: політики чи журналісти?

Чи справді журналісти винні в тому, у чому їх звинувачують політики: у посяганні на честь, гідність і ділову репутацію, а також у поширенні недостовірної інформації? Оскільки політики іноді виграють такі процеси, то це дійсно так.

Медіаюрист В’ячеслав Якубенко колись сам був журналістом і судився з головою Адміністрації Президента України; він стверджує, що причиною для позовів часто є зловживання недостовірною інформацією, яку поширюють, наприклад, через соцмережі. Журналіст, бажаючи швидше за інших опублікувати сенсацію, не перевіряє цю інформацію, а згодом виявляється, що це – фейк. Крім того, під час розгляду справи суддя завжди цікавиться, а чи надали в матеріалі слово політику, якого звинувачують? Якщо політик висловився (або відмовився від цього), то ймовірність того, що він виграє судовий процес, прямує до нуля. «Практика Європейського суду із прав людини показує, що це звільняє журналіста від майбутньої відповідальності», – каже В’ячеслав Якубенко.

Але політики й чиновники також програють судові процеси медіа. Так, голова Ізяславської райдержадміністрації, депутат облради Борис Яцков не зміг довести в суді, що журналісти обласної газети «Подільські вісті», оприлюднивши відомості з його електронної декларації, заплямували його честь, гідність і ділову репутацію. У статті «Багаті дружини “бідних” чиновників», окрім фактів із декларації Яцкова за 2015 рік, були тільки оціночні судження.

Долинська міська рада програла позов газеті «Народне слово» через статтю журналіста Олексія Гори про ситуацію із соціальним захистом ветеранів АТО в Долинському районі. Журналіст написав, що міськрада не виділяє кошти на лікування ветеранів війни на Сході. Саме так і виявилося насправді.

А отже, коли журналіст пише правду, якою би неприємною вона не була для політика, не перебільшує, не додумує від себе, то він завжди переможе.

Текст: Олег Шинкаренко

Залишити коментар