Четвер, 22 серпня

Хто в армії був – той в цирку не сміється

Якщо подивитися уважно на чинного та потенційних президентів, впадає в око одна явна й малозрозуміла річ. Відтоді як на результати виборів став впливати не тільки здоровий глузд, але і Його величність Телевізор, дещо сильно змінилося. Тепер (містер Трамп тому найкраща ілюстрація) для успіху серед електорату недостатньо просто приємної зовнішності й ефектних жестів. Тепер потрібно дещо більше, і не просто шоу.

Серед своїх основних суперників Порошенко (думаю, не свідомо, а якраз мимохіть) виглядає чи не єдиним взірцем спокійного (аж до занудства) чорно-білого стандарту. Тоді як циганський табір його суперників – кольоровий ярмарок неврастенічних фріків. Подивіться уважно на цю публіку.

Юля. Звично істерична, пафосна й піднесена, як натягнута струна. Якщо її виступи у випадковому порядку зафіксувати стоп-кадром – вийде нарізка найвідчайдушніших людських емоцій – вкупі з лементом, який завжди їх супроводжує. Юля – це завжди шок і сенсація. Навіть окуляри, нова деталь, не додали їй розважливості, а навпаки, стали нервово виблискувати, відбиваючи світло прожекторів і спалахуючи щомиті маленькими шаровими блискавками.

Зеленський. Комік, якому сам Бог велів бути яскравим, бентежним, непередбачуваним і парадоксальним. Поки він рухається, сипле провінційними жартами, демонструє дивовижні можливості міміки – він на своєму місці. Щойно мізансцена вимагає від нього бути серйозним – він на очах дрібнішає, нервує, пітніє, стає злим і (спитайте послів Євросоюзу) наче всім своїм виглядом каже: пане Коломойський, заберіть мене звідси, заради Бога.

Ляшко – найкращий друг корів, вил, лопат, дуль, фістингу, смішних плакатів і просто дурнуватого кривляння з використанням квазісуржику й мови тіла. Навіть коли найняті фотографи намагаються надати на плакатах його обличчю серйозного виразу – виходить непереконливо, наче він стримує гази, і лишилося секунди три.

Надя – ходячий (наразі сидячий) підручник із психіатрії. Про дрібних ірмократів та розкрадачів шапок «Шукаю жінку» годі й казати. Навіть ті, хто до останнього намагалися не скотитися у прірву цього циркового параду і щосили триматися поважного образу розсудливого батька нації (адже ми в умовах війни обираємо ще й головнокомандувача), поступово здали позиції – більше завдяки оточенню: у випадку з Гриценком – завдяки підлеглій, тепер він аж до скону буде зватися «Аталотій» і тільки так; а у випадку з Садовим – завдяки дружині, якій, як відомо, маленький Ісусик не просто явився, а й трохи потеревенив за життя.

Представникам окупаційних блоків неістеричність дається значно краще. Але з огляду на рейтинг Бойка-Рабіновича та бердянський вояж Вілкула це більше схоже на поважну розгубленість.

Побачимо, як воно вийде. У будь-якому разі матимемо цікавий результат: якщо поважна розважливість переважить – ми зламаємо світові тенденції. Якщо ні – у нас теж з’явиться свій невеличкий Трампик або Трампичка. Аби тільки почав будувати стіну з нестерпним сусідом.

Андрій Альохін

2 комментария

  1. Андрію, дякую за огляд. Як завжди влучно! Але…. Наша гордість і поважна розважливість не залишив шансів маленькому Трампікові навіть на «стіну» — вже добудовується той шматок кордону із довбанутим сусідом, який називається в проекті «Стіна»)))
    Як там у пацаків: «Наш пострел везде поспел»))))
    Нема в них шансів! Нема)))

Залишити коментар